91. Самоправство: поняття, об’єктивні і суб’єктивні ознаки.

Об'єкт - порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, при­зводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, а також до порушення прав та за­конних інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

З об’єктивної сторони для наявності розглядуваного злочину необхідно встано­вити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорю­вання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підпри­ємством, установою чи організацією); в) заподіяння такими діями значної шкоди інте­ресам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізує своє дій­сне або уявне право незаконними методами, наприклад, усупереч волі власника ви­лучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордера, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.

Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно у винного було відповідне право, чи воно було уявним - значення не має.

Дійсне право - це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої під­стави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реалізатор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної плати, вважає, що має право взяти її з витор­гу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її, не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла. Утім і за наявності рішень уповноважених ор­ганів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний її розсуд.

Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у при­сутності, так і у відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відпо­відними злочинами проти життя і здоров’я. Оспорювання може мати місце до вчинен­ня дій, у момент їх вчинення або після їх вчинення. Самоправство відсутнє, якщо дії ким-небудь оспорюються, але права чи обов’язки особи реалізуються відповідно до закону чи іншого нормативно-правового акта.

Самоправство є кримінально караним лише за умови заподіяння діями винного значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Поняття значної шкоди є оціночним і вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи. Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, наприклад, примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК), то дії винного слід кваліфікувати лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, додаткова кваліфікація за ст. 356 КК не потрібна, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватися за спеціальною нормою. Самоправство, яке не завдало значної шкоди інтересам зазначених осіб, тягне за собою відповідальність за ст. 186 КУпАП як адміністративний проступок.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків - значної шкоди ін­тересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника.

Суб’єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що самовільно, всупереч установленому законом порядку, вчиняє дії, передбачає, що його дії можуть завдати значної шкоди інтересам громадянина, дер­жавним або суспільним інтересам або інтересам власника і бажає або свідомо при­пускає настання такої шкоди. Мотиви вчинення самоправних дій (скрутне матеріаль­не становище, помста, прагнення примусити особу вчинити певні дії тощо) на квалі­фікацію не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Відповідальність за ст. 356 КК виключається, якщо особа сумлінно помиляється у законності своїх дій.

Суб’єктом самоправства може бути лише приватна особа, якій виповнилося 16 років. Службова особа, яка вчинила самовільні дії, підлягає відповідальності за ст. 365 КК.