Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Українська мова 1 курс Ющук І.П. (лекції і практичні) 2015 р. 1 частина (фонетика-морфологія).docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
421 Кб
Скачать
☆

1. Значення і розряди займенників

Займенником називається самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх.

Наприклад, у реченні: Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем, і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати! (І. Франко) — є тільки вказівки на якихось осіб, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У даному разі йдеться про героїв повісті Івана Франка “Борислав сміється” — Бенедя Синицю і робітників.

Займенники в мові .вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з числом і родом іменника, замість якого цей займенник ужито. Наприклад: 1. Українське селянство боролося проти поневолювачів. Воно повставало, його становище було тяжким. 2. Українські селяни боролися за волю. Вони повставали, їхнє становище було тяжким. Після іменника селянство, який стоїть в однині і має середній рід, вжито й відповідно займенники воно, його, а після іменника селяни, який стоїть у множині, — вони, їхнє.

Правильно вжиті займенники, крім того, допомагають пов’язати речення між собою в тексті.

За значенням займенники поділяються на дев’ять розрядів:

1) особові — я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

2) зворотний — себе (вказує на. ту особу, яка виконує дію);

3) присвійні — мій, наш (вказують на належність першій особі), твій, ваш (вказують на належність другій особі),, їхній (вказують на належність третій особі множини), свій; на належність третій особі вказують особові займенники в родовому відмінку його, її, рідше — їх;

4) вказівні — цей, той, застарілий сей (вказують на предмет), такий (вказує на ознаку), стільки (вказує на кількість);

5) означальні — весь, всякий, кожний, інший, сам, самий;

6) питальні — ті, що їх ставимо як запитання до іменних частин мови: хто? що? (запитання до іменника), який? чий? (запитання до прикметника), котри́й? скільки? (запитання до числівника);

7) відносні — ті самі, що й питальні, але вживаються в складнопідрядних реченнях у ролі сполучних слів для приєднання підрядного речення до головного;

8) неозначені — утворюються від питальних додаванням часток аби-, де-, -сь (пишуться разом) та хтозна-, казна-, будь-, -небудь (пишуться через дефіс): дехто, щось, абиякий, казна-скільки, хтозна-що, хтозна-чий, будь-який, що-небудь, чий-небудь;

9) заперечні — утворюються від питальних додаванням частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, а також жодний.

У неозначених і заперечних займенниках, якщо в них між часткою і займенником є прийменник, усі частини пишуться окремо. Порівняйте: в декого — де в кого: абиким — аби з ким; до будь-кого — будь до кого: про ніщо — ні про що; нікого — ні від кого.

Перевірте себе. 1. Запишіть словосполучення підряд у такому порядку: 1) з присвійним займенником; 2) з вказівним; 3) з означальним; 4) з неозначеним.

Стільки книг, справи всякі, узяв своє, знай наших, казна-який раз, кожний день, ваша думка, огляну сам, знайду щось, дивлюсь на це, що-небудь придумаю.

Ключ. З других букв перших слів має скластися закінчення вислову давньоримського поета Публілія Сіра: “Краще зовсім не знати чогось, ніж …”

Перевірте себе. 2. Запишіть підряд у колонку словосполучення: 1) ті, у яких частини, що в дужках, пишуться разом; 2) ті, у яких частини, що в дужках, пишуться через дефіс.

(Хтозна)які знаки, (будь)чия річ, (аби)яка ряднина, чого(небудь) вчаться, (будь)яке доручення, (де)кому скажу, (казна)що згадалося, (хтозна)скільки доріг.

Ключ. З других букв других слів прочитаєте закінчення прислів’я: “Краще мало, …”