55. Незаконне полювання: характеристика юридичного складу злочину.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу – диких звірів і птахів як невід’ємної складової частини довкілля.

Предмет – дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (у штучно створених ізольованих ділянках) у межах мисливських угідь і можуть бути об’єктами полювання. Не є предметом злочину: 1) комахи, плазуни, земноводні, риби, водні безхребетні тварини, морські ссавці; 2) шкідливі звірі і птахи, які не охороняються кримінальним законом, хоч їх відстріл і відлов відбувається у встановленому порядку (наприклад, ховрахи, хом'яки, криси, тушканчики, бродячі собаки і коти, сороки, сірі ворони, граки); 3) мисливські тварини у неволі (які утримуються у розплідниках, вольєрах, зоопарках, на фермах тощо). В останньому випадку дії особи, яка незаконно заволодіває дикими тваринами чи птахами, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти власності.

Об’єктивна сторона злочину виражається у:

1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду. Цей вид використання тваринного світу здійснюється без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряддями або способами тощо. Полювання без належного дозволу має місце тоді, коли воно здійснюється самовільно, без належного документа, виданого уповноваженим органом. Незаконність полювання слід вбачати і в тому разі, коли воно відбувається з відступом від умов, зазначених у дозвільних документах, наприклад добування тварин, які не зазначені у ліцензії або понад встановлену у дозволах норму, або в угіддях, не зазначених у дозволі. Полювання в заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли займатись полюванням на будь-яких тварин заборонено: взагалі (наприклад, у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу) або на тварин, які зазнають лиха); у строки, протягом яких забороняється полювати на певних видів диких звірів і птахів. Полювання у недозволених місцях – це полювання у таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для цього потрібен спеціальний дозвіл. Забороненими слід визнавати ті знаряддя і способи, якими полювати взагалі не дозволяється або які заборонено використовувати для відстрілу чи відлову певних об’єктів тваринного світу.

Істотною шкодою у ст. 248 КК, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Такою шкодою, зокрема, можуть бути визнані: зникнення того чи іншого виду тварин у певній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об’єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншого виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо. За незаконне полювання в заповідниках чи на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України, кримінальна відповідальність настає незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки;

2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду;

3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Загалом під поняттям “полювання” розуміють дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин (тобто диких звірів та птахів, які можуть бути об’єктами полювання), що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю

Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з позначкою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Ліцензія з незаповненими реквізитами, виправленнями, простроченими термінами полювання або не зареєстрована у відповідних журналах, вважається недійсною, а полювання за нею – незаконним. Відстріл та відлов хижих і шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових потреб або переселення у нові місця перебування може здійснюватись у встановленому порядку поза межами мисливського сезону.

Злочин вважається закінченим: 1) у разі порушення правил полювання (вчинення злочину у першій формі), – з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад злочину); 2) у разі вчинення злочину у другій формі, з моменту вчинення дій, що утворюють незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду (формальний склад злочину); 3) у разі вчинення злочину у третій формі, – з моменту полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, незалежно від того, чи були фактично здобуті відповідні мисливські тварини (формальний склад злочину).

Суб’єкт цього злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям, затверджених наказом Державного комітету лісового господарства України від 9 вересня 1999 р. № 83 (в редакції наказу від 8 вересня 2000 р. № 101).

Суб’єктивна сторона в його першій формі характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди, а в другій та третій формах – лише прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є його вчинення:

1) службовою особою з використанням службового становища (дії службових осіб, котрі вчинили їх із використанням свого службового становища не повинні кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності);

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу. Під способом масового знищення звірів, птахів, риби, інших видів тваринного світу (ч. 2 ст. 248 та 249 КК) треба розуміти такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, наприклад: застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото, тралення риби за допомогою заборонених прийомів тощо). При вирішенні питання про те, чи здійснювалося незаконне полювання або рибальство способом масового знищення, слід ретельно досліджувати характерні властивості застосованих знарядь, зокрема їхню руйнівну силу, характер взаємодії з оточуючим середовищем, обсяги шкідливого впливу на довкілля тощо (п. 13 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17);

4) з використанням транспортних засобів (тобто вертольотів, автомашин, мотоциклів, моторних човнів, тракторів тощо, і при цьому саме ці транспортні засоби застосовувалися для вистежування, переслідування, добування звірів або птахів, наприклад, для підсвічування мішеней фарами автомобіля);

5) особою, раніше судимою за цей злочин(вчинюється особою, яку вже було засуджено за ст. 248 КК, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому порядку).

56.Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти громадської безпеки.

Злочини проти громадської безпеки є загальнонебезпечними діяннями, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.

Об'єктом цих злочинів є громадська безпека — стан захищеності суспільства — таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загальнонебезпечних посягань.

Предметом багатьох злочинів проти громадської безпеки є зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

Об'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки полягає у суспільно небезпечному, протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує громадську (загальну) безпеку і створює загальну небезпеку для життя людей чи заподіяння істотної шкоди здоров'ю і/або власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій.

Більшість злочинів проти громадської безпеки відносяться до злочинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії, а злочини з матеріальним складом (статті 264, 267 і 270) вчиняються як шляхом дії, так і бездіяльності. Засобами вчинення багатьох злочинів проти громадської безпеки є або можуть бути предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

Суб'єктивна сторона багатьох цих злочинів — прямий умисел або змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (наприклад, щодо порушення певних правил) і необережність щодо наслідку (наприклад, до загибелі людей).

Суб'єкт злочинів проти громадської безпеки, як правило, — будь-яка особа, а за деякі злочини, наприклад, терористичний акт — особа, яка досягла 14-ти років.

У багатьох випадках кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадської безпеки є загибель людей або настання інших тяжких наслідків. Загибель людей означає загибель однієї або кількох осіб. Під іншими тяжкими наслідками необхідно розуміти заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості двом чи більше особам, заподіяння майнової шкоди у великому або в особливо великому розмірі тощо.

Виходячи з послідовності злочинів, вказаних у дев'ятому розділі Особливої частини КК, всі злочини проти громадської безпеки можуть бути поділені на три групи:

1) створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь в них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних з ними (статті 255—261);

2) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (статті 262—266);

3) порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку (статті 267—270).

57.Створення злочинної організації: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Створення злочинної організації (ст. 255). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в таких формах: 1) створенні злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину; 2) керівництві такою організацією; 3) участі у ній; 4) участі у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організації зустрічі (сходок) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп; 6) керівництві цією зустріччю (сходкою); 7) сприянні такій зустрічі (сходці).

Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину полягає в різних діях зі створення (заснування, формування) злочинної організації: у підшукуванні зброї або співучасників, вербуванні їх до злочинної організації, розподілі функцій між учасниками тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Поняття злочинної організації дається у ч. 4 ст. 28.

Керівництво злочинною організацією — це напрям діяльності злочинної організації, дій її учасників, давання вказівок, розпоряджень, завдань співучасникам, виконання функцій ватажка або одного з ватажків злочинної організації, управління нею, її учасниками.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп — мета розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочину можуть бути різними. У більшості випадків це прагнення до наживи, матеріальної вигоди. Особа, яка створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідальності не лише за ст. 255, але відповідно до ч.І ст. ЗО і за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за вчинені злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь. У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації і не входили в плани її діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю. Добровільність заяви про створення злочинної організації або участь у ній означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення об'єктивної можливості і надалі брати участь у ній.

58.Бандитизм: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Об'єктом злочину є громадська безпека.

2. Об'єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

Банда - це різновид злочинної організації, яка, крім її загальних ознак, характеризується ще й такими специфічними рисами, як:

а) озброєністю, б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Озброєність банди характеризується двома моментами. Об'єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учасників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний правовий режим (вони є об'єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам заборонено).

Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи перероблена зброя (зокрема обрізи). Наявність пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових чи інших аналогічних пристроїв має враховуватися як озброєність банди за умови, що вони належать до типів, використання яких громадянами потребує спеціального дозволу (зокрема пневматична зброя зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек, газові пістолети і револьвери, газові балони, споряджені газом нервово-паралітичної дії) Використання бандитами зброї, на яку в установленому порядку видано дозвіл, не виключає озброєності банди. За суб'єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають

інші члени банди.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізняються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов'язково повинні брати участь у вчинюваних бандою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій,

які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так і інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бандитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди У випадку, коли особа не виконує об'єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бандитизму.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, має місце й тоді, коли в конкретному епізоді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бандит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочинне об'єднання. При цьому використання зброї в процесі нападу не є обов'язковим.

3. Суб'єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов'язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

59.Терористичний акт: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.

Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

1. Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до пе-

вних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

КК містить низку норм. які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму (зокрема це ст. ст. 258, 259, 266).

2. Об'єктом злочину є громадська безпека.

3. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258); 3) створення терористичної групи чи терористичної організації; 4) керівництво такою групою чи організацією; 5) участь у ній; 6) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (ч. 4 ст. 258).

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням - здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Про поняття підпалу і вибуху див. коментар до ст. 113. Інші дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерву руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо.

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 127, 152. Створення терористичної" групи чи терористичної організації, керівництво такою організацією, участь у терористичній організації, матеріальне, організаційне чи. інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо злочинних організацій та організованих груп (дивкоментар до ст. ст. 28 і 255).

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною-діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж. які вчиняються у зв'язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

Свіворення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258) полягають у таких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту,, зв'язку, забезпеченню споживачів

водою, енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) .

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст, 258, характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо кваліфікованим - загибель людини.

Повторність має місце, при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий же закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи замаху і знову вчинила посягання, передбачене ст. 258.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Заподіяння значно! майнової шкоди чи інших тяжких наслідків має місце при настанні наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна, заподіянні реальної шкоди, загроза якої передбачена ч. 1 ст. 258. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки - тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо. До тяжких наслідків належить і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одному потерпілому або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам.

Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ст. 258, можливе при певній позитивній посткримінальній поведінці. Його умовами згідно з ч. 5 ст. 258 є: 1) вчинення дій, передбачених ч. 4 ст. 258, у формі участі в терористичній групі чи терористичній організації або сприяння їх створенню або діяльності; 2) добровільне повідомлення правоохоронного органу про вчинене; 3) сприяння: а) припиненню існування або діяльності терористичної групи або терористичної організації або б) розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації; 4) відсутність у діях особи складу іншого злочину.

60.Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем: поняття, суб’єктивні та об’єктивні ознаки.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. ДІЇ, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1, Об'єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів. Виокремлення протиправного безоплатного заволодіння ними в спеціальну норму пояснюється тим, що ці дії порушують громадську безпеку.

порівняно з викраденням майна становлять підвищену суспільну небезпеку і в ряді випадків не охоплюються нормами про злочини проти власності.

2. Предметом злочину, передбаченого ст. 262, виступають:

1) зброя (крім гладко ствольної мисливської); 2) бойові припаси;

31 вибухові речовини; 4) вибухові пристрої; 5) радіоактивні матеріали.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) - це зброя, в якій снаряд (куля, шрот) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До зброї, яка е предметом злочину, передбаченого ст. 262, належать всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а також атипічна зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї. Це - гармати, міномети, кулемети, автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети та револьвери тощо.

Про поняття бойових припасів, вибухових речовин див. коментар до ст. 410.

Під вибуховими пристроями слід розуміти поєднання вибухових речовин із засобами ініціювання вибуху - зовнішніми джерелами імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатор, капсуль-детонатор. вогнепровідний та детонаційний шнури тощо) та засобами управління (годинниковими, радіокерованими, ударної дії), завдяки чому такі пристрої придатні для застосування.

Радіоактивні матеріали - це матеріали, здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бетаі гама-випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними нормативними актами. Предметом аналізованого злочину радіоактивні матеріали є за умови, що кількість речовини та інтенсивність випромінювання настільки великі, що здатні заподіяти шкоду здоров'ю людини.

3. Об'єктивна сторона даного злочину включає в себе вчинення таких дій щодо вказаних предметів: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 262); 6) розбій (ч. З ст. 262).

Розбій з метою заволодіння вибуховим пристроєм кваліфікується за ст. 187.

Термінологія, яка використовується у законі для позначення відповідних дій у складі даного злочину, показує, що ці дії є однорідними аналогічним діям, які утворюють об'єктивну сторону злочинів проти власності. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 185-187, 189-191.

4. Суб'єктом цього злочину, зчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а у разі його вчинення в інший спосіб - 16-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа повинна знати про те, що предмет, яким вона заволодіває, належить до зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, розуміти Небезпечні властивості таких предметів та те, що заволодіння ними здійснюється протиправним способом.

6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст, 262). Про поняття повторності і вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див., відповідно, ст. ст. 32 і 28 та коментар до них.

Особливо кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 262) має місце тоді, коли дії, передбачені ч, 1 або 2 ст. 262, вчинено організованою групою. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Особливо кваліфікованим видом вимагання предметів цього злочину (крім вибухових пристроїв) є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я (ч. З ст. 262). Вимагання вибухових пристроїв, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, кваліфікується за ст. 189.

