42. Шахрайство: поняття, ознаки, кваліфіковані види.

Шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Сутність цього злочину у тому, що через шахрайські дії потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) передає своє майно чи право на майно винному, вважаючи, що останній уповноважений володіти, користуватися або розпоряджатися ними. При цьому шахрай через обман чи зловживання довірою спонукає потерпілого, викликає в нього впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи уступки права на нього. Введений в оману, потерпілий сам добровільно передає винному майно чи право на майно.

Предметом шахрайства є чуже майно або право на майно.

Об’єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (обманне або через зловживання довірою, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна або права на майно);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном або правом на майно;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується обманом чи зловживання довірою.

У ч. 1 ст. 190 КК зазначено про два способи вчинення шахрайства: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього.

Варто уточнити, що при обмані відбувається повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування, замовчування інформації про факти, повідомлення про які було обов’язковим, що вводить потерпілого в оману. Шахрайський обман може виявлятися в усній чи письмовій формі або у формі конклюдентних дій, стосуватися фактів і обставин, які відносяться до винного, різних предметів і явищ.

Обман при шахрайстві за предметом і сутністю може бути різноманітним.

Щодо зловживання довірою, то воно полягає у недобросовісному використанні довіри потерпілого, пов’язаної саме з родинними відносинами, дружніми стосунками, знайомством, спільною діяльні­­с­тю тощо. При цьому вважається, що зловживання довірою є другорядним по відношенню до обману, але не втрачає свого самостійного значення як спосіб заволодіння майном при шахрайстві(14).

Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193 КК.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій.

Істотними ознаками шахрайства є те, що: 1) особа, яка передає винному майно чи право на майно, не усвідомлює факту обману чи зловживання довірою; 2) особа, яка передає винному майно чи право на майно, помиляючись, вважає, що отримання – передача майна чи права на майно є правомірними, а тому добровільно передає їх винному назавжди; 3) разом з передачею майна чи права на майно винному передаються і всі повноваження власника.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужо­го майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Із суб’єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При кваліфікації шахрайства варто враховувати, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною ст. 15 та відповідною частиною ст. 369 КК з посиланням на ч. 4 ст. 27 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб

3) що завдало значної шкоди потерпілому (100-250 НМДГ)

Особливо кваліфікуючими ознакамизлочину є вчинення шахрайства:

1. у великих розмірах; (250-600 НМДГ)

2. шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК).

Варто пам’ятати, що шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації за статтями розділу XVI “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку” Особливої частини КК України не потребує.

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки – це обманне використання можливостей і засобів такої техні­ки, пов’язане з умисним уведенням (закладанням) в її електронну систему неправдивих (засвідомо помилкових) даних, що надає можливість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, “зламування” коду електронної системи банківських операцій і введення команди на переведення певної суми грошей на поточний рахунок зловмисника).

3) в особливо великих розмірах; (600 і більше НМДГ)

4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).