Класифікація

1. За типом Типові (з ураженням ЦНС) * Непаралітичні (менінгеальна, абортивна) * Паралітичні (спінальна, бульбарна) Атипові * Стерта * Безсимптомна

2. За тяжкістю перебігу Легка форма Середньоважка форма Важка форма Критерії важкості : Виразність синдрому інтоксикації Виразність рухових порушень

3. За перебігом (характером) Гладкий перебіг Негладкий * З ускладненнями * З нашаруванням вторинної інфекції * Із загостренням хронічних захворювань

Абортивна форма проходить із загальними неспецифічними симптомами (катаральні явища, шлунково-кишкові розлади, загальна слабкість, підвищення температури тіла тощо); ці випадки найнебезпечніші в епідеміологічному відношенні.

Менінгеальна форма виявляється у вигляді серозного менінгіту.

За найпоширенішої з паралітичних форм поліомієліту — спінальної — після загальоінфекційних симптомів з'являються паралічі м'язових груп, що іннервуються руховими клітинами спинного мозку; на ногах найчастіше уражаються: чотириголовий м'яз, привідні м'язи, згинальні м'язи стопи; на руках: дельтоподібний м'яз, триголовий м'яз і супінатори передпліччя. Особливо небезпечний параліч діафрагми, що призводить до важкого порушення дихання.

Бульбарна форма обумовлена ​​враженням різних відділів довгастого мозку, а понтинна — враженням ядра лицевого нерва.

При непаралітичних формах захворювання зазвичай закінчується повним одужанням, при паралітичних формах у деяких випадках функції вражених м'язів відновлюються не повністю, дефект зберігається довго, іноді довічно. Найважчі випадки, особливо з ураженням дихальних центрів довгастого мозку, можуть призвести до летального результату. Діагноз «поліомієліт» ставлять на підставі клінічних, епідеміологічних і лабораторних даних.

Діагностика Ідентифікація збудника поліомієліту має особливе значення, оскільки численні ентеровіруси й герпесвіруси здатні викликати схожі наслідки. Матеріали для досліджень — кров і спинномозкова рідина. Виділення збудника поліомієліту проводять в первинних культурах тканини (ембріони) або культурах клітин HeLa, Нер-2, СОЦ та ін. Ідентифікацію поліовірусів здійснюють за цитопатичним ефектом і в РН з типовою аптчсивороткою. Вірусоспецифічні AT щодо поліомієліту визначають у сироватці та СМР; виявлення високих титрів IgM вказує на наявність інфекції.

Великі утруднення викликає дифференци-альный діагноз гострого поліомієліту з групою так званих полиомиелитоподобных захворювань. Як правило, ці утруднення дозволяються тільки за допомогою вірусологічних і серологических методів дослідження. Під терміном "полиомиелитоподобные захворювання" поєднується група паралітичних захворювань, по клініці подібних з поліомієлітом, але викликуваних іншими збудниками. Найбільше часто полиомиелитоподобные захворювання этиологически зв'язані з різними типами энтеровирусов Коксаки й ЕСНО, энтеровирусом-71 і, можливо, деякими іншими вірусами (аденовіруси, вірус паротиту). Їсти підстава припускати, що частина цих захворювань викликаються невідомими збудниками і залишаються дотепер этиологически нерозшифрованими.

На відміну від поліомієліту більшість випадків полиомиелитоподобных захворювань протікають легко, без лихоманки і загальної інтоксикації, з нормальним ліквором Рухові порушення виражаються раптовим, серед повного здоров'я, появою легкого млявого парезу, частіше однієї з нижніх кінцівок, сухожильні рефлекси можуть бути на паретичной кінцівки знижені, але часто залишаються нормальними в зв'язку з тим, що парез обмежується тільки однією групою м'язів (наприклад, згиначами гомілки). Протягом 3-4 тижнів парез звичайно відновлюється, але може розвитися невелика атрофія м'язів. Перевага легких форм не виключає цілком можливості важкого плину полиомиелитоподобных захворювань. Прикладом цього може служити спалах, що виник у Болгарії в 1975 р. і викликана энтеровирусом-71. Під час цього спалаху спостерігалася велика кількість бульбарных, бульбарно-спинальных і спиналь-ньк форм хвороби з високою летальністю і залишковими явищами.

З огляду на труднощі в диференціальній діагностиці від гострого поліомієліту і полиомиелитоподобных захворювань, у всіх цих випадках необхідно ретельне вірусологічне і серологическое обстеження хворого, без якого остаточний діагноз не може бути поставлений.