61.Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами: характеристика юридичного складу злочину.

Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Об'єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Загальнонебезпечні предмети при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства. Тому встановлені спеціальні правила поводження зі зброєю, боєприпасами, вибухівкою, визначено, з якими з цих предметів громадяни взагалі не вправі вчиняти будь-яких дій, а які дії можна виконувати на підставі спеціального дозволу.

2. Предметом злочину можуть бути; 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2| бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

Про поняття вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв див. коментар до ст. 262 і 410.

Кинджали, фінські ножі - вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфічної форми: кинджал - довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, що звужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж ("фінка") - короткого, товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною. Кастет - вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар. Інша холодна зброя - будь-які предмети, що спеціально призначені чи пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Це, зокрема, довгоклинкова холодна зброя (шабля, меч, шпага), метальні знаряддя (бумеранг, спис, праща, лук, арбалет), ударно-роздроблюючі пристосування (нунчаку, булава, кистень), рубаючі предмети (томагавк, бойова сокирка).

Питання про віднесення тих чи інших предметів до певних видів зброї вирішується з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних критеріїв. За об'єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров'ю людини з врахуванням їх форми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб'єктивно вони призначені для враження живої сили - ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення - господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо. Питання про визнання зброєю предметів "подвійного" призначення - наприклад, лука, який може виступати і спортивним снарядом, і мисливським знаряддям, і предметом, призначеним для заподіяння смерті чи тілесного ушкодження,- вирішується з врахуванням мети дій, вчинених з такими предметами.

3. Об'єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут. Всі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. Під носінням зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти дії по їх переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання - здійснення пострілів, вибуху, нанесення удару. Виготовлення - це створення зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи пристроїв заново чи перероблення будь-яких предметів, завдяки чому вони набувають властивостей відповідних загальнонебезпечних предметів. Це, наприклад, виготовлення обріза з гладкоствольної мисливської рушниці, пристосування газового пістолета для стрільби бойовими патронами. Як ремонт розціню-

ються ди з відновлення вражаючих властивостей зброї чи вибухових пристроїв, завдяки чому вони знову можуть бути використані за цільовим призначенням, а як збут - сплатне відчуження зброї, бойових припасів вибухових речовин чи пристроїв особам які не мають права на їх придбання (продаж, обмін оплата за виконані

роботи чи надані послуги і т.п.)

Зберігання - це дії, пов'язані з володінням незалежно від його тривалості вказаними предметами, які знаходяться не при винній особі а у вибраному і відомому їй місці До придбання належать дії як; полягають в сплатному чи безоплатному набутті відповідних предметів будь яким способом (крім вказаних у ст. 262) - купівлі, обміну, одержання як плати за виконану роботу чи надані послуги, привласнення знайденого одержання в подарунок чи як відшкоду вання боргу тощо Передача - це безоплатно надання відповідних предметів іншим особам які не мають права на їх придбання (да рування, надання у тимчасове користування)

Зберігання придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності

4. Суб'єкт злочину загальний

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною

62.Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти безпеки виробництва.

Злочини проти безпеки виробництва передбачені X розділом Особливої частини КК України (ст.ст. 271–275 КК України).

Родовим об’єктом злочинів проти безпеки виробництва є відносини, що забезпечують безпеку виробництва. Виробництво – це складна соціально-економічна і технічна, відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на отримання суспільно-корисного результату.

Безпека виробництва – це такий технічний стан, при якому нейтралізується можливість поражаючого впливу на людей, майно і довкілля небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Безпосередні об’єкти злочинів проти безпеки виробництва входять в систему відносин родового об’єкта хоч, і мають свої особливості. Вони залежать передусім від видів безпеки виробництва, рівнів безпеки, характеру можливої шкоди та сфер її поширення. Таким чином, основним безпосереднім об’єктом є безпека окремих видів виробництв.

Додатковими обов’язковими об’єктами всіх злочинів що посягають на безпеку виробництва виступають – життя та здоров’я людини, а додатковим факультативним об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 272–275 КК України – власність і довкілля (екологічна безпека).

Потерпілими від цих злочинів можуть бути або тільки працівники виробництва (ст.ст. 271, 272 КК України), або і працівники виробництва і сторонні особи (ст. 273, 274 КК України), або тільки сторонні особи (ст. 275 КК України).

Обов’язковою ознакою деяких злочинів цього розділу є предмет посягання.Такими предметами є радіоактивні матеріали, будівлі, споруди, промислова продукція.

З об’єктивної сторони злочини проти безпеки виробництва сконструйовані однотипно. Всі вони описані в законі, як злочини з матеріальним складом і тому вимагають встановлення діяння, наслідків і причинного зв’язку.

Суспільно небезпечне діяння, як ознака об’єктивної сторони, проявляється в порушенні шляхом протиправної дії або бездіяльності вимог безпеки, що містяться в правилах безпеки праці та виробництва.

Закінченими ці посягання вважаються з моменту настання передбачених в законі наслідків.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів проти безпеки виробництва є причинний зв’язок між допущеними порушеннями правил безпеки і реальною шкодою, що настала, або можливістю її настання.

Суб’єктивна сторона цих злочинів визначається їх об’єктивною стороною. Щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків – тільки необережність (тобто змішана форма вини).

Суб’єкт злочинів проти безпеки виробництва – спеціальний, це особи, які зобов’язані дотримуватись правил безпеки виробництва, а саме:

1) службові особи і громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності;

2) робітники і службовці (ст.ст.272– 275 КК України); сторонні для виробництва особи (ст.ст.273–274 КК України).

Злочини проти безпеки виробництва це - суспільно небезпечні, винні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що порушують встановлені вимоги безпеки виробництва, вчинені суб’єктом злочину.

Злочини проти безпеки виробництва можна поділити на дві групи:

1) злочини у сфері безпеки праці (ст. 271 і 272 КК України);

2) злочини у сфері безпеки виробництва.

63.Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Головною ознакою, за якою транспортні злочини об'єднані в одну групу, є родовий об'єкт. Таким об'єктом є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатацію транспорту.

Безпе́ка доро́жнього ру́ху — це сукупність факторів, що утворюють безпечну дорожню обстановку, в якій не виникає небезпечних ситуацій, що в свою чергу не переходять в ДТП. Безпека руху це комплекс міроприємств направлених на забезпечення безпеки всіх учасників дорожнього руху.

