3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

У складі факторів, що визначають структуру бюджетної системи країни, розрізняють такі форми державного устрою, як унітарна або федеративна.

Бюджетний унітаризм — така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влади при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль.

Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою перелік суспільних послуг (безпека, соціальний захист, освіта та ін.), а для цього поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах.

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Ця модель бюджетного федералізму характерна, насамперед, для США.

Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН та Австрії.

У бюджетній системі України, до складу якої входить майже 12 тис. бюджетів, обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів.

Основа міжбюджетних відносин — розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, здійснене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Проте розмежування доходів, виконане на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причина цього полягає в значних відмінностях у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня не можна здійснити лише розмежуванням їхніх доходів і видатків. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи:

• надання коштів «бідним» у фінансовому розумінні територіям. Форми фінансової допомоги — дотації, субсидії та субвенції;

• вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення — внески з відповідних бюджетів до державного.

Міжбюджетні відносини становлять сутність поняття «бюджетне регулювання», яке полягає у збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Це досягається шляхом перерозподілу бюджетних ресурсів.

Фінансове вирівнювання належить до процедур бюджетного регулювання. Фінансове вирівнювання — приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

Традиційно в бюджетній практиці України використовуються такі методи бюджетного регулювання:

• метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять на території місцевого бюджету;

• надання фінансової допомоги бюджетам на певну визначену суму (бюджетні трансферти).

Трансферти у практиці зарубіжних країн трактуються як «передавальні платежі», «односторонні перекази», характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей.

У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об'єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) й умовні (спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дотаціями) надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансування; механізм надання не потребує цільового використання коштів, тому ці субсидії не обмежують самостійність місцевих властей.

На відміну від субсидій загального призначення субсидії спеціального призначення (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів.

Один із видів трансфертних платежів у зарубіжних країнах — бюджетні гранти. Головна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний характер, тоді як для бюджетних субсидій властива систематичність надання і вони є постійною невід'ємною складовою процесу бюджетного регулювання.

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність поняття «місцеві фінанси».

2. Наведіть завдання та функції місцевих органів влади.

3. Охарактеризуйте основні форми впливу місцевих органів влади, їх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.

4. Що таке місцеві бюджети? Охарактеризуйте їх склад.

5. Дайте визначення загального й спеціального фондів місцевих бюджетів.

6. Охарактеризуйте доходи місцевих органів влади за джерелами й економічною сутністю.

7. Структура доходів місцевих бюджетів.

8. Що представляю собою видатки місцевих бюджетів.

9. Дайте характеристику основним видам видатків місцевих бюджетів.

10. Розкрийте сутність понять «бюджетний унітаризм» та «бюджетний федералізм».

11. Охарактеризуйте основні групи моделей бюджетного федералізму.

12. В чому полягає сутність поняття «бюджетне регулювання»?

13. Що представляє собою бюджетне вирівнювання. Дайте характеристику його видам.

14. Охарактеризуйте основні напрями бюджетного регулювання.

15. Охарактеризуйте основні методи бюджетного регулювання.

16. Види бюджетних трансфертів.