Диференціальна діагностика поліомієліту.
Ознака	Поліомієліт	Синдром Гієна-Барре	Травматич-ний неврит після в/м ін'єкції	Поперечний мієліт
Прогресування паралічу	Розвивається через 24-48 годин	Від кількох годин до 10 діб	Від кількох годин до 4 діб	Від кількох годин до 4 діб
Лихоманка на початку захворювання	Висока, супроводжує появи млявого паралічу, наступного дня проходить	Не часто	з'являється до, під час і після паралічу	Рідко
Млявий параліч	Гострий, зазвичай асиметрич-ний, зачіпає проксимальні м'язи	Гострий, зазвичай симетричний, зачіпає дистальні м'язи	Гострий, асиметричний, вражена лише одна кінцівка	Гострий, симетричний, вражені тільки нижні кінцівки
Характер прогресування паралічу	Спадний	Висхідний
М'язовий тонус	В ураженій кінцівці знижений або відсутній	Генералізована гіпотонія	В ураженій кінцівці знижений або відсутній	Знижений в ногах
Сухожильні рефлекси	Знижені або відсутні	Повністю відсутні	Знижено або відсутні	Спочатку відсутні, потім з'являється гіпер-рефлексія
Порушення чутливості	Сильна міалгія, біль у спині, змін чутливості немає	Спазми, поколювання, гіпестезія долонь і стоп	Біль в сідниці	Втрата чутливості на нозі відповідно до зони іннервації
Поразка черепних нервів	Тільки при ураженні стовбура мозку	Часто — VII, IX, X, XI, XII черепні нерви	Відсутня	Відсутня
Дихальна недостатність	Тільки при ураженні стовбура мозку	У важких випадках, посилюється при бактеріальній пневмонії	Відсутня	Іноді
Вегетативні порушення	Рідко	Часто спостерігається лабільність АТ, посилене потовиділення, коливання температури тіла	Зниження температури ураженої кінцівки	Є
Спинномозкова рідина	Помірний лімфоцитарний цитоз ≈ 10-200 мл −1	Білково-клітинна дисоціація	Норма	Норма або помірний цитоз
Порушення сечо-випускання	Рідко	Відновлюється з часом	Ніколи	Є
ЕМГ на третьому тижні	Зміни	Норма	Норма	Норма
Залишкові явища через 3-12 місяців	Важка асиметрична атрофія м'язів, пізніше — деформація скелета	Симетрична атрофія дистальних м'язів	Помірна атрофія тільки в ураженій кінцівці	Атрофія після багаторічної млявої параплегії

Лікування Постільний режим, знеболюючі та заспокійливі засоби, теплові процедури. Застосування симптоматичних засобів. Хворі підлягають обов'язковій госпіталізації. При паралітичних формах, коли розвиток паралічів закінчено (4-6 тижнів захворювання), проводять комплексне відновне (лікарський, фізіотерапевтичне і ортопедичне) лікування, надалі — періодичне санаторно-курортне лікування. При порушеннях дихання — лікувальні заходи, спрямовані на його відновлення, включаючи методи реанімації. В осередку захворювання проводиться дезінфекція.

Профілактика Головну роль у профілактиці поліомієліту відіграє вакцинація. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солка і Себіна. Крім вакцинації, ВООЗ в 1988 році дала такі рекомендації з профілактики:

• Домогтися широкого охоплення вакцинацією немовлят, для того щоб скоротити кількість сприйнятливих до поліомієліту дітей;

• Заснувати два загальнонаціональні дні для імунізації дітей молодше 5 років;

• Організувати кампанії з імунізації вдома;

• Організувати систему нагляду за епідеміологією поліомієліту в різних країнах.

За критеріями ВООЗ для вакцинасоційованого поліомієліту характерно:

• початок захворювання не раніше 4-х і не пізніше 30-х діб після вакцинації пероральною живою вакциною;

• для тих, що контактували з вакцинованим — початок захворювання до 60-х діб;

• розвиток асиметричних, переважно проксимальних млявих парезів та / або паралічів без порушення чутливості з ранніми атрофіями в перші 3 доби хвороби;

• стійкі залишкові явища через 2 місяці;

• відсутність прогредієнтності захворювання;

• антигенна подібність виділеного вірусу з вакцинним;

• чотириразове наростання титру антитіл. Ступінь ризику оцінена комітетом ВООЗ для реципієнтів вакцини в показниках 0,087-2,288, для тих, що контактували з вакцинованими — 0,135-0,645 на 1 млн щеплених. За висновком спеціального комітету ВООЗ з поліомієліту, вакцина Себіна є найбезпечнішою з усіх застосовуваних у даний час.