Безпосередні об'єкти окремих транспортних злочинів лежать у площині родового об'єкту, хоч і мають свої особливості. Вони залежать, насамперед, від видів транспорту, якими можуть вчинятися ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони та кваліфікуючих обставин. Так, деякі злочини можуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, у зв'язку з чим виникає питання про додатковий безпосередній об'єкт — життя і здоров'я особи.

Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.

Тра́нспортний за́сіб — пристрій, призначений для перевез. людей і вантажу

Шляхи сполучення — це залізничне полотно з рейками, шпалами, насипом на магістральних і під’їзних; шляхах; злітні смуги, доріжки для вирулювання; фарватери, канали; автомобільні дороги. ‘Споруди на них — це пасажирські платформи, навантажув.ально— розвантажувальні рампи, мости, віадуки, тунелі, естакади, .підпірні :СТінИ, сітки’для попередження падіння каміння, .приналн; шлюзи, тягові станції та опори фунікулерів, канатних доріг, шлагбауми, бакени, маяки, шляхові знаки.

До засобів зв’язку і сигналізації належать світлофори, семафори, локатори, системи телеметрії і дистанційного керування, радіостанції, пеленгатори тощо.

З об'єктивної сторони ці злочини побудовані по-різному. Більша частина цих посягань описана в законі, як злочини з матеріальним складом, менша частина — з формальним.

У злочинах з матеріальним складом об'єктивна сторона містить у собі діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними.

Суб'єктивна сторона транспортних злочинів характеризується залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації та призначення покарання.

Суб'єктом транспортних злочинів є особа, яка досягла 16-річно-го віку. Лише за пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (ст. 277 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК), а також за незаконне заволодіння транспортним засобом відповідальність настає з 14-річного віку.

Таким чином, під транспортними злочинами слід розуміти передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатації всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту.

Залежно від безпосереднього об’єкта та виду транспорту всі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту можна поділити на три види (групи):

1) злочини проти встановленого порядку водіння транспорту (ст.ст. 276, 276¹, 278, 281, 286, 289 КК);

2) злочини проти встановленого порядку забезпечення функціонування транспорту (ст.ст. 277, 279, 280, 282, 283, 287, 288, 290, 291, 292 КК);

3) злочини проти встановленого порядку поведінки на водних шляхах (ст.ст. 284 та 285 КК).

64.Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів: характеристика юридичного складу злочину.

Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека використання шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації.

Додатковим безпосереднім об’єктом даного злочину може виступати життя та здоров’я особи, власність.

Предметом злочину є: 1) шляхи сполучення; 2) споруди на них; 3) рухомий склад і судна; 4) засоби зв’язку і сигналізації.

Шляхи сполучення — це залізничне полотно з рейками, шпалами, насипом на магістральних і під’їзних; шляхах; злітні смуги, доріжки для вирулювання; фарватери, канали; автомобільні дороги. ‘Споруди на них — це пасажирські платформи, навантажув.ально— розвантажувальні рампи, мости, віадуки, тунелі, естакади, .підпірні.

Об’єктивна сторона включає три обов’язкові ознаки:

1) руйнування, пошкодження, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених вище предметів у непридатний для експлуатації стан,  –

Руйнування – це повне або часткове їх знищення, що виключає можливість їх подальшого цільового використання (знищення рухомого складу, руйнування залізничних мостів, знищення злітних смуг, затоплення судна, тощо);

Пошкодження – це приведення їх в такий стан, коли вони втрачають здатність до використання за призначенням (обрив телефонних або телеграфних проводів, розгвинчування рейок тощо);

Інші дії, які спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан – це дії, які зашкоджують безпечній експлуатації транспортних об’єктів (вимикання засобів зв’язку чи сигналізації, їх блокування, влаштування перешкод для сприйняття знаків, сигналів та іншої інформації тощо).

2) наслідки у вигляді настання аварії, можливість настання аварії, порушення нормальної роботи транспорту, небезпека для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.

Аварія – цетранспортна подія, яка пов’язана із пошкодженням транспортних засобів або шляхів сполучення (зіткненням суден, сходженням поїздів із рейок, посадка на мілину тощо).

Порушення нормальної роботи транспорту – цепорушення розкладу, графіку руху поїздів чи водних або повітряних суден, ускладнення подальшого пересування пасажирів та вантажів тощо.

3) причинний зв’язок між діями і зазначеними наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також вчинення інших дій, спрямованих на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом щодо руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, стосовно ж аварії поїзда, судна або порушення нормальної роботи транспорту чи можливості їх настання – умислом або необережністю.

До кваліфікуючих ознак злочину відносяться дії, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 277 КК); якщо вони спричинили загибель людей, тобто смерть однієї або декількох осіб (ч. 3 ст. 277 КК).

65.Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна: характеристика юридичного складу злочину.

Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового (ст. 278 ККУ)

Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна.

Додатковим безпосереднім об’єктом даного злочину може виступати життя і здоров’я особи, власність.

Предметом злочинного посягання є залізничний рухомий склад, повітряні, морські та річкові судна.

До залізничного рухомого складу відносяться локомотиви, вагони та спеціальний рухомий склад. Локомотив – це тягова самохідна машина, призначена для пересування будь-якого залізничного рухомого складу. Вагон – це несамохідна одиниця рухомого складу, якою перевозять вантажі та пасажирів. Спеціальний рухомий склад – сукупність незнімних рухомих одиниць на залізничному ходу,  призначених  для  будівельних, ремонтних і обслуговуючих робіт (снігоочисники, снігоприбиральні та щебенеочисні машини, баластери, колієукладачі, вантажопідйомні крани, дрезини тощо)(4).

Повітряне судно – це апарат,  що підтримується в атмосфері у результаті його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні (ст. 1 Повітряного кодексу України від 19 травня 2011 р.)(5). До повітряних суден належать літаки, вертольоти, планери, тощо (ст. 2 наказу Мінтрансу № 486 “Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні” від 7 грудня 1998 р.)(6).

Морське або річкове судно – це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають  лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; для несення  спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); для наукових, навчальних і культурних цілей; для спорту; для інших цілей (ст. 15 КТМ України)(7).

Об’єктивна сторона характеризується діями по угону або захопленню залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна.

Угон – це протиправне, самовільне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою.

Захоплення – це протиправне, самовільне заволодіння транспортним засобом, незалежно від місця знаходження з метою подальшого контролю в особистих чи інших інтересах або угону.

Угон вважається закінченим з моменту початку руху транспортного засобу (незалежно від його тривалості). Захоплення вважається закінченим з моменту отримання можливості керування транспортним засобом.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Щодо наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 278 КК, вина може бути лише необережною.

