13. Механізм реалізації задуму романного циклу «Ругон-Маккари». Місце роману «Нана» у циклі.

Розквіт природничих наук, особливо теорії і вчених про спадковість розширювали кут зору письменника. Ось чому Золя вирішив написати низку романів, пов’язаних в одне ціле, герої яких були б як ланки одного ланцюга, а цей ланцюг у свою чергу частиною безкінечного ланцюга життя. Романна інтрига замінювалася у нього інтригою життя, зв’язком подій і особистостей, якими керують дві сили: спадковість і середовище. До втілення задуму Золя взявся 1868 року. Під час створення циклу «Ругон-Маккари» авторові за взірцеву модель правила епопея «Людська комедія» О. де Бальзака, але, наголошуючи на відмінностях між собою та Бальзаком, Золя, зокрема, зазначав: «Моя історія буде більше науковою, ніж соціальною». Це твердження віддзеркалювало суттєву розбіжність між реалізмом і натуралізмом та свідчило про намір Золя представити Другу імперію як суспільний організм з певними біологічними ознаками і процесами.

Повна назва «Ругон-Маккари. Природна й соціальна історія однієї родини в період Другої імперії» Називаючи так твір, письменник підкреслює свою позицію натураліста, ученого. Він відмовляється від ролі спостерігача й перетворюється на експериментатора.

Завдання «Ругон-Маккарів» «Перше. Вивчити на прикладі однієї родини питання спадковості й середовища... Друге. Вивчити все життя Другої імперії від державного перевороту до наших днів. Утілити в типах сучасне суспільство, лиходіїв і героїв».

Мета — зображення природної та соціальної «історії однієї родини в епоху Другої імперії» Композиція циклу «Ругон-Маккари» - 20 романів: «Кар’єра Ругонів», «Здобич», «Черево Парижа», «Завоювання Плассана», «Помилка абата Муре», «Його високість Ежен Ругон», «Пастка», «Сторінка кохання», «Нана», «Накип», «Дамське щастя», «Радість життя», «Жерміналь», «Творчість», «Земля», «Мрія», «Тваринна людина», «Розгром», «Доктор Паскаль».

У циклі романів "Ругон-Маккари" письменник хотів показати невелику групу людей, її суспільні стосунки, показати, яким чином, розширюючись, вона дає життя десяти, двадцяти істотам, на перший погляд абсолютно різним, але, як свідчить аналіз, тісно зв'язаним між собою. Для розв'язання питання він спробував відшукати й простежити нитку, що математично веде від людини до людини. Золя вважав, що коли збере всі нитки, коли в його руках буде ціла суспільна група, він покаже її в дії, як учасника історичної епохи, створить обставини, в яких виявиться складність взаємин. Тоді він зможе одночасно проаналізувати і волю кожного з її членів, і загальний натиск цілого.

Ругон-Маккарам притаманна непомірність прагнень. У фізіологічному відношенні вони являють собою повільне чергування нервового розладу й хвороб крові, що проявляються з роду в рід, як наслідок первинного органічного ушкодження; вони визначають, залежно від навколишнього середовища, почуття, бажання й страсті кожної окремої особистості — всі природні й інстинктивні прояви людської природи, наслідки яких мають умовні назви чеснот і пороків. Історично ці особи виходять із народу, вони розсіюються по всьому сучасному суспільству, домагаються будь-яких посад через той глибоко сучасний імпульс, який одержують нижчі класи, що пробиваються крізь соціальну товщу. Своїми особистими драмами вони оповідають про Другу імперію, починаючи від пастки державного перевороту і до самої Седанської зради.

В остаточному варіанті епопея Золя отримала підзаголовок " Природна та соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії". Загалом цей підзаголовок відповідає цілям, які ставив перед собою Золя, починаючи роботу над твором.

Своєрідним прологом до всієї соціальної епопеї Золя є роман "Кар'єра Ругонів" (1871), перший з епізодів, має наукову назву "Походження" .

Спочатку Золя думав обмежити свою соціальну епопею десятьма романами, однак грандіозність задуму вимагала значного розширення програми. У плані, представленому видавцеві А. Лакруа (1869), автором уже були докладно розроблені основні персонажі епопеї, на характери яких, на думку Золя, повинні впливати як фаталізм законів спадковості, так і навколишнє оточення. Золя ставить перед собою дві мети: художню ілюстрацію фізіологічних і соціальних законів. Упродовж роботи над "Ругон-Маккарами" соціальний план набуває для нього все більшого й більшого значення. Важливу роль у появі цієї тенденції відіграли події 1870-1871 років: падіння Другої імперії й Паризька Комуна. У передмові до роману "Кар'єра Ругонів" Золя із задоволенням міг сказати: "...падіння Бонапарта, яке потрібно було мені як художнику і яке неминуче повинне було за моїм задумом завершити драму... дало мені жорстоку і потрібну розв'язку".

Історичні рамки "Ругон-Маккарів", таким чином, визначилися самі собою, і маємо віддати належне мужності Золя, який почав підводити підсумки безславному існуванню Другої імперії в момент, коли влада Наполеона III ще здавалася досить міцною.

«Нана»- дев’ятий роман циклу. За замислом автора Нана- втілення порочності, прихованої за блискучою «обгорткою». «В первоначальном плане романа говорилось: «Нана — разложение, идущее снизу, западня, которой правящие классы дают свободно раскинуться».»