100 Провокація підкупу: характеристика юридичного складу злочину.

пропонування або одержання неправомірної  вигоди,  щоб потім  викрити того, хто дав або отримав неправомірну вигоду

Об’єкт злочину – нормальна законна діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб приватного права, спрямована на забезпечення авторитету державної служби, виконання цілей та завдань організацій публічного і приватного права.

Об'єктивна сторона провокації хабара полягає в штучному створенні службовою особою таких обставин і умов, що зумовлюють або пропозицію, або одержання хабара.

Конкретні способи провокації можуть бути різноманітними: натяки, пропозиції, поради, рекомендації, умовляння, вказівки тощо. Тому є підстави вважати, що злочин, передбачений ст. 370, є, як правило, різновидом підбурювання, виділеного в спеціальну норму щодо хабарництва. Однак провокація матиме місце і за відсутності ознак підбурювання, коли винний штучно створює умови для давання-одержання хабара, неправомірної вигоди діючи при цьому потайки (лише натяками, поволі, нишком).

Провокація підкупу може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання неправомірної вигоди, і визнається закінченим злочином з моменту вчинення цих дій незалежно від того, чи було фактично передано або одержано хабар.

З суб'єктивної сторони винний діє тільки з прямим умислом (завідомо, свідомо), керуючись при цьому різними мотивами (помста, кар'єризм, заздрість, пихатість, прагнення уславитися як «борець» з корупцією, поліпшити показники в роботі тощо) і переслідуючи спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв (або того та іншого) хабара.

Суб'єктом провокації підкупу є тільки службова особа. Коли приватна особа схиляє іншу особу до одержання чи давання хабара, вона відповідає за підбурювання до злочину за ч. 4 ст. 27 і за статтями 368 або 369 КК.

101 Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти правосуддя

Злочини проти правосуддя

Родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну, регламенто- вану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприя- ють, по реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуд-дя.

Розділі злочини за їх безпосередніми об’єктами можуть бути поділені на наступні групи1 . Злочини, які посягають на конституційні принципи діяль- ності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду і до яких належать: завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК України); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України); порушення права на захист (ст. 374 КК України); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного ви- року, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК України); незаконне втручання в роботу автоматизованої системи доку- ментообігу суду (ст. 3761 КК України); втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК України). Злочини, які посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, власність суддів, народних засідателів, присяжних та інших учасників судочинства і до яких віднесено: погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК України); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК України); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК України); умисне знищення або пошкоджен- ня майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК Украї- ни);посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням пра- восуддя (ст. 379 КК України); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України). Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі, і до яких належать: примушування давати показання (ст. 373 КК України); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК України); перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК України). Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують своєчасне розкриття та присічення злочинних посягань. До них віднесено: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК України); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК України); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України); приховування злочину (ст. 396 КК України); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК України). Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують належне виконання рішень, вироків, ухвал, постанов суду і при- значеного ним покарання, а саме: невиконання судового рішення (ст. 382 КК України); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК України); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавлен- ням волі (ст. 389 КК України); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390 КК України); злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань (ст. 391 КК України); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України); втеча зі спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК України)

У деяких злочинах проти правосуддя обов’язковою озна-кою їх складу є предмет злочину, а також потерпілий. Наприклад, предметом злочину, передбаченого ст. 375 КК України, ви-ступає судовий акт – вирок, рішення, ухвала чи постанова суду; за ст. 378 КК України – майно, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, а відповід- но до ст. 387 КК України – певна інформація: дані досудового слідства чи дізнання, які не підлягають розголошенню.

У деяких нормах Розділу XVIII Особливої частини КК України чітко окреслено коло осіб, які можуть бути потерпілими від цих злочинів. Наприклад, потерпілими від злочину, передбаченого ст. 379 КК України, можуть бути суддя, народний засідатель, присяжний чи їх близькі родичі, а за ст. 400 КК України – захисник чи представник особи або їх близькі родичі. Слід відзначити, що особи, які є потерпілими за одними злочи- нами проти правосуддя, за іншими такими посяганнями можуть бути, навпаки, суб’єктами злочинів. Зокрема, одним із потерпілих від злочину, передбаченого ст. 379 КК України, може бути професійний суддя, тоді як при вчиненні злочину, передбачено- го ст. 375 КК України, суддя є суб’єктом постановлення непра- восудного судового акта.

Об’єктивна сторона злочинів проти правосуддя полягає в різних видах перешкоджання чи протидії нормальній діяль- ності органів чи установ, які здійснюють правосуддя, або діяль- ності уповноважених законом осіб, які сприяють здійсненню судочинства. Частіше за все це проявляється в формі активної поведінки – дії. Наприклад, постановлення суддею завідомо не- правосудного вироку (ст. 375 КК України), погроза вбивством народному засідателю (ч. 1 ст. 377 КК України) або знищення 12 майна захисника (ст. 399 КК України) вчиняються лише шля- хом активної поведінки суб’єктів цих злочинів. Окремі злочини проти правосуддя можуть вчинятися лише шляхом пасивної поведінки – бездіяльності. Наприклад, відмова свідка від давання показань (ч. 1 ст. 385 КК України) чи ухилення від покарання (ст. 389 КК України) полягають у неви- конанні особою покладених на неї обов’язків, тобто у злочин- ній бездіяльності суб’єкта