До кваліфікуючих ознак злочину відносяться дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, поєднані із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 278 КК); вчинені організованою групою, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам,  тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б одній особі, а також заподіяння великої матеріальної шкоди) (ч. 3 ст. 278 КК).

66.Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: характеристика юридичного складу злочину.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху і експлуатації автомобільного транспорту.

Додатковим обов’язковим об’єктом даного злочину може виступати життя і здоров’я особи.

Злочин може бути вчинений тільки при керуванні транспортними засобами, вказаними в примітці до ст. 286 КК.

Механічний транспортний засіб – це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і  механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Об’єктивна сторона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту;

Порушення правил безпеки дорожнього руху – це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов’язана з порушенням однієї або кількох вимог правил безпеки дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху (наприклад, перевищення швидкості руху, проїзд на забороняючий сигнал світлофора тощо).

Порушення правил експлуатації транспорту – це дія чи бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, тобто невиконання тих нормативно-правових актів, які регламентують безпечне використання транспортного засобу під час його руху.

2) наслідки у вигляді заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 1), тяжких тілесних ушкоджень або смерть потерпілого (ч. 2), спричинення загибелі кількох осіб (ч. 3);

3) причиновий зв’язок між порушенням правилам безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і настанням наслідків, зазначених у диспозиції статті.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, яка керує транспортним  засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. За певних умов до  відповідальності  за  цими статтями може бути притягнута особа, яка навчає водінню іншу особу і перебуває під час навчальної їзди поруч із учнем (майстер виробничого навчання, інструктор тощо).

Суб’єктивна сторона характеризується необережною формою вини. Сама ж дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті (ч. 2 ст. 286 КК); спричинення загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК).

67.Незаконне заволодіння транспортним засобом: характеристика юридичного складу злочину.

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання автомобільного транспорту.

Додатковим безпосереднім об’єктом даного злочину може виступати здоров’я особи, власність.

Предметом злочинного посягання можуть всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, які вказані у примітці до ст. 286 КК.

Об’єктивна сторона характеризується діями по незаконному заволодінню транспортним засобом.

Незаконне заволодінню транспортним засобом – це умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача  всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз).

Злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, – з моменту встановлення контролю над ним.

Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння  ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

Не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 289 КК), а за частинами 2 і 3 ст. 289 КК – 14-річного віку.

Суб’єктом злочину,  передбаченого ст. 289 КК не  можна визнавати осіб, які є  співвласниками  або законними користувачами транспортного засобу; працівників   підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи  експлуатації  транспортних засобів.

Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Мотив і мета цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають (користь, помста тощо).

Кваліфікуючими ознаками злочину є дії, вчинені:

1) повторно (тобто вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений           ст.ст. 185, 186, 187, 189-191, 162, 410 КК);

2) за попередньою змовою осіб (має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об’єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом);

3) поєднані із насильством.

68.Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти громадського порядку і моральності.

Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у цьому розділі, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом зазначених злочинів.

Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна моральність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.

Тому злочини проти громадського порядку та моральності можна визначити як умисні суспільне небезпечні посягання на громадський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність. Виходячи з безпосередніх об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види: 1) злочини проти громадського порядку (групове порушення громадського порядку — ст. 293, масові заворушення — ст. 294, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, — ст. 295, хуліганство — ст. 296); 2) злочини проти суспільної моральності (наруга над могилою — ст. 297, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — ст. 298, жорстоке поводження з тваринами — ст. 299, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, — ст. 300, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів — ст. ЗОЇ, створення або утримання місць розпусти і звідництво — ст. 302, проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією — ст. 303, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність — ст. 304).

У свою чергу, злочини проти суспільної моральності можна поділити на три види: І) посягання на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 299 і 300); 2) посягання на основні принципи моральності у сфері статевих відносин (статті ЗОЇ, 302 і 303); 3) посягання на основні принципи моральності у сфері морального і фізичного розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і З ст. ЗОЇ, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304 ).

69.Кримінально-правовий аналіз групового порушення громадського порядку.

Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях.

Об'єктом злочину є громадський порядок.

Порядок поведінки в громадських місцях груп людей передбачає наявність писаних та неписаних (моральних, звичаєвих) правил поведінки, яких слід дотримуватися при значній скупченості людей, а також результат дотримання цих правил. Вони охоплюють необхідність виконання законних вимог представників влади та адміністрації підприємств, установ, організацій, де відбуваються масові заходи, неперешкодження нормальній діяльності закладів торгівлі, культури, спорту, транспорту, державних установ, а також праці, відпочинку, пересуванню інших осіб тощо.

Групові дії, які порушують, громадський порядок, - це дії значної кількості осіб, звичайно кількох десятків чи навіть сотень. Але, на .відміну від масових заворушень, число учасників групового порушення громадського порядку дій в ході вчинення цього злочину істотно не збільшується, вони не зростають кількісно і не перетворюються якісно на активні посягання проти правоохоронюваних благ. При цьому переважна частина натовпу веде себе пасивно, лише виконуючи вказівки окремих організаторів та активістів. Сам же громадський порядок порушується через поведінку учасників Групи - їхню відмову звільнити приміщення чи певну територію, ігнорування розпоряджень адміністрації чи представників влади, відмову припинити такі, що проводяться з порушенням встановленого порядку, мітинг, пікетування, демонстрацію тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину включає в себе як обов'язкові ознаки: 1) діяння, 2) наслідки та 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Діяння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 293, виконується, як правило, шляхом дії і полягає в: 1) організації групових дій,

що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації; 2) активній участі у них.

Під організацією вказаних групових дій розуміється давання вказівок, розпоряджень, розробка планів поведінки, розподіл обов'язків між учасниками тощо. Внаслідок діяння організатора виникає, розпочинається групове порушення громадського порядку або ж здійснюється керівництво діями групи.

Активна участь у таких діях полягає у виконанні вказівок організатора, закликах до учасників натовпу вчиняти певні дії, особистому їх виконанні, зокрема з метою повести за собою, показати приклад іншим учасникам групових дій тощо.

Не виключається вчинення цього злочину і шляхом бездіяльності. Вона, зокрема, може мати місце, коли організатор або активний учасник дій не вживають заходів до припинення порушень громадського порядку іншими учасниками, які вони спричинили своїми попередніми діями. Такі особи несуть відповідальність і за дії натовпу; які тривають після їх активної поведінки. Обов'язок вчинити певні дії по припиненню порушень громадського порядку випливає з попередньої поведінки, можливість їх вчинення визначається такими обставинами, як фізична змога вплинути на групу, доступність засобів зв'язку, наявність осіб, через які можна передати розпорядження, тощо.

