4. Утвердження єдиної української літературної мови.

Вирішальну роль у формуванні єдиної української мови, такої, яка вона є сьогодні, відіграла Запорізька Січ. На Запорізьку Січ сходилися люди з усієї України, з усіх діалектних середовищ і приносили сюди свої слова, тут у розмовах вони уніфікували граматику, нормували фонетичну систему української мови. Потім нерідко ці авторитетні в Україні люди, відкозакувавши, вертались у свої села, містечка і несли туди козацьку мову — розвинену, багату, струнку, відточену. Поширювали єдину українську мову в Україні також мандрівні кобзарі та лірники. Тому, коли Іван Котляревський писав “Енеїду” й “Наталку Полтавку”, Тарас Шевченко — геніальну поезію, вони вже мали в своєму розпорядженні лексично багату й фонетично та граматично уніфіковану мову.

Як бачимо, мова нашого народу протягом багатьох століть розвивалася, збагачувалася, відкидала випадкове й закріплювала закономірне, розширювала свої виражальні й пізнавальні можливості. Українська мова, передаючись від покоління до покоління, акумулювала в собі життєвий досвід найвіддаленіших наших предків, і, отже, тим вона полегшує нам орієнтацію в міжлюдських стосунках, у природних умовах своєї землі і взагалі в цьому світі.

Така мова якнайкраще пристосована до психологічних особливостей народу ― творця мови, його способу мислення, менталітету, природного середовища і, отже, якнайкраще сприяє всебічному виявленню його творчих духовних сил.

Рідна мова, мова рідного народу посилює інтелект людини, помножує її творчі можливості. Тарас Шевченко з п’ятнадцяти років опинився в російськомовному оточенні: пан Енгельгардт, Петербург, солдатчина, знову Петербург (“в неволі виріс між чужими” — казав він про себе), навіть писати починав російською мовою. Але геніальним став саме тому, що творив мовою свого народу й своєї землі.

Панас Мирний в силу тогочасних умов мусив змалку користуватися чужою, російською мовою. Навіть свій щоденник у неповні шістнадцять років почав писати російською мовою. Та вже третього дня задумався: “Какое несчастье Украине, этой бедной вдове; народ подавлен, воспитание на родном языке запрещено... Несчастная Украина!.. Не начать ли дневника писать на украинском языке? С завтрашнего дня же бросаю московский и берусь за свой”. І справді, наступного дня в щоденнику він записує вже рідною, українською мовою: “Я тільки знаю, що я дурень, та й превеликий, що не вчивсь нашої мови”.

У російськомовному середовищі починали своє життя й такі відомі письменники, як Борис Грінченко, Олександр Олесь, Володимир Сосюра, та й хіба тільки вони? Але повернулися до рідної прабатьківської мови й стали видатними діячами української культури. Володимир Сосюра пізніше згадував: “Один мені казав: — Зачем ты сменил королевскую флейту на сопилку? Я гаряче відповів: “Сопілка” мені дорожча від тисяч королівських флейт”.

І тому, що наш народ, його кращі представники зберегли українську мову, ми залишилися українцями й маємо тепер свою українську державу.

Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Нашою мовою перекладено більшість шедеврів світової літератури. Нею однаково чудово звучать Біблія і поеми Гомера, “Декамерон” Дж.Бокаччіо і “Дон-Кіхот” М.Сервантеса, твори В.Шекспіра і А.Міцкевича, поезії Дж.Байрона і О.Пушкіна. До речі, перша в світі “Енциклопедія кібернетики” (два томи, 1158 сторінок) була видана 1973 року українською мовою. І слів, і термінів, і спеціальних виразів для цього завжди в ній, у нашій багатій і співучій мові, вистачало й вистачає. Треба лише досконало знати її.