3. Значення вигуків і групи їх

Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки.

Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ну: 1. Ну! поїдемо на Носівку! 2. Чотирнадцять вовків колись за нами гнались! — Ну, Петре Івановичу! Невже таки чотирнадцять?! 3. Ну, пішли, синку, пішли... (З тв. Остапа Вишні). У першому прикладі вигук ну приблизно означає “Вирішено!"; у другому — “Та що ви кажете"; у третьому — “Годі баритися”.

За значенням вигуки поділяються на:

Емоційні — виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, тьху, фу, цур, овва, от тобі й раз, отож то й є, де ж пак, слава Богу.

Спонукальні — виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги: геть, годі, ну, цить. тсс, гиля, киць-киць, тпру, вйо, соб, цабе, ануте, анумо, гей, агов, алло.

Застиглі формули спілкування — виражають привітання, прощання, пробачення, подяку, побажання, лайку тощо: добридень, привіт, до побачення, на добраніч, прощайте, пробачте, даруйте, дякую, спасибі, щасливо, помагайбі, будь ласка, прошу, бігме, цур тобі.

Звуконаслідувальні слова — відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кукуріку, няв, му-у-у, ш-ш-ш, дзень, тік-так, бах, гульк.

Перевірте себе. Вигуки запишіть у чотири колонки за значенням: 1) емоційні; 2) спонукальні; 3) застиглі формули спілкування; 4) звуконаслідувальні.

Ох, ой, годі, пробач, дякую, дзень, брязь, ого, цить, гайда, будь ласка, няв-няв, ку-ку, на добраніч, до побачення, леле, гиля, киш, му-у-у, тьху.

Ключ. У кожній колонці вигуків має бути порівну.

4. Написання вигуків та особливості вживання їх

Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ой-ой-ой, ай-ай-ай, ну-ну, гав-гав, ня-а-ав, ф’ю-у-у-у.

Вигуки типу леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, тарах, бабах тощо, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом. Проте, якщо треба передати протяжність, то й ці вигуки можуть писатися через дефіс: І раптом: — Б-б-ба-бах! (Остап Вишня). Б’ється, стогне, зітхає море!.. Бу-ух!.. бу-ух!.. бу-ух! (М.Коцюбинський).

У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, оце так, отим то й ба, от тобі й на і под. усі складові частини пишуться окремо.

Вигуки ану, анумо, ануте пишуться одним словом.

Через дефіс пишуться вигуки їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.

Вигуки вживаються лише в розмовному й художньому стилях.

Вигуки в реченні звичайно стоять відособлено і від членів речення відокремлюються комою або знаком оклику: А він дививсь у віконце, дививсь і заспівав… Ах, що то яка пісня була ! (Марко Вовчок). Ех! Ех! Ех! Ррраз! Ррраз! Закаблуками! Закаблуками! По злиднях, по гіркій, по циганській долі закаблуками! (Остап Вишня).

Якщо вигук ужито в середині речення, він виділяється з обох боків тире, рідше — комами: І раптом він — о леле! — у стіні побачив двері ще якісь чудні (М.Бажан). А дівчина, Петре, їй-право, непогана (А.Головко).

Іноді вигуки можуть виступати членами речення:

1) в ролі присудка: Заридала Катерина та бух йому [батькові] в ноги (Т.Шевченко);

2) в ролі підмета: Тисячоголосе “ура” покотилося берегом (О.Гончар);

3) в ролі додатка: Не кажи “гоп”, поки не перескочиш (Нар. творчість).

У такому разі вигуки не відділяються розділовими знаками від інших членів речення. Вони можуть лише братися в лапки.

Перевірте себе. Слова й словосполучення запишіть у три колонки за тим, як вони пишутся: 1) двома і більше словами; 2) одним словом; 3) через дефіс.

1. О/півночі, по/доброму, прийшов/би, на/добраніч, із/за, один/на/один, з/рання, сніжно/білий, кінець/кінцем, усе/ж/таки, начеб/то, о/цей, казна/коли, який/небудь, значно/більше, рано/вранці, раз/у/раз, рясно/листий. 2. Скільки/завгодно, ані/скільки, до/побачення, немовби/то, із/під, у/шістьох, крок/за/кроком, вряди/годи, тим/часом, ку/ку/ріку, по/батьківському, все/одно, с/краю, на/впростець/ хтозна/з/ким, з’єднати/ся, ідейно/художній, під/час, будь/як.

Ключ. З других букв перших слів має скластися: 1) початок вислову Ю.Яновського: “… творчості”; 2) закінчення вислову Лесі Українки: “Герой …“