108 Приховування злочину: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Виходячи з положень цих норм, Закон поділяє прихову- вання злочину на два види: заздалегідь обіцяне (ч. 5 ст. 27 КК України) і заздалегідь не обіцяне (ч. 6 ст. 27 КК України). У першому випадку здійснюється таке приховування злочину, яке було обіцяне до початку вчинення того злочину, який приховується, або хоча й під час його вчинення, але до мо- менту його закінчення. Саме тому таке приховування визнається співучастю у злочині у виді пособництва (ч. 5 ст. 27 КК України). У другому – приховування злочину не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того злочину, який прихову- ється. У такому разі приховувач не дає попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину або до його закінчення) на прихову- вання. Таке приховування визнається лише причетною до злочи- ну діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК України), відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 396 КК України. При цьому слід ураховувати, що співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, яке хоча й не було обіцяне заздалегідь (до початку злочину чи у процесі його вчинення), проте з інших причин (зокрема, внаслідок систе- матичного приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину або іншим його співучасникам розраховувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем. Наприклад, Т. був необґрунтова- но засуджений за співучасть у крадіжці килимової пряжі з ком- бінату, оскільки він перевіз викрадену К. та З. пряжу вагою 20,5 кг на закріпленій за ним автомашині на прохання К., який звер- нувся до нього після того, як розкрадання вже було закінчено. Дії Т. повинні бути кваліфіковані не як співучасть у розкрадан- ні, а за ст. 396 КК України

Відповідно до ч. 1 ст. 396 КК України карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає в заздалегідь не обіцяному приховуванні злочину, яке може бути вчинене лише шляхом активної поведінки – дії. Форми (способи) такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК України, відповідно до якої цей злочин вчинюється шляхом переховування: а) злочинця (наприклад, шляхом на- дання йому житла, транспортних засобів, документів), б) зна- рядь та засобів вчинення злочину (зокрема, зброї, підроблених документів), в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця), г) предметів, здобу- тих злочинним шляхом (зокрема, грошей, коштовностей).

Знаряддя вчинення злочину – це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об’єктивну сто- рону складу злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на влас ність розуміють такі предмети чи технічні засоби, які умисно ви- користовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а та- кож для полегшення вчинення чи приховування злочину. Під засобами вчинення злочину розуміють предмети ма- теріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи при- скорюють його скоєння (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.). Під слідами злочину розуміється відображення на мате- ріальних предметах ознак і явищ, причинно пов’язаних зі зло- чином (зокрема, вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину приходе до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, просить дати йому інший одяг, а закривавлений спа- лити, що останній і виконує). Предмети, здобуті злочинним шляхом, – це речі матері- ального світу (майно, цінності), отримані винним у результаті злочинної діяльності (наприклад, внаслідок крадіжки, вимаган- ня, розбою тощо). Коли законодавець пов’язує кримінальну відповідальність з урахуванням особливого правового режиму предмета злочину, обумовленого його корисними чи шкідливи- ми властивостями (до них належать, наприклад, порнографічні предмети – ст. 301 КК України; вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини – ст. 263 КК України та ін.), і вони водночас є предметом приховування злочину, то необхідна додаткова кваліфікація вчиненого за відповідними статтями КК України. Конкретні способи здійснення приховування можуть бути різними: надання злочинцю притулку чи документів, зміна його зовнішності, знищення зброї, слідів злочину, укриття предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. Із моменту вчи- нення будь-якої з перерахованих дій щодо приховування зло- чин визнається закінченим і набуває характеру триваючого, тобто є таким, що, почавшись дією чи бездіяльністю особи, ха- рактеризується безперервним здійсненням цього делікту протя- гом невизначеного проміжку часу. Особливість полягає в тому, що закінченням триваючого злочину є момент припинення так званого “злочинного стану”, що відбувається з об’єктивних або суб’єктивних причин.. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умис- ною формою вини, оскільки винний усвідомлює, що приховує конкретний злочин. Особа при цьому має усвідомлювати харак- тер здійсненого іншою винною особою діяння, а також те, що вона своєї поведінкою сприяє приховуванню вже вчиненого злочину. Щодо тяжкості злочину, то для відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України достатньо усвідомлення особою лише тих фактичних ознак приховуваного нею діяння, які свідчать про приналежність цього діяння до тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і саме так це діяння оцінюється за законом. Якщо особа, яка приховує злочин, не усвідомлювала, який конкретно злочин вона приховує, відповідальність за ст. 396 КК України виключається. Мотиви злочину можуть бути різними (корисливість, страх перед злочинцем, дружні стосунки з винним тощо) і не впливають на кваліфікацію. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа 16-річ- ного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа з використанням службового становища чи з перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за стаття- ми 364 або 365 КК України незалежно від тяжкості злочину, що приховується. За умов, що злочин, який приховується, – тяжкий або особливо тяжкий, дії службової особи слід додатково кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК України. У частині 2 ст. 396 КК України закріплене положення, згідно з яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, вчиненого членом сім’ї або близьким родичем винного. Визначення сім’ї та її складу наведено у ст. 3 СК України, а близькими родичами відповідно до п. 11 ст. 32 КПК України вважаються батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.