Наслідки злочину можуть полягати у: 1) грубому порушенні громадського порядку, 2) суттєвому порушенні роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, важливості нормальної діяльності відповідних об'єктів, кількості потерпілих, часу порушення тощо.

Суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації полягає у припиненні їх нормальної роботи на певний час. Це - порушення графіку руху, зачинення магазинів, закладів громадського харчування, зрив занять у навчальних закладах, зупинення виробництва. Суттєвість порушення визначається з урахуванням його тривалості, кількості осіб, нормальна робота, навчання, відпочинок або перевезення яких порушені, розміру заподіяних матеріальних збитків тощо.

Причинний зв'язок між поведінкою організаторів та активних учасників групового порушення громадського порядку і наслідками, вказаними в диспозиції ст. 293, характеризується наявністю проміжної ланки - поведінки групи, учасники яких безпосередньо і викликають відповідну шкоду. Тому для констатації причинного зв'язку в аналізованому складі злочину слід встановити наявність обох його ланок, довести що: 1) діяння винного викликало відповідну поведінку натовпу; 2) передбачені ст. 293 наслідки викликані саме груповими діями.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

70.Масові заворушення та їх відмежування від групового порушення громадського порядку і хуліганства, вчиненого групою осіб.

Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом масових заворушень є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину - залежно від конкретної форми його прояву - є життя і здоров'я особи, конституційні права людини і громадянина, власність, порядок управління або громадська безпека.

2. Масові заворушення -- це завжди дії юрби, яка діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно. В учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає а: 1) організації масових заворушень; 2) активній участі у них.

Організація масових заворушень - це об'єднання людей для участі у масових заворушеннях, керівництво натовпом, підбурювання до вчинення дій, які являють собою масові заворушення, провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку великих груп людей, Способи організації масових заворушень можуть бути різноманітними (виступ на мітингах, оголошення різноманітних звернень, розробка планів по збурюванню натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень тощо).

Під активною участю у масових заворушеннях розуміють безпосереднє вчинення дій, в яких виражаються масові заворушення (їх вичерпний перелік наведено в диспозиції ч, 1 ст. 294), виконання вказівок організаторів і залучення до цього інших осіб.

Насильство над особою означає фізичний вплив на організм потерпілого, який полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, побоях, позбавленні або обмеженні волі, зґвалтуванні, вбивстві тощо. Погроми - це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнанням людей, масовими вбивствами. Насильницьке виселення громадян - це примусові, поєднані із застосуванням насильства дії, внаслідок яких громадян примушують покинути займане житло чи взагалі виселитися з певного населеного пункту, місцевості.

Про поняття підпалу, знищення майна, захоплення будівель або споруд, опору представникам влади див. коментар, відповідно, до ст.ст. 113, 194, 341, 342.

У ст. 294 під опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, розуміється активна фізична протидія здійсненню представникові влади своїх повноважень, поєднана із здійсненням пострілів на враження, в повітря чи землю, нанесенням ударів холодною зброєю, а також іншими предметами, придатними для враження живої сили (залізні прути, каміння, газові балончики), та погроза зброєю чи вказаними предметами.

Складом злочину, передбаченого ст, 294, охоплюється вчинення менш небезпечних, ніж цей злочин, посягань. При вчиненні умисного вбивства в ході масових заворушень вчинене кваліфікується за сукупністю ст. 294 та відповідних статей Особливої частини КК (ст.ст. 112, 115, 348, 379, 400,443).

Злочин вважається закінченим з моменту початку масових заворушень - вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 294, може характеризуватися умислом або необережністю.

6. Кваліфіковані види злочину мають місце, коли масові заворушення призвели до: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків,

Під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків належить заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, спричинення великої матеріальної шкоди, порушення на тривалий час чи в значних масштабах роботи транспорту, діяльності підприємств, установ і організацій тощо.

71.Кримінально-правовий аналіз хуліганства.

Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

 Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчиненая хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

2. Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення,

Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, Їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

3. Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку,

4. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

5 Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1 ст. 296, вчинено групою осібПро поняття вчинення злочину групою осудив, ст. 28 і коментар до неї,

Особливо кваліфікованими видами хуліганства є; 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296);

3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).

Особа, раніше судима за хуліганство, - це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст, 296 КК 2001 р„ або злочину, передбаченого ст. 206 КК 1960 р.

Про поняття одорудив, коментар до ст. 342, про поняття застосування зброї - коментар до ст. 146, а про поняття вогнепольної та холодної зброї - коментар до ст. ст. 262, 263р 410.

Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у

72.Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

 Об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших

соціальних цінностей

2 Предметами злочину є 1) могила, 2) інше місце поховання;

3) труп, 4) урна з прахом, 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі

Могила включає яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, стела, камінь) над місцем поховання

 Інше місце поховання - це склеп, мавзолей, меморіальна стіна з прахом померлих, частина шахти, корабель чи літак'з тілами загиблих тощо,

Груп - це тіло померлого як ціле, так і розчленоване, чи його окремі частини Труп виступає предметом злочину незалежно від його стану ("свіжий', бальзамований, муміфікований) Під урною з прахом покійного розуміється посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого, який піддано спаленню, або ж праху, зібраного на місці давнього поховання Предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, - це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо)

3 Об'єктивна сторона злочину проявляється у 1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; 2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законів не визначені Це можуть бути: осквернення, у т.ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюнків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу Наруга характеризується як об'єктивним моментом - вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так ї суб'єктивним - прагненням зневажити пам'ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних принципів, які панують в цій сфері Наруга переважно вчиняється шляхом дії Однак не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.

Викрадення відповідних предметів - це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам'ятників, плит, а також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі.

Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили на інше Місце, впорядкування місця поховання, а також якщо певні дії з трупом не становлять собою наруги (наприклад, мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність й об'єктивних і суб'єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

4. Суб'єкт злочину загальний.

5.Суб'єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

73.Сутенерство або втягнення до зайняття проституцією: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.

Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є моральні засади суспільства в частині підстав задоволення статевих потреб. Суспільна мораль вимагає, щоб зв'язки між людьми для задоволення статевих потреб встановлювалися на основі особистої симпатії, не до-

пускає ведення статевого життя виключно за винагороду. Небезпека проституції різнобічна і полягає в тому, що принижуються честь і  гідність тих, хто нею займається, створюється загроза поширення  цілого ряду небезпечних хвороб, виникають аморальні джерела дохо дів тощо. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого  ч. 2 ст. 303, є статева свобода, а також здоров'я особи і власність. 2. Об'єктивна сторона злочину проявляється у таких формах:

1) систематичне заняття проституцією (ч. 1 ст. 303); 2) примушування чи втягнений у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303); 3) сутенерство

(ч. 4 ст. 303).

