80. Розголошення державної таємниці та його відмежування від втрати документів, що містять державну таємницю.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охорони державної таємниці в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпеки.

Предметом цього злочину, є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких передбачений в Законі України «Про державну таємницю». Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які, визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Не відноситься до державної таємниці інформація:

1) про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

5) про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

6) інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК України, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошення може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Дія може виявлятися, наприклад, у розголосі секретних даних в розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з даними відомостями, у показі креслень, документів та ін. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, предметів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Обов'язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тобто коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі (формальний склад).

Суб'єктивна сторона цього злочину – це будь-яка форма вини: як умисел (прямий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи недбалість).

Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого не впливають. Винятки становлять мета ослаблення держави та мета передачі відомостей, що є державною таємницею, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, які є обов'язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України. Саме це і відмежовує ст. 328 КК України від статей 111 та 114 КК України.

Суб'єкт злочину – спеціальний: особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Частина 2 ст. 328 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці – спричинення тяжких наслідків.

Обов'язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відомос-тей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328 КК.