10. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти життя та здоров’я особи.

Злочини проти життя та здоров’я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.

Розглядаючи об’єкт цих посягань, слід пам’ятати, що в розділі ІІ Особливої частини КК об’єднано посягання на два різних родових об’єкти – суспільні відносини щодо охорони життя та суспільні відносини щодо охорони здоров’я особи. Необхідно виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов’язаний із заподіянням шкоди здоров’ю, проте не кожне посягання проти здоров’я зашкоджує життю.

Життя особи – це особлива форма існування людини (людського організму), що характеризується цілісністю та здатністю до самооргані­зації; це найважливіше благо, яке, в разі смерті людини, не може бути відновлено.

Здоров’я особи – це стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини. Термін “особа” означає окремий індивід, особистість, людину як втілення індивідуального начала в суспільстві.

Деяким злочинам проти життя та здоров’я особи властиві додаткові обов’язкові чи факультативні безпосередні об’єкти (наприклад, воля, честь і гідність особи, встановлений законодавством по­рядок надання громадянам медичної допомоги тощо).

Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:

а) відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132 КК);

б) органи тканини людини (ст. 143 КК);

в) кров (ст. 144 КК);

г) лікарська таємниця (ст. 145 КК) тощо.

Потерпілі від цих злочинів – широке коло осіб, зокрема:

1) заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);

2) близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);

3) особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);

4) хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником);

5) пацієнт (при порушенні його прав).

З об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням; 2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Звідси більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Однак у розділі ІІ Особливої частини КК є також злочини з формальним складом (наприклад, погроза вбивством, незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці), а тому для їх кваліфікації за об’єктивною стороною слід, як мінімум, встановити зміст самого суспільно небезпечного діяння.

На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи можуть упливати такі ознаки їх об’єктивної сторони: а) час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини); б) спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насильницького донорства); в) обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.

Суб’єктами цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 115–117, 121 і 122 КК) або 16-річного (решта статей) віку. При вчиненні деяких посягань на життя та здоров’я особи спеціальними суб’єктами злочинів можуть бути: а) медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131 КК); б) службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132 КК); в) особа, що не має належної освіти (ст. 138 КК), тощо.

Із суб’єктивної сторони ці злочини характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини. Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства, зараження вірусом імуно­дефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров’я особи, а тому їх встановлення має бути запорукою правильної і точної кваліфікації цих посягань. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК), хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) мотиви або мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК). Скоєння такого злочину, як насильницьке донорство (ст. 144 КК) неможливе без мети використання людини як донора. Емоційний стан є обов’язковою ознакою фактично двох злочинів проти життя та здоров’я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України).

У кримінально-правовій теорії злочини проти життя та здоров’я особи поділяються на три групи:

1) злочини проти життя особи: вбивства (статті 115–119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК);

2) злочини проти здоров’я особи: тілесні ушкодження (статті 121–125 і 128 КК); завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 КК); зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК);

3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи: злочини у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК); інші злочини (статті 134–137 КК)