Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінальне право Особлива ч-на Іспит.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
294 Кб
Скачать
☆
  1. Крадіжка: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.

Об’єкт – відносини власності. Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна. Предметом цього злочину є чуже майно.

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення пере­стає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніва­тися щодо їх “мовчання” про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Отже, крадіжка – це передусім викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Типовим прикладом таємності при крадіжці є такий:

Крадіжка є злочином із матеріальним складом.

Слід враховувати, що суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно (див. п. 1 примітки до ст. 185);2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому 100-250 НМДГ (ч. 3 ст. 185 КК);3) у великих розмірах 250-600 НМДГ(ч. 4 ст. 185 КК); 4) в особливо великих розмірах 600 і більше НМДГ; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

  1. Кримінально-правовий аналіз грабежу.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а якщо при грабежі застосовується насильство, а додатковими необхідними безпосередніми об’єк­тами – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 186 КК) є:

1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб вчинення злочину, що характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, якщо воно:

– здійснюється в присутності власника чи іншої особи, та винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

– учиняється винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

– були помічені власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжуються винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Отож, вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб’єктивне переконання винної особи. Якщо вона вважає, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності її дії і спостерігалися кимось, викрадення не можна визнати відкритим.

Грабіж є злочином із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони грабіж характеризується наявністю у винної особи прямого умислу і корисливого мотиву.

Кваліфікованими видами грабежу є вчинення його:

1) із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;

2) із погрозою застосування такого насильства;

3) повторно;

4) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст.186);

5) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

6) із завданням злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186);

3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186);

4) в особливо великих розмірах;

5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом “хапка” (хапання) чи “висмикування” відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для жит­тя чи здоров’я потерпілого – це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Оцінка небезпечності насильства, що виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу та розбою, має ґрунтуватися не стільки на суб’єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, як на об’єктивних критеріях, зважаючи на дійсний характер можливого насильства.