Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінальне право Особлива ч-на Іспит.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
294 Кб
Скачать
☆
  1. Незаконне проведення аборту: поняття, суб’єктивні та об’єктивні ознаки.

Особливістю безпосереднього об’єкта цього злочину є те, що ним виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я та життя вагітної жінки (і це має бути враховано при кваліфікації вчиненого).

Об’єктивна сторона злочину полягає в активних діях, які виражаються у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134 КК); 2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров’я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК).

Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності (аборт), якщо воно не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки, а у випадках, встановлених законодавством, – і при вагітності від 12 до 22 тижнів (перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності, встановлюється законодавством). Проведення аборту – це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції (для встановлення факту аборту призначається судово-медична експертиза). Способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (механічний, операційний, токсичний, вакуум-аспіраторний тощо) і не впливають на кваліфікацію за ст. 134 КК (при цьому не тягне кримінальної відповідальності вчинення аборту самою вагітною жінкою). Незаконне проведення аборту – це переривання вагітності за наявності медичних протипоказань щодо цього незалежно від її строку, здійснене не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров’я, за допомогою недозволених або заборонених засобів, при нехтуванні строками вагітності тощо. Тривалим є розлад здоров’я, строком понад 3 тижні або більш як 21 день. Безплідність – це втрата здатності до дітонародження.

Злочин є закінченим з моменту фактичного переривання вагітності (ч. 1 ст. 134 КК) або з моменту настання певних суспільне небезпечних наслідків – тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК).

Суб’єкт злочину спеціальний: за ч. 1 ст. 134 КК – фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і не має спеціальної медичної освіти (наприклад, як особа, що не має ніякого відношення до медицини, так і представник медичної сфери, але без відповідної підготовки чи повноважень – лікар-офтальмолог, стоматолог, медсестра, акушерка, студент медичного навчального закладу тощо); за ч. 2 ст. 134 КК – особи, зазначені вище, а також особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи тощо.

Якщо тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої сталися внаслідок проведення аборту, який здійснювався на законних підставах лікарем з профільною медичною підготовкою, то, за наявності для цього підстав, вчинене кваліфікується за ст. 140 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується: за ч. 1 ст. 134 КК – умисною формою вини; за ч. 2 ст. 134 КК – умислом щодо дій і необережністю щодо наслідків.

  1. Залишення в небезпеці та його відмежування від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що охороняють здоров’я та життя особи. Цьому злочину властивий спеціальний потерпілийвід цього злочину – особа, для якої властиві дві ознаки: 1) перебуває в небезпечному для життя стані; 2) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу чи внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Специфікою об’єктивної сторони злочину (ч. 1 ст. 135 КК), яка впливає на кваліфікацію вчиненого, є те, що вона передбачає два види злочинної бездіяльності:1) так звану “бездіяльність-невтручання”, тобто невиконання особою обов’язків з надання допомоги потерпі­лому, який перебуває в небезпечному для життя стані, і 2) бездіяль­ність, викликану попередніми діями особи, що поставила цим потерпі­лого в небезпечний для життя стан.

Кваліфікація залишення в небезпеці вчиненого буде правильною, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому. Залишення без допомоги – це невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Загалом в юридичній літературі пропонується виділяти три умови, при яких може наставати кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці: по-перше, небезпечний для життя стан; по-друге, неможливість вжити заходів для збереження потерпілою особою; по-третє, можливість надати допомогу винною особою1.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (формальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певно­го характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб’єкт злочину спеціальний, тобто фізична осудна особа з 16-річого віку, яка: 1) первісно зобов’язана була піклуватися про потерпілого та мала можливість надати йому допомогу; 2) саме вона поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Саме за суб’єктом цей злочин переважно й відмежовується від ненадання допомоги особі, котра перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Обов’язок надавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя та здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства.

Із суб’єктивної сторони залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 135 КК)є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в зумовленому пологами стані. Новонародженою вважається дитина, що народилася живою, протягом 28 повних днів після народження.

Особливо кваліфікуючі ознакидіянь, передбачених частинами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), – спричинення смерті особі, залишеній без допомоги, або інших тяжких наслідків. Підіншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я та життя особи, а й спеціальний потерпілий – особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані (про це див. роз’яснення до ст. 135 КК).

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 136 КК) характеризується двома формами: 1) бездіяльністю: а) ненаданням допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; б) неповідомленням про такий стан належним установам чи особам; 2) наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень 3) причиновим зв’язком між згаданими бездіяльністю та наслідками.

Злочин є закінченим з моменту з спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом або іншим нормативним актом покладено обов’язок надавати допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.

Суб’єктивна сторона характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Злочин, передбачений ч. 2 ст.136 КК, передбачає прямий умисел щодо бездіяльності, а злочин, передбачений ч. 3 ст. 136 КК, – необережність щодо наслідків.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 136 КК) є ненадання допомоги: 1) малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам. Малолітній – це особа, яка не досягла 14-річного віку, а дитина – це особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 136 КК (ч. 3 ст. 136 КК) є спричинення діянням смерті потерпілого.

Основні відмінності залишення в небезпеці (ст. 135 КК) від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме головне - за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за ст. 136 КК несуть відповідальність будь-які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.