Встановлено, що у пацієнтів з вакцинасоційованим поліомієлітом зазвичай виявляють імунодефіцитні стани. Виділення вакцинного штаму вірусу у них відбувається довгостроково, більше півроку, тоді як у здорових осіб цей процес триває до 2-3 місяців. При підозрі на вакцинасоційовані випадки гострого поліомієліту обов'язково слід проводити диференційну діагностику з поліоміелітоподобнимі захворюваннями, викликаними ентеровірусами Коксакі та ЕСНО.

Вакцинація Перші поліомієлітні вакцини з'явилися в 1950-1960-х роках. Вони відразу знизили захворюваність по всьому світу. Існує два типи вакцин: інактирована Солка (підвищена імуногенність для підшкірного введення) і живі вакцини Чумакова і Себіна (для прийому всередину). До складу вакцин разом з імуногенними компонентами входять неоміцин, стрептоміцин та поліміцін. Ці препарати не дозволяють рости бактеріям. Обидві вакцини можуть бути як 3-х валентні, так і моновалентні. Для планової вакцинопрофілактики використовують тривалентні вакцини. Моновалентну рекомендовано застосовувати в умовах епідеміологічного спалаху, викликаного одним з трьох типів вірусу. Інактивована вакцина містить вірус поліомієліту, убитий формаліном. Вона вводиться трикратно внутрішньом'язово і викликає вироблення спец ифічного гуморального імунітету. Жива поліомієлітна вакцина містить живий ослаблений (атенуйований) вірус, вводиться перорально, стимулює крім гуморального також і тканинний імунітет. Дітей імунізують живою вакциною, починаючи з 1,5-однорічного віку, кілька разів за певною схемою, з інтервалами в 45 днів і більше. Вакцину дають через рот, у вигляді крапель або цукерок, або вводять внутрішньом'язово. До цього віку, з 3-х місяців застосовують інактивовану (не живу) вакцину.

2. Вірусні енцефаліти - поліетіологічне ураження головного мозку запального характеру з значними ознаками осередкового ураження ЦНС при наявності або відсутності менінгеальних та загальноінфекційних симптомів.

3. Етіологія: віруси герпеса, кліщового енцефаліта, ентеровіруси, віруси грипу (первинні енцефаліти), віруси кору, краснухи, вітряної віспи (вторинні енцефаліти), енцефаліти після щеплень, енцефаліти без встановленої етіології.

4. При первинних вірусних енцефалітах нейротропний вірус проникає у ЦНС і вражає гліальні клітини, нейрони. При кліщовому енцефаліті уражуються передні роги спинного мозку та стовбур, при герпетичному - кора мозку, при летаргічному - підкоркові структури, при ентеровірусному – ядра клітин стовбура мозку та мозочку. При розвитку вторинних вірусних енцефалітів важливе значення мають імунопатологічні реакції сповільненого типу, при яких з'являються антитіла проти мозкової тканини, які вступають у взаємодію з мієліном та мікроглією і руйнують їх. Можлива також дія самого вірусу - збудника, який попадає у ЦНС.

5. Для захворювання типовим є інкубаційний період, продромальний, гострий період з лихоманкою та без лихоманки, потім наступає період реконвалесценції тривалістю до 2 - 3 літ, коли наступає регрес осередкової неврологічної симптоматики. Хвороба завершується формуванням залишкових змін або повним видужанням. Можливий розвиток хронічного перебігу хвороби з судомами, посиленням парезів та порушеннями психологічного стану.

6. Інкубаційний період від 7 до 12 діб (може бути від 3 до ЗО днів у залежності від етіології). Початок гострий з високою температурою, порушенням свідомості, судомами (можливий епістатус), порушеннями дихання та пульсу. Іноді може бути поступовий розвиток хвороби з посиленням головного болю, млявістю, блювотою, сонливістю. З перших днів хвороби виявляються осередкові симптоми: м'язова гіпотонія, порушення мови, значне тремтіння, зміни координації. При ураженні стовбура - птоз, косоокість, запаморочення, ураження лицевого нерву, бульбарний синдром. При ураженні півкуль мозку - гостро розвиваються паралічі, афазія, гіперкінези і т.п. Загрозу для життя має розвиток мозкової коми та бульбарних уражень з дізартрією, дісфагією та порушеннями дихання. Менінгеальні ознаки на протязі всієї хвороби незначні і могуть бути відсутні. У спинномозковій рідині -лімфоцитарний плеоцитоз, кількість білка підвищена до 2,0 г\л. Перебіг хвороби тяжкий, осередкові симптоми достатньо стійкі. У випадках розвитку хронічного перебігу хвороби періоди ремісії змінюються загостреннями процесу з формуванням значних остаточних порушень.

