4. Вживання апострофа

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї і вказує, що ці букви позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.

У незапозичених словах апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після губних (мавпа Буф), якщо губний стоїть на початку кореня, після голосного або після р: розв’язок, зм’яклий, здоров’я, черв’як, арф’яр. В інших випадках апостроф не ставиться: свято, різдвяний, духмяний, морквяний, мавпячий. Винятків нема.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставимо, якщо в літературній вимові далі чується звук й: сузір’я [суз΄і́рйа], бур’ян [бурйа́н], але: буря [бу́р΄а], гарячий [гар΄а́чий].

Апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, які закінчуються на будь-який приголосний: з’єднаний, під’юдити, між’ярусний, дит’ясла, Мін’юст, пів’ящика. (Слів “двох’ярусний”, “трьох’ярусний”, які часом наводять тут як приклади, в українській мові немає, є двоярусний, триярусний, у яких апостроф ставити не треба.)

В іншомовних словах апостроф перед я, ю, є, ї може ставитися після губних, піднебінних і задньоротових: комп’ютер, інтерв’ю, миш’як, Руж’є, Григор’єв, Лук’ян, Х’юстон, Монтеск’є. Але в деяких словах, переважно запозичених з французької мови, апостроф у цій позиції не ставлять, хоч це й не відповідає фонетичним законам української мови: бюджет, бюро, бюст, гравюра, гюрза, кюрі, манікюр, пюпітр, пюре, фюзеляж, Гюйгенс, Мюллер, Бядуля, бязь.

У кількох іншомовних словах апостроф ставимо після зубних приголосних, оскільки ними закінчуються іншомовні префікси: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктивіт, кон’юнктура, пан’європейський.

Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленим апострофом; 2) без апострофа.

Св..ятковий, різдв..яний, острів..янин, духм..яний, сурм..яний, медв..яний, зм..яклий, присв..ята, слов..яни, тьм..яний, дзв..якнути, цв..ях, пір..я, рутв..яний, знічев..я, ін..єкція, моркв..яний, мавп..ячий, з..ясувати, різьб..яр, ім..я.

Ключ. З других букв першої колонки повинно скластися слово, яким закінчується вислів Іммануїла Канта: “Закон, що живе в нас, називається…”

Урок 4. Зміни приголосних

1. Подовження приголосних і подвоєння букв. 2. Спрощення в групах приголосних. 3. Чергування приголосних. 4. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ський, -ство. 5.Уподібнення приголосних.

1. Подовження приголосних і подвоєння букв

Подовження приголосних у незапозичених словах (на письмі подвоєння букв) відбувається в основному з двох причин: внаслідок збігу однакових звуків на межі значущих частин слова (віддати, денний, піднісся, юннат) та внаслідок уподібнення приголосних (колосся, сіллю, козаччина).

Префікси в українській мові закінчуються на приголосні д (від-, під-, над-, перед-), з (з-, роз-, без-), в (в-, пів-) та б (об-): віддаль, піддовбати, наддерти, переддень, ззовні, роззброїти, беззвучний, ввечері, піввідра, оббілити. Отже, лише ці приголосні й можуть тут подовжуватися.

На межі попередньої частини і суфікса подовжується лише приголосний н, якщо твірна основа (корінь чи суфікс) закінчується на н: законний, пісенний, вершинний, буденний буденність. У словах буквений, пореформений, казармений, шалений, скажений, жаданий, дерев’яний і под. такого збігу приголосних нема, оскільки твірна основа в них закінчується не на н.

Крім того, приголосний н подовжується в наголошених суфіксах -е́нний, -а́нний:

1) якщо прикметник вказує на збільшену міру якості: здорове́нний, страше́нний, височе́нний, числе́нний (але нема подовження в словах шалений, скажений, жаданий і под., бо вони вказують на звичайну міру якості);

2) якщо прикметник вказує на повну неможливість ознаки, зумовленої певною дією: нездійсне́нний, недоторка́нний, нездола́нний;

3) якщо це старослов’янізм: священний, огненний, блаженний, окаянний.

Приголосний н подовжується з різних причин також у словах останній, старанний, притаманний, захланний.

У кількох дієсловах з основою на с при додаванні постфікса -ся подовжується м’який с΄: піднісся, розрісся, пасся.

Подовження приголосних внаслідок уподібнення відбувається в двох випадках: через уподібнення звука й до попереднього м’якого приголосного і через інші зміни звуків.

