33. Неоромантизм як культурний феномен. Горизонти неромантичної особистості: між природою та цивілізацією.

Неоромантизм (від гр. neos — новий і романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі XIX - XX ст. Представники неоромантизму, як і їхні попередники — романтики першої половини XIX ст., заперечували прозу «обивательського життя», оспівували мужність, подвиги, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний для неоромантизму герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини»; вигнанець, що протистоїть більшості; шукач романтики й пригод. Сюжетам неоромантичних творів притаманні гостра напруженість, елементи небезпеки, боротьби, фантастики. Неоромантичні тенденції простежуються у творчості Дж. Конрада, Р. Кіплінга, Р. Л. Стівенсона, А. Конан Дойля, Е. Л. Войнич, Г. Ібсена, Джека Лондона, М. Гумільова та інших письменників.

34. Творчість Джозефа Конрада у контексті неоромантизму. Повість «Серце пітьми»: сенс назви твору.

Зло і темрява – тотожні лейтмотиви у розповіді Конрада і вони зосереджені у «Серці пітьми» - поступово смисл назви заголовку розкривається як відкриття «серця» чорної Африки, як викриття зла в людській природі. «Серце пітьми2 розкриває не один проблемний мотив, а декілька: соціальний - жорстка експлуатація колоній, антирасистські мотиви – засудження головним героєм жорстокості проти чорношкірих, моральні питання – коли істинне зло прикривається під маскою та образами добра. Марлоу цілком усвідомлює свій гуманізм та тимчасову віру на краще, але одразу ж зазначає, що такі думки розходяться з його життєвим досвідом, який свідчить про те, що у світі немає ні справедливості, ні істини, натомість скрізь є тільки безглуздість ідеалізму, егоїзм, жорстокість та насилля. Така песимістична концепція сприйняття буття притаманна для модернізму.

Основну частину твору становить розповідь головного героя від першої особи. Чарлі Марлоу – так його звали – розповідає про свою подорож до екваторіальної Африки, до торгової станції європейської компанії, щоб забрати звідти товар слонову кістку, а також вивезти звідти важливого, хворого агента компанії – містера Куртца, який є другою важливою постаттю у даному романі.

Марлоу не просто умовний оповідач, який є властивою фігурою для більш ранньої літератури. Він сам одночасно і дійова особа, і художня фігура, і образ, наділений біографічними рисами автора.

На перший погляд може здатись, що «Серце пітьми» - пригодницька розповідь, але, читаючи далі, можна зрозуміти, що її вирізняє складна сюжетна та алегорична організація, велика кількість засобів художньої виразності (зокрема надзвичайно важливі тут метафори та сарказм), ускладнена структура розповіді. Одна із найбільш помітних особливостей даного роману – надзвичайна концентрація проблем різного характеру (моральних, соціальних, гендерних, державних, частково політичних), але така особливість притаманна для всієї літератури початку 20 ст., а це свідчить про те, що причиною таких особливостей є сама епоха.