1. Значення і склад сполучників

Сполучником називається службова частина мови, яка служить для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

Наприклад, у реченні Земле рідна! Мозок мій світліє і душа ніжнішою стає, як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє (В.Симоненко) службові слова і, як — сполучники, бо перше і поєднує два прості речення, як приєднує підрядне речення до головного, друге і сполучає два однорідні члени речення.

Однак подібні слова можуть бути і не сполучниками. Так, у реченні Дружній череді і вовк не страшний (Нар. творчість) слово і — частка, а не сполучник, бо воно нічого не поєднує, тільки служить для підсилення сказаного і має таке ж значення, як навіть. А в реченні Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і гарячим (М.Рильський) слово як, хоч і приєднує підрядне речення до головного, проте не є сполучником — це прислівник, бо вказує на міру ознаки і відповідає на питання якою мірою?; слово що — відносний займенник, бо в реченні виступає замість іменника соловей і відповідає на питання хто тремтить?

За будовою сполучники бувають:

1) прості: і, а, бо, та, чи, що, як, хоч;

2) складні: якщо (як + що), якби (як + би), щоб (що + б), або (а + бо), проте, зате, ніби, неначе, начебто;

3) складені: та й, або й, коли б, тому що, так що, через те що, незважаючи на те що. не тільки... а й, як... так і, хоч... але.

2. Розряди сполучників за значенням і способом вживання

За значенням розрізняємо сполучники сурядні, підрядні і пояснювальні.

Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени речення або рівноправні речення, наприклад: Правда, я зігнувся в бурі життьовій, і тремтить останнє листя моїх мрій, але в серці й досі ще вогонь палає, і рука то кобзу, то меча тримає (О.Олесь).

Серед сурядних сполучників виділяємо:

а) єднальні: і (й), та (в значенні і), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки... а й;

б) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак, все ж;

в) розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то... не то, чи то... чи то.

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного, наприклад: Треба докласти всіх зусиль, щоб перетворити оточення на ліпше, якщо воно відстале, або ж самому дорівнятися йому, якщо відстав сам (О.Гончар).

До підрядних належать сполучники що, як, щоб, якби, якщо, хоч, хай, бо, тому що, через те що, для того щоб, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як, хоч... але, хоч... все ж, чи, мов, немов, немовбито, наче, неначебто, ніби тощо.

До підрядних сполучників наближаються за своїм значенням сполучники таж, тож, адже.

Пояснювальні сполучники вживаються при уточнюючих словах, наприклад: Цитати із дум та з пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, багато втрачають (М.Рильський).

До пояснювальних належать сполучники тобто, себто, або, чи (у значенні інакше кажучи, тобто), а саме, як-от, як.

За способом вживання сполучники поділяються на:

1) одиничні (і, та, або, чи, щоб, як, мов тощо) — вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями, наприклад: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М.Рильський);

2) повторювані (і...і, ні...ні, ані...ані, або...або, чи...чи, то...то) — повторюються два або більше разів підряд при однорідних членах речення або реченнях, наприклад: Він не боявся ані реву бурі, ані гуркоту громів (І.Франко). Хочу бачити, знати, чути, і любити, й творити красу (Л.Первомайський — треба мати на увазі, що і та й — це той самий сполучник, тільки в різному звучанні);

3) парні (не тільки... а й, як... так і, хоч...але, хоч... все ж) — вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або реченнях, наприклад: Не тільки гомерівський епос, а й трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на народних міфах (М.Рильський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість).