7. Специфіка структури повісті о.Де Бальзака «Шагренева шкіра»: епіграф, система образів, принципи типізації у творі.

Фантастику і символізм, трагедійність і іронію, лірику і лють памфлету, різнобічну ерудицію і публіцистичність - все вмістив роман "Шагренева шкіра", якому поданий своєрідний епіграф – горизонтальна звивиста чорна лінія і під нею посилання на розділ із самої дивної, іронічної та химерної книги XVIII століття - "Трістрема Шенді" Стерна. Таку лінію, але вертикальну, задумливо креслив кінцем палиці простодушний мудрець Стерна - капрал Трім, висловлюючи свою думку про людське життя.

Композиційно роман «Шагренева шкіра» ділиться на три рівні частини. Кожна з них є складовим елементом одного великого твору і, одночасно, виступає як самостійна, закінчена історія. У «Талісмані» намічається зав’язка всього роману і при цьому дається розповідь про чудесне спасіння від смерті Рафаеля де Валантена. У «Жінці без серця» розкривається конфлікт твору і розповідається про нерозділене кохання і спробі зайняти своє місце в суспільстві все тим же героєм. Назва третьої частини роману, «Агонія», говорить сама за себе: це і кульмінація, і розв’язка, і зворушлива розповідь про нещасні закоханих, розлучає злим випадком і смертю.

Жанрова своєрідність роману «Шагренева шкіра» складається з особливостей побудови трьох його частин. «Талісман» поєднує в собі риси реалізму і фантастики, будучи, по суті, похмурою романтичною казкою в гофмановском стилі. У першій частині роману піднімаються теми життя і смерті, ігри (на гроші), мистецтва, любові, свободи. «Жінка без серця» – виключно реалістичне оповідання, перейнятий особливим, бальзаківським психологізмом. Тут мова йде про істинного і фальшивому – почуттях, літературній творчості, життя. «Агонія» – класична трагедія, в якій є місце і сильним почуттям, і всепоглинаючому щастя, і нескінченного горя, заканчивающемуся смертю в обіймах прекрасної коханої.

Епілог роману підводить риску під двома головними жіночими образами твори: чистою, ніжною, піднесеною, щиро люблячої Поліною, символічно розчиненою в красі оточуючого нас світу, і жорстокою, холодною, егоїстичною Феодорою, яка є узагальненим символом бездушного і розважливого суспільства.

Жіночі образи роману включають в себе також двох другорядних персонажів, які є особами легкої поведінки. З ними Рафаель зустрічається на вечері у барона Тайфера – відомого покровителя молодих вчених, художників і поетів. Велична красуня Килина і її тендітна подруга Ефрасія ведуть вільне життя з причини свого невіри в любов.

У першій дівчата коханий загинув на ешафоті, друга – не бажає зв’язувати себе узами шлюбу. Ефрасія в романі дотримується тієї ж самої позиції, що й графиня Феодора: вони обидві хочуть зберегти себе, просто різною ціною. Бідна Ефрасія згодна жити, як їй хочеться, і померти нікому не потрібною в лікарні. Багата і знатна Феодора може дозволити собі жити у відповідності зі своїми потребами, знаючи, що її гроші дадуть їй любов на будь-якому етапі – хоч в найсуворішою старості.

Тема кохання в романі тісно пов’язана з темою грошей. Рафаель де Валантен визнається своєму другові Емілю в тому, що в жінці він цінує не тільки її зовнішність, душу і титул, але ще й багатство. Чарівна Поліна привертає його увагу не раніше, ніж стає спадкоємицею великого стану. До цього моменту Рафаель глушить всі почуття, які викликає у нього юна учениця.

Графиня Феодора розпалює його пристрасть всім, що тільки у неї є: красою, багатством, неприступністю. Любов до неї для героя те саме підкорення Евересту – чим більше труднощів зустрічається на шляху Рафаеля, тим сильніше він хоче розгадати загадку Феодори, яка опинилася в підсумку нічим іншим як порожнечею …

Російська графиня в своєму жорстокосердості не дарма співвідноситься Бальзаком з великосвітським суспільством: останнє так само, як і Феодора, прагне тільки до достатку і насолодам. Растіньяк хоче вигідно одружуватися, його друг-літератор – прославитися за чужий рахунок, молода інтелігенція – якщо не нажитися, то хоча б поїсти в будинку багатого мецената.

Справжні реалії життя, такі як любов, злидні, хвороба, відкидаються цим суспільством як щось чужорідне і заразне. Немає нічого дивного в тому, що як тільки Рафаель починає віддалятися від світла, він тут же помирає: людина, пізнав справжні цінності життя, не може існувати всередині обману і брехні.