Фонетика і правопис

Фонетика — це звуки мови. Звуки ми вимовляємо й чуємо. На письмі звуки позначаємо за допомогою умовних знаків — букв. Букви ми пишемо й бачимо. Розділ науки про мову, який вивчає звуки мови, також називають фонетикою.

Урок 2. Букви і звуки

1. Український алфавіт. 2. Звукове значення деяких букв. 3. Принципи українського правопису. 4. Система звуків української мови. Творення приголосних. 5. Творення голосних.

1. Український алфавіт

Усі букви, розташовані в певному порядку, називаються алфавітом (абеткою, азбукою).

У сучасному українському алфавіті 33 букви. Вони розташовані в такому порядку і мають такі назви:

Аа — (а) Іі — (і) Тт — (те)

Бб — (бе) Її — (йі) Уу — (у)

Вв — (ве) Йй — (й) Фф — (еф)

Гг — (ге) Кк — (ка) Хх — (ха)

Ґґ — (ґе) Лл — (ел) Цц — (це)

Дд — (де) Мм — (ем) Чч — (че)

Ее — (е) Hн — (ен) Шш — (ша)

Єє — (йе) Оо — (о) Щщ — (ща)

Жж — (же) Пп — (пе) Ьь — (м’який знак)

Зз — (зе) Рр — (ер) Юю — (йу)

Ии — (и) Сс — (ес) Яя — (йа)

Розташування букв в алфавіті традиційне, ніякої закономірності в ньому немає. Його треба запам’ятати механічно. Щоб полегшити його запам’ятовування, алфавіт слід розбити на кілька груп. Спочатку запам’ятовуємо перші шість букв: а, б, в, г, ґ, д; потім ще п’ять: е, є, ж, з, и. Далі складаємо ніби сполучення слів: 1) і їй коло мене; 2) о прости; 3) уф — ха, це чаша. І останні чотири букви знову запам’ятовуємо: щ, ь, ю, я.

За алфавітом, щоб легко знаходити їх, розміщують слова в словниках, довідниках, енциклопедіях, картотеках, складають списки людей, різні каталоги тощо. Розташовуючи слова за алфавітом, враховують не тільки їхні перші букви, а й усі наступні. Апостроф (’) і дефіс (-) при розташуванні слів за алфавітом не враховуються.

Перевірте себе. Подані слова розташуйте строго за алфавітом.

Угорі, інтерв’ю, удвох, віраж, вислуга, узимку, виріб, віха, сніп, кокс, кенгуру.

Ключ. З останніх букв виписаних слів має скластися вислів.

2. Звукове значення деяких букв

Більшість букв точно відповідають окремим звукам. Але є частина букв (я, ю, є, ї, щ, ь, дж, дз), які мають свої особливості в позначенні звуків.

Буква ь сама по собі ніякого звука не позначає. Вона вживається лише для позначення м’якості приголосних: день [ден′], льон [л′он], каньйон [кан′йон], портьєра [порт′йера].

Букви ї та щ завжди позначають два звуки: перша — йі, друга — шч: їжак [йіжак], поїзд [пойізд], з’їзд [зйізд], щит [шчит], плащ [плашч].

Букви я, ю, є мають двояке значення:

1) безпосередньо після приголосного вони позначають м’якість попереднього приголосного (як і м’який знак) і відповідно голосні звуки а, у, е: нянька [н′ан′ка], лялька [л′ал′ка], нюанс [н′уанс], тютюн [т′ут′ун], синє [син′е];

2) в інших позиціях (на початку слова, після голосного, після апострофа й м’якого знака) вони позначають відповідно два звуки йа, йу, йе: яма [йама], пояс [пойас], зв’язок [звйазок], альянс [ал′йанс], юрба [йурба], в’юн [вйун], поєдинок [пойединок]

Буквосполучення дж і дз мають також двояке значення:

1) на межі префікса і кореня вони позначають відповідно два звуки д+ж і д+з: підживлення, переджнивний, надзвичайний, відзнака;

2) в інших позиціях вони позначають відповідно один звук — дˆж і дˆз: джерело, джунглі, погоджений, затверджений, дзвінок, кукурудза.

Перевірте себе. Слова запишіть підряд у три колонки: 1) звуків менше, ніж букв; 2) звуків і букв порівну; 3) звуків більше, ніж букв.

Стернище, зв’язківець, дядько, каюта, очерет, якір, кип’ятильня, клямка, окунь, з’ясуйте, збуджений, оказія, стоїчно, шифоньєр, сиджу, юрба, щепа, квітень, остюк, зброя, кар’єра, ньютон, видзвонити.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися початок вислову Т.Шевченка: “…то й мудрість би була своя”.