7. Опорні клінічні ознаки хвороби — це судоми, порушення свідомості, осередкові симптоми уражень головного та спинного мозку тривалістю до 1 місяця і більше при незначних загальноінфекційних проявах. Лабораторна діагностика - виявлення вірусів у крові (перші три дні хвороби), у спинномозковій рідині (на першому тижні), із змиву з носопролигу, із калу, парні сироватки з інтервалом 2-3 тижня для виявлення антитіл у реакціях РТГА, РСК.

8. Дифдіагноз проводиться між різними нозоформами енцефалітів. Епідемічний летаргічний енцефаліт характеризується наявністю летаргічного та гіперкінетичного синдромів (призводить до паркінсонізму). Типовим є ураження ядер 3 та 4 пар черепно-мозкових нервів з двоїнням в очах, паралічем акомодації, птозом, порушенням конвергенції. Ураження екстрапірамідної системи дає гіперкінези всіх м'язових груп, можливі приступи судом. Перехід у хронічну форму завершується розвитком паркінсонізму з порушенням психіки, послабленням пам'яті, активності і емоціональної асоціативності. Більш сприятливим є перебіг хвороби у дітей раннього віку без виражених ознак сонливості і окорушних розладів. Герпетичний енцефаліт являє собою дуже тяжке захворювання з загальномозковими та локальними ураженнями мозку у наслідок осередків некрозу у вісочних та тім'яних долях мозку. Захворювання починається гостро, підвищується температура, сильний головний біль, порушення свідомості. Герпетичний висип на шкірі досить рідкий. Менінгеальні ознаки незначні. Відмічаються повторні судоми, рано виникає геміпарез, геміплегія, афазія, приєднуються бульбарні порушення. Можливий швидкий розвиток мозкової коми з летальністю на 1 — 2 тижні хвороби. У новонароджених перебіг хвороби характеризується дисемінацією процесу з ураженням внутрішніх органів та ЦНС, перші ознаки захворювання появляються на 3 — 14 день життя, смерть наступає через 6-7 днів. Герпетичний енцефаліт дає тяжкі остаточні явища: деменція, епісиндром, психічні зміни. Коровий енцефаліт частіше розвивається на 5 - 8 день хвороби, належить до групи параенцефалітів, оскільки основою його розвитку є порушення механізмів імунологічної відповіді. Початок гострий, температура підвищена, порушення свідомості, судоми. Ураження головного та спинного мозку дає гемі- та тетрапарези, парези нижніх кінцівок, тазові порушення. Перебіг корового енцефаліту дуже тяжкий. У лікворі - помірний лімфоцитарний плеоцитоз. Летальність 10 - 15%, у 1\3 випадків формуються стійкі остаточні явища. Вітрянковий енцефаліт розвивається на 4 - 7 день хвороби (можливо і на 10 - 15 день), підвищується температура, погіршується стан хворого, виникають загальномозкові симптоми. Найбільш характерний для вітрянкового енцефаліту атаксичний синдром: хитка хода, запаморочення, порушення координації рухів, гіпотонія скелетних м'язів, тремор, дизартрія. Цереброспінальна рідина прозора, незначне збільшення цитозу за рахунок лімфоцитів, білок та глюкоза в межах норми. Перебіг хвороби сприятливий, можливі залишкові явища у вигляді епілептичних судом, відставання в розумовому розвитку і порушення поведінкових реакцій. Дуже рідко енцефаліт розвивається в перші дні хвороби на висоті висипань. При цьому характерні надто тяжкий стан, гіпертермія та бурхливий розвиток загальномозкових і вогнищевих симптомів. Краснушний енцефаліт розвивається частіше у дітей шкільного віку на 3 -й день від початку висипань, іноді може попереджувати висипання. Типовим є значні порушення свідомості - сопор, мозкова кома, судоми або епістатус на фоні гіпертермії, блювання, вогнищева симптоматика, менінгеальний синдром. Летальність становить 15 - 20%, видужання без остаточних явищ. Синдром Рея: етіологія не встановлена, частіше зустрічається у період підвищення захворюваності на грип В. Починається з симптомів ГРВІ або ураження шлунково-кишкового тракту. Раптово погіршується стан, блювота, лихоманка, порушення свідомості, збудження, марення, порушення дихання. Швидко розвивається мозкова кома, вогнищева неврологічна симптоматика не типова, стан спинномозкової рідини нормальний. Виявляється гіпоглікемія, підвищення сироваткових трансаміназ, гепатомегалія. Летальність біля 48 - 80%.