Деякі зі злочинів проти правосуддя можуть вчинятися шляхом як дії, так і бездіяльності. Наприклад, ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі (ч. 1 ст. 390 КК України) може полягати в самовільному залишенні місця об- меження волі (дія), а за ч. 2 цієї статті – у неповерненні до місця відбування цього покарання особи, якій було дозволено корот- кочасний виїзд із місця обмеження волі (бездіяльність). Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, може вчинятися шляхом невиконання вироку, рішення, ухвали чи постанови суду (безді- яльність), а може полягати у перешкоджанні їх виконанню (дія). Нерідко способом вчинення злочинів проти правосуддя виступає психічне чи фізичне насильство (наприклад, за ч. 2 ст. 373, статтями 377, 379, 386 392, 400 КК України та ін.). У низці злочинів вказується на використання шантажу (ст. 386 КК України) чи застосування зброї (ч. 2 ст. 393 КК України)

Об’єктивна сторона окремих злочинів проти правосуддя складається із декількох альтернативних діянь, вчинення кож- ного з яких створює закінчений склад злочину Наприклад, зло- чин, передбачений ст. 388 КК України, може бути вчинений шляхом будь-якої із зазначених у диспозиції дій: розтрати, від- чуження, приховування, підміни, пошкодження, знищення май- на або інших незаконних дій з майном, на яке накладено арешт або яке описано, а за ст. 380 КК України злочин може полягати в неприйнятті рішення, несвоєчасному прийнятті або в прий- нятті недостатньо обґрунтованого рішення про застосування заходів безпеки щодо працівників суду, правоохоронних орга- нів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У деяких злочинах проти правосуддя обов’язковою ознакою їх об’єктивної сторони є певна обстановка чи місце їх вчинення. Наприклад, згідно зі статтями 384 та 385 КК України злочини вчиняються у певній обстановці: під час провадження дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконавчого провадження або проведення розслідування спеціальними комі- сіями Верховної Ради України, а відповідно до статей 391 та 392 КК України злочинне діяння вчиняється у визначеному за- коном місці – в установах виконання покарань

Переважна більшість посягань на нормальну діяльність щодо здійснення правосуддя сконструйована як злочини з формальним складом (наприклад, за статтями 372, 3761 , 383-385, 387, 389, 390 КК України), і тому вони визнаються закінченими з моменту вчинення суб’єктом зазначених у диспозиціях відповідних статей діянь (дії чи бездіяльності). Деякі належать до злочинів з матеріальним складом (наприклад, за статтями 378, 380, 381 КК України) або визнаються такими, коли передбача- ють настання певних наслідків як кваліфікуючу ознаку складу злочину (наприклад, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 375, части- ни 2 і 3 ст. 377 КК України). У цих випадках злочин вважається закінченим лише у разі настання тих наслідків, які передбачені диспозицією відповідної статті (частини статті) КК України

Окремі діяння проти правосуддя є злочинами з так званим усіченим складом, у яких момент закінчення злочину пере- несений законодавцем на більш ранню стадію вчинення діяння (наприклад, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або на життя захисника чи представника особи згі- дно зі статтями 379 та 400 КК України визнається закінченим злочином на стадії замаху на вбивство зазначених осіб).

Із суб’єктивної сторони злочини проти правосуддя переважно є умисними, причому деякі з них (наприклад, такі зло- чини з формальним складом, як передбачені частинами 1 та 2 ст. 371, ст. 372, ч. 1 ст. 375 КК України та ін.) можуть бути вчи- нені лише з прямим умислом.

Окремі злочини проти правосуддя можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяж- ного за ч. 1 ст. 378 КК України вчиняється як з прямим, так і з непрямим умислом. Посягання на життя судді (ст. 379 КК Укра- 14 їни), якщо воно полягає в замаху на вбивство, може бути вчи- нено лише з прямим умислом, а у випадках, коли таке посяган- ня виражається в закінченому вбивстві, умисел на позбавлення життя потерпілого може бути як прямий, так і непрямий.

У деяких складах злочинів проти правосуддя як обов’язкові чи кваліфікуючі ознаки суб’єктивної сторони передбачені певні мотив і мета вчинення злочину (наприклад, за ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375, ст. 376, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384, ст. 386 КК України та ін.).

У переважній більшості випадків суб’єкти злочинів проти правосуддя – спеціальні. До них належать, перш за все, професійні судді та народні засідателі або присяжні під час ви- конання ними своїх обов’язків щодо здійснення правосуддя (наприклад, за ст. 375 КК України), а також службові особи ор- ганів дізнання, досудового слідства, прокуратури, установ ви- конання судових рішень (наприклад, статті 371-373, 382 КК України). Спеціальними суб’єктами можуть виступати й інші учасники судочинства, наприклад, свідки, потерпілі, експерти, перекладачі, оцінювачі майна, засуджені тощо (зокрема, статті 384, 385, 390, 392 КК України).

Злочини проти правосуддя, суб’єктами яких є відповідні службові особи, належать до так званих спеціальних видів службових злочинів, об’єктом яких передусім є нормальна діяльність відповідних органів чи установ щодо здійснення правосуддя.

Окремі зі злочинів проти правосуддя можуть вчинятися і загальними суб’єктами. Наприклад, суб’єктами злочинів, передбачених статтями 377-379, 383, 386, 396, 398-400 КК Украї- ни, можуть бути будь-які особи, що досягли певного віку кри- мінальної відповідальності.