Проституцію закон визначає як надання сексуальних послуг з

Метою отримання доходу. Під наданням сексуальних послуг слід розуміти здійснення нормальних статевих актів, задоволення статевої Пристрасті в неприродних формах, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру (пов'язаних, зокрема з різноманітними формами сексуальних збочень) з різними партнерами і не на основі особистої симпатії, приязні. При цьому не має значення, вчиняються ці дії з особами протилежної статі чи однієї. Оскільки в законі йдеться про послуги, то це означає, що: 1) вчиняються дії, бажані для "замовника", які приносять йому задоволення або користь;

2) особа, яка займається проституцією, має мету отримання від цього доходу. Тому заняття проституцією передбачає, що надання сексуальних послуг обумовлюється винагородою, здійснюється за плату. Причому домовленість про оплату має бути досягнута ще до вчинення сексуальних дій, хоча конкретна ціна може і не називатися.

Систематичність заняття проституцією означає надання сексуальних послуг три чи більше разів, причому різним клієнтам, або, хоча б і двом клієнтам, але з певним (понад кілька годин) проміжком у часі. Систематичності не утворює багаторазове надання сексуальних послуг, хоча б і за плату, одній і тій же особі.

Закінченим заняття проституцією є з моменту надання сексуальних послуг в третій раз.

Примушування чи втягненая у заняття проституцією полягає у діях, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна почати займатися проституцією.

Способами примушування чи втягнення є: 1) застосування насильства; 2) погроза застосування насильства; 3) знищення чи пошкодження майна; 4) шантаж; 5) обман.

Застосування насильства означає заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, незаконне позбавлення волі, звалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, інші насильницькі дїї.

Погроза застосування насильства полягає у залякуванні потерпілої особи заподіянням фізичної шкоди. Погроза повинна стосуватися самого потерпілого, а не інших осіб, хоча б і близьких де того, хто має займатися проституцією. Форма повідомлення - усно, письмово, конклюдентними діями - значення для кримінальної відповідальності не має. Важливо лише. щоб потерпілий сприйняв погрозу як реальну. Детальніше про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129 і 189. Погроза вбивством потребує додаткової квалі фікації за ч. 2 ст. 129 лише у разі, якщо вона вчинюється членом організованої групи.

Про поняття знищення чи пошкодження майна див. коментар до ст. 194. Майно, знищенням або пошкодженням якого погрожують потерпілому, повинно належати йому самому, оскільки посягання проти майна інших осіб навряд чи може оцінюватися як ефективний засіб впливу на поведінку.

Шантаж у даному випадку включає два види дій: а) погрозу викриттям, повідомленням відомостей, які компрометують особу (наприклад, вимога займатися проституцією під погрозою повідомлення про засудження в минулому чи про наявність венеричного захворювання); б) погрозу заподіянням іншої шкоди, залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити потерпілу особу в залежне становище. Це, зокрема, вивезення особи за кордон і відібрання в неї документів, погроза заподіяння шкоди рідним чи близьким, доведення до потерпілого наміру продати у рабство чи піддати груповому зґвалтуванню тощо. Шантажем є погроза розголосити як дійсні факти, так і повідомити неправдиві відомості, здійснити наклеп.

Обман - це повідомлення завідомо неправдивих відомостей чи умовчування про факти. При вчиненні цього злочину він може полягати у введенні в оману щодо мети вступу у статевий зв'язок,

вербуванні для роботи за кордоном під приводом виконання іншої роботи тощо.

Якщо при застосуванні вказаних способів вчиняються злочини, які є більш небезпечними, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 303, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю цього злочину з відповідними іншими злочинами, передбаченими, зокрема, розділами II, III, IV, VI Особливої частини КК.

Закінченим примушування чи втягнення у заняття проституцією вважається з моменту виконання дій, вказаних у диспозиції ч. 2 ст. 303. При цьому злочин визнається закінченим незалежно від ус пішності (результативності) дій, тобто незалежно від того, чи надавалися сексуальні послуги за плату особою, яку примушували або втягували у заняття проституцією.

Сутенерство полягає у створенні, керівництві або участі в організованій групі, яка забезпечує: діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків. Така група наділена, насамперед, загальними ознаками організованої групи, визначеними в ч. З ст. 28, та специфічними для неї - мета організованої групи полягає у забезпеченні діяльності з проституції. Сюди входять надання приміщень, охорона, транспортні послуги, звідництво, рекламування, встановлення корупційних-;

зв'язків для забезпечення невтручання державних органів тощо. Така діяльність може здійснюватися підпільно, а може Й прикриватися легальними формами (утримання нічних клубів, масажних кабінетів, служб знайомств).

Про поняття створення організованої групи і керівництво нею див. коментар до ст. ст. 28 і 255.

Участь в організованій групі сутенерів передбачає перебування в Її складі та виконання конкретних дій в інтересах цієї організації. Це можуть бути супроводження повії до замовника, її охорона, отримання плати за сексуальні послуги, надані іншою особою, тощо.

Закінченим сутенерство є з початку виникнення організованої групи сутенерів, виконання дій по керівництву або вступу до неї.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, перед. баченого ч. 1 ст. 303, є мета отримання доходу, а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 303,- мета отримання прибутків.

Про поняття доходу і прибутку див. коментар до ст. 150.

5. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 303) має місце, коли систематичне заняття проституцією здійснюється особою у складі організованої групи, а так само, коли примушування чи втягнення у заняття проституцією вчинені: 1) щодо неповнолітнього; 2) організованою групою.

74.Поняття, загальна характеристика та система злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

Злочини проти здоров‘я населення – це передбачені розділом ХІІІ Особливої частини КК суспільно-небезпечні умисні або необережні діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров‘ю невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, від дії отруйних, сильнодіючих речовин і одурманюючих засобів, біологічних агентів і токсинів, від впливу радіоактивно забрудненої продукції, а також від поширення епідемій.

Здоров’я як соціальна цінність – це нормальна діяльність організму людини, її фізичне та психічне благополуччя, як родовий об’єкт злочину - сукупність суспільних відносин, що забезпечують повноцінне фізичне та психічне здоров’я необмеженої кількості не персоніфікованих осіб в масштабах будь-яких територіальних одиниць (області, регіону, країни).

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів – це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров‘ю невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів.

Певній групі злочинів властивий додатковий об’єкт. Так, при викраденні наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 308 КК) поряд із здоров’ям шкода заподіюється і відносинам власності, а у разі незаконної видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК) порушується нормальна діяльність відповідних установ.