Колись в іменниках колосся, життя, стаття, затишшя і подібних, як ще й тепер у словах подвір’я [подв’і́рйа], сузір’я [суз΄і́рйа], був суфікс й. Тоді було [коло́с΄йа], [жит΄йа́], [стат΄йа́], [зати́ш΄йа]. Але суфікс й, як м’який, уподібнився до попереднього м’якого і став звучати так само — відбулося подовження м’якого приголосного. Проте якщо між попереднім м’яким і звуком й було вставлено голосний е, то такого уподібнення, а отже, й подовження м’якого звука не відбулося: багато статей, постатейний, житейський.

Таке саме уподібнення й до попереднього м’якого сталося і в закінченні -ю в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни: сіллю, річчю. Колись було [с΄і́л΄йу], [р΄і́ч΄йу]), як і тепер ще є в словах кров’ю [кро́ўйу], матір’ю [ма́т΄ірйу].

Подовжилися лише м’які зубні й шиплячі (тоді вони були теж м’які). Губні, приголосний р та задньоротові подовжитися не могли, бо вони не були м’якими. Якщо ж твірна основа закінчувалася двома приголосними, то останній приголосний не подовжився (“третій зайвий”) і відповідно не подвоюються букви: лист — листя, місто — передмістя, радість — радістю, жовч — жовчю. Тому й правило звучить: подовжуються м’які зубні (де ти з’їси ці лини) та шиплячі (ще їжджу) між голосними.

Можуть уподібнюватися між собою й інші звуки. Так, у слові лляний наступний н΄ (льняний) уподібнився до попереднього л΄; у слові останній попередній т΄ (остатній — таку форму цього слова вживали Т.Шевченко, Леся Українка, М.Коцюбинський) уподібнився до наступного н΄.

Найпоширенішим є подовження шиплячого ч унаслідок зміни суфікса -цьк- при додаванні суфікса -ин(а): козацький — козаччина, донецький — Донеччина, турецький — Туреччина. Тут спочатку звук к змінився на шиплячий ч (як у слові рука — ручище), а потім попередній свистячий ц΄ уподібнився до наступного шиплячого і теж став шиплячим.

Щодо подвоєння букв в іншомовних загальних назвах не на межі значущих частин, то в Українському правописі названо 17 таких слів: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панно, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра. Майже в половині з них приголосний, позначений подвоєними буквами, у вимові не подовжується: [ана́ли], [бру́то], [не́то], [то́на], [б’іл΄] тощо. Але в словах, у яких є збіг приголосних на межі префікса й кореня, такі приголосні вимовляються з подовженням: імміграція, інновація, ірреальний, контрреволюція, сюрреалізм тощо.

У власних назвах іншомовного походження подвоєні букви читаються звичайно як неподовжений звук: Бонн [бон], Голландія [гола́нд΄ійа], Руссо [русо́] тощо. Така вимова відповідає фонетичним законам української мови.

Перевірте себе 1. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв.

І. Ю(н)ий, дерев’я(н)ий, зв’яза(н)ий, (с)авець, глиби(н)ий, поні(с)я, піща(н)ий, (в)ечері, удава(н)ий, гайдама(ч)ина, твари(н)ий, удови(н)ий, пі(в)відра, о(д)ати, вівся(н)ий, олов’я(н)ий, одното(н)ий, рядня(н)ий, зйомоч(н)ий, Вінни(ч)ина, (л)яний, змії(н)ий, голуби(н)ий, зако(н)ий.

ІІ. Тума(н)ість, бджоли(н)ий, букве(н)ий, здорове(н)ий, росли(н)ицтво, умотивова(н)ість, скаже(н)ий, обмі(н)ий, притама(н)ий, вихова(н)ість, рва(н)ий, видума(н)ий, віко(н)иця, свяще(н)ий, ознайомле(н)ий, очище(н)я, широче(н)ий, орли(н)ий, післяреформе(н)ий, знаме(н)ий, людя(н)ий, окая(н)ий, стурбова(н)ісь, числе́(н)ий, тьмя(н)о.

Ключ. З других букв повинні скластися: 1) вислів М.Коцюбинського; 2) закінчення вислову Л.Толстого “Думай добре, і…”

Перевірте себе 2. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв. Слова, позначені зірочкою, вжито в орудному відмінку однини.

Змужні(н)я, снас(т)ю*, радіс(т)ю*, осер(д)я, зати(ш)я, (л)ється, свіжіс(т)ю*, жи(т)євий, входже(н)я, значе(н)я, навма(н)я, віс(т)ю*, старіс(т)ю*, білче(н)я́, приві(л)я, попідти(н)ю, зненавис(т)ю*, перехрес(т)я, здоби(ч)ю*, підні(ж)я, сміливіс(т)ю*, зап’яс(т)я, свідче(н)я.

Ключ. З других букв повинен скластися вислів В.Гюго.