9. Лікування. Госпіталізація хворих обов'язкова. Характер етіотропної терапії пов'язаний з етіологією енцефаліту: чоловічий імуноглобулін (кліщовий енцефаліт), ацикловір (зовіракс, віролекс) при герпетичному енцефаліті, рібонуклеаза (кліщовий та коровий енцефаліти), дезоксірібонуклеаза (герпетичний, вітрянковий та краснушний енцефаліти), лейкоцитарний інтерферон. Основу лікування составляє базис — терапія спрямована на зниження внутрішньомозкової гіпертензії, упорядкування електролітного балансу, нормалізацію церебральної гемодинаміки. Важливе значення має симптоматична терапія: боротьба з гіпертермією, знищення порушень дихання. Лікування проводиться у відділеннях інтенсивної терапії на протязі 7-10 днів. Важливим являється повноцінний нагляд за хворим за допомогою медичного персоналу та матері дитини.

5. План та організаційна структура заняття.

№№ п.п.	Основні етапи за­нят­тя, їх функції та зміст.	Навчальні цілі у рівнях засвоєння.	Засоби нав­чання та кон­тролю.	Матеріали щодо мето­дичного за­­безпечення наочності за­няття, кон­тролю знань тих, хто навча­­єть­ся.	Термін ( у хвилинах або у %) від загального часу занят­тя.
1	2	3	4	5	6
1	Підготовчий етап.
	1.Визначення навчальних цілей. 2.Забезпечення позитивної мотивації. 3.Тестовий контроль вихідного рівня знань	1 1-2	Бесіда. Усне опитування	Журнал обліку присутності. Тести	2% 3%
2	Основний етап.
	2. Викладення матеріалу. План: 1)Поняття про вірусний чи поствакцінальний енцефаліт, ентеровірусну інфекцію, поліомієліт 2)Особливості обстеження хворого з ентеровірусною інфекцією, поліомієлітом 3)Проведення диференційного діагнозу. 4)Діагностика ускладнень при ентеровірусній інфекції, поліомієліті. 5)Проведення курації, визначення схеми обстеження та лікування. Складання плану протиепідемічних заходів.	1-2 3 3 3 3-4	Бесіда, опитування. Робота біля хворого у відділенні Письмове оформлення курації	Питання Наявність хворого, наявність історії хвороби Ситуаційні завдання з діагностики та ускладнень; з профілактики хвороб	85%
3	Заключний етап. 1. Загальні висновки. Контроль рівня професійних вмінь та навичок 2. Відповідь на можливі запитання. 3.Завдання для самопідготовки студента. Завдання на наступне заняття.	4 1-2	Бесіда, опитування. Рішення тестових завдань, типових та атипових клінічних ситуаційних завдань	Тести різного рівня, типові та атипові задачі Список літератури, тести, питання, завдання	5% 3% 2%

6. Матеріали щодо методичного забезпечення заняття.

6.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття: питання, задачі, тес­ти.

Питання:

1. Які анатомофізіологічні особливості у дітей раннього віку сприяють розвитку енцефалітів?

2. Які відомі Вам збудники здатні викликати серозні та гнійні процеси в нервовій системі? Які властивості збудників: кору, краснухи, вітряної віспи, герпесвірусів, ентеровірусу, вірусу поліомієліту.

3. Які симптоми входять до складу менінгеального синдрому?

4. Яка різниця між менінгітом та енцефалітом?

5. Яких ускладнень потрібно остерігатись при проведенні спинномозкової пункції?

6. Клінічна симптоматика ентеровірусної інфекції та поліомієліта.

7. Методи лабораторної та інструментальної діагностики хвороб.

8. Принципи лікування ентеровірусної інфекції та поліомієліту.