Предмет посягання. Більшість предметів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, введені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі – Перелік) у виді Таблиць І-ІV, затвердженого постановою КМ від 6 травня 2000 р. № 770 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМ №1890 від 12 грудня 2002 р.).

Наркотичні засоби - речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (наприклад, особливо небезпечними наркотичними засобами, обіг яких заборонено, визнані героїн, канабіс, кокаїновий кущ та кока лист. макова солома, опій та опій ацетильований; до наркотичних засобів, обіг яких обмежено, віднесено кодеїн, кокаїн, метадон, морфін, трамадол, а також ізомери, складні та прості ефіри та солі всіх перелічених засобів);

Прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин (далі - прекурсори) - речовини, які використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (до прекурсорів, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю, віднесено ефедрин, псевдоефедрин, лізергінова кислота, ангідрид оцтової кислоти; прекурсорами, стосовно яких встановлено заходи контролю, є ацетон, етиловий ефір, калію перманганат, сірчана та соляна кислоти, толуол, а також солі перелічених речовин);

Психотропні речовини - речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (наприклад, особливо небезпечними психотропними речовинами, обіг яких заборонено, визнані ЛСД, мескалін, ММДА, псило-цин; психотропними речовинами, обіг яких обмежено, є амфетамін, метамфетамін, сибутрамін; до психотропних речовин, обіг яких обмежено і стосовно яких допускається виключення деяких заходів контролю, віднесено барбітал, феназепам, а також солі всіх перелічених речовин);

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.

Об’єктивна сторона більшості злочинів проти здоров’я населення характеризується діяннями у формі активних дій: це – викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК). Такі злочин як порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК) як і порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326 КК) можуть вчинятися як шляхом дій так і бездіяльності.

З суб’єктивної сторони злочини проти здоров’я населення можуть вчинюватись умисно (у переважній більшості) та з необережності. Діянням, які проявляються у порушенні певних правил (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК) тощо), притаманні обидві форми вини. Для кваліфікації ряду злочинів необхідним є встановлення спеціальної мети, яка в якості обов’язкової ознаки включена до диспозицій відповідних норм.

Суб’єктом розглядуваних злочинів являється фізична осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку. Виключенням являється викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК), які передбачають кримінальну відповідальність з 14-ти років.

75. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем: характеристика юридичного складу злочину.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з Метою захисту здоров'я населення порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя і здоров'я особи, власність.

2. Предметом злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Про їх поняття див. коментар до ст. 305-

3. Об'єктивна сторона злочину передбачає протиправне вилучення наркотиків, психотропних речовин або їх аналогів як з власності держави чи колективних або інших підприємств, установ і організацій, так і з приватного володіння окремих громадян. При цьому не має значення, правомірно чи незаконно володіла особа зазначеними засобами або речовинами.

Способами такого вилучення є 1) викрадення (крадіжка, грабіж); 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння вказаними засобами і речовинами шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 308); 5) заволодіння ними шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 308); 6) розбій (ч. З ст. 308). Про їх поняття див і відповідно, коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК, ст. ст. 185, 186, 191, 189, 190, 187 та коментар до них. Відповідно до ст, 308, розтрата зазначених у ній засобів і речовин не утворює складу цього злочину.

При заволодінні наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами наслідки у вигляді матеріальної шкоди (на відміну від аналогічних злочинів проти власності), як правило, не настають чи є незначними і тому не визначають суспільної небезпечності посягання. Відтак, для викрадення наркотичних засобів (психотропних речовин) не є обов'язковою ознака безоплатності їх вилучення. Грошова чи інша компенсація вартості цих предметів не змінює соціальної суті даного злочину. Протиправні дії винного, який хоча й сплатив вартість наркотиків чи психотропних речовин і тому не заподіяв шкоди власності, однак охоплюються ст. 308.

Якщо протиправне заволодіння зазначеними засобами чи речовинами вчиняється для їх подальшого збуту, дії винного слід додатково кваліфікувати і як готування до злочину, передбаченого. ст. 307. Наступні за таким заволодінням наркотиків або психотропних речовин дії - зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої, а так само збут викрадених наркотичних засобів або психотропних речовин, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. ст. 308 і 307 або 309. У випадках, коли мало місце, наприклад, викрадення з метою збуту, але збут не відбувся з причин, не залежних від волі винного, дії останнього слід кваліфікувати за ст. 308 і за ст ст 14 або 15, 307.

Виготовлення з викрадених наркотиковмісних рослин (наркотичних засобів) нового виду наркотику (з конопель - гашишу, з макової соломи - опію тощо) квйліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 308 і 307 або 309.

Умисне незаконне вилучення наркотиковмісних рослин чи їх частин (коробочок і стебел маку, стебел конопель тощо) з охоронюваних полів сільськогосподарських підприємств або із земельних ділянок громадян до закінчення збирання врожаю утворює склад злочину, передбаченого ст. 308. Збирання залишків наркотиковмісних рослин, коли урожай зібрано й охорону з поля знято, слід ви знавати незаконним придбанням наркотичних засобів і залежно від мети вчиненого діяння кваліфікувати його за ст. ст. 307 або 309. Так само треба кваліфікувати збирання післяжнивних залишків цих рослин з городів громадян, а також збирання самосійного маку чи дикоростучих конопель.

Заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом крадіжки, грабежу чи шахрайства вважається закінченим злочином з моменту заволодіння цими предметами і реальної можливості хоча би первісно розпорядитися ними (сховати, передати іншій особі тощо); шляхом привласнення чи зловживання службовим становищем - з моменту утримання цих засобів чи речовин і обернення їх таким чином на свою користь або користь інших осіб. Вимагання таких засобів або речовин вважається закінченим з моменту пред'явлення потерпілому вимоги, поєднаної із відповідною погрозою, зазначеною у ст. 189, а заволодіння ними шляхом розбою - з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, на яку було вчинено напад. У цьому разі дії винного повністю охоплюються ч. З ст. 308 і додаткової кваліфікації за ст. 187 не потребують.

4. Суб'єктом злочину, вчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою та вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а вчиненого шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем - службова особа. Суб'єктом цього злочину, вчиненого в інший спосіб, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При вчиненні Його шляхом розбою обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета - викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; 4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 306, 307, 310. 311, 312, 314, 317; 5) у великих розмірах (ч. 2 ст. 308); а особливо кваліфікуючими - вчинення його: 1) в особливо великих розмірах;

2) організованою групою.

Кваліфікованим видом цього злочину, якщо він вчинюється шляхом вимагання, є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним Для життя і здоров'я.