9. Принципи проведення протиепідемічних заходів в осередку інфекційних хвороб (ентеровірусна, поліомієліт).

Задачі:

1.Дитина 1,5 року відвідує дитячий садок. Захворіла гостро: підвищилася температура тіла, катаральні явища, млявість. За 3 дні температура нормалізувалася, на 5 день хвороби дитина не може стати на ноги. При огляді виявлена відсутність активних рухів в нижніх кінцівках, зниження сухожильних рефлексів, на лівій нозі більше, ніж на правій. Ліва нога надотик холодніше за праву. Інших відхилень немає.

1. Поставте діагноз

2. Назначте лабораторне обстеження дитині.

3. Назначте лікування.

4. Які протиепідемічні заходи слід провести?

5. Які щеплення отримала дитина за календарем.

2. У дитячому садочку протягом 4 днів захворіло 17 дітей з однієї групи. Захворювання у всіх почалося гостро, підйом температури тіла до 38-40С, головний біль. У всіх дітей відмічалася гіперемія зіва. У 7 дітей було повторне блювання, а у 3- плямисто-папульозний висип на шкірі. У 7 дітей із блюванням були позитивні менінгеальні симптоми, а в лікворі при пункції виявився лімфоцитарний плеоцитоз.

1. Спалах якого інфекційного захворювання слід запідозрити?

2. Які клінічні форми даної хвороби можна виділити в осередку інфекції? Які клінічні форми захворювання ще відомі?

3. Які лабораторні дослідження необхідно провести.

4. Назначте лікування.

5. Які протиепідемічні заходи слід провести.

Тестові завдання:

1.У дитини 2 років протягом 3 днів підвищена температура тіла, незначні катаральні симптоми. На 4 день хвороби став хромати на праву ногу, температура нормалізувалася. Лікар запідозрів поліомієліт. Яка форма поліомієліту найбільш вірогідна?

А.Спинальна

В.Абортивна

С.Менінгеальна

Д.Понтина

Е.Бульбарна

2. Дитина 1,5 роки не щеплена, госпіталізована на 5 день хвороби з приводу млявого параліча лівої ноги. При обстеженні виявлено: ослаблення рухів, гіпотонія м′язів проксимального відділу кінцівки при збереженій чутливості. Де локалізується ураження в ЦНС?

А.Передні роги спиннного мозку

В.М′яка мозкова оболонка

С. Речовина мозку

Д.Задні роги спиного мозку

Е.Периферійні нерви

3.Хлопчик 10 років, захворів гостро, після перебування на морі. Увечері багаторазове блювання, з′явився головний біль, висока температура тіла. Менінгеальні знаки позитивні. При люмбальній пункції – рідина прозора, тиск високий, цитоз 350 клітин в 1 мм куб (лімфоцити 80%), сахар 2,21 ммоль/л, білок 0,66 г/л, реакція Панді +. Ваш діагноз?

А.Серозний менінгіт вірусної етіології

В.Гнійний менінгіт

С.Менінгіт туберкульозної етіології

Д. Харчова токсикоінфекція

Е.Кліщьовий енцефаліт

4. Найбільш чутливі до вірусу поліомієліту:

А.Рухова область головного мозку

В.Ядра довгастого мозку

С.Гігантські пірамідні клітки

Д.Рухові клітини передніх рогів спинного мозку

Е.Нічого з перерахованого

5.При поліомієліті, як і при інших ентеровірусних інфекціях спостерігаються наступні ознаки, за винятком:

А.Висока лихоманка

В.Катар верхніх дихальних шляхів

С.Герпангіна

Д.Біль в животі

Е.Пронос

6.Для паралітичної стадії поліомієліту типово:

А.Центральні паралічі

В.Периферичні паралічі

С.Поступовий розвиток паралічів

Д.Підвищення рефлексів

Е.Усе перераховане

6.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття: про­фе­сійні алгоритми, орієнтуючі карти для формування практичних вмінь та на­ви­чок, навчальні завдання.

1. Провести обстеження хворих на ентеровірусну інфекцію та поліомієліт за загальними вимогами: скарги, анамнез, епідеміологічний анамнез, об'єктивний статус, лабораторні дослідження.

2. Скласти план додаткового лабораторного та інструментального обстеження хворого.

3. Ознайомитися з лабораторними даними з історії хвороби.

4. Провести диф.діагностику з подібними захворюваннями.

5. Скласти план лікування.

6. Скласти план протиепідемічних заходів у вогнищі інфекції.