19. Творчість Бодлера як предтечі символізму. Бодлерівські «відповідності» як основа теорії символізму.

Шарль Бодлер став «поетом однієї збірки». Літературознавці розглядали «Квіти зла» як пов'язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему.

Символізм є орієнтацією на непроясненість і багатозначність художнього слова. Він розкриває себе у встановленні глибинних зв'язків усього в світі.

З Ш. Бодлером пов’язують появу декадансу, у його творчості вбачають витоки символізму. Зрештою, саме він заговорив про необхідність створення літератури на нових творчих і естетичних засадах, яку і назвав просто і ясно "новою" (модерновою або модерністською).

Сам поет вважав себе пізнім романтиком, а історія літератури визнала його творчість предтечею символістського світосприйняття, і митцем, у творах якого відображений декадентський умонастрій кінця XIX ст.

Взагалі, можна сказати, що символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас, він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звуки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав описувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Яскравим зразком символістської лірики "відповідностей" став знаменитий сонет «Голосівки» Рембо. Успадкувавши бодлерівську ідею про загальні «відповідності» у природному храмі, Рембо використав її у своїй концепції «ясновидіння». Поет розглядав природу і світобудову, ігноруючи причинно-наслідкові зв'язки та об'єктивні закономірності.

Як відомо, кожен художній образ тією чи іншою мірою є символом, бо він не тільки щось безпосередньо відображує, а й символізує ширше, істотніше, загальніше, як-от у сонеті Бодлера «Відповідності». У сонеті «Відповідності» конкретні випадки тлумачення Бодлером предметних образів як «видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів людини, втілення думки про невидимий людському оку світ, де панують «взаємного зв'язку невидимі закони».

У центрі вірша тема таємничих відповідностей видимої природи і невидимих сутностей. Людина у храмі природи.

І, оскільки, природа це храм, то її барви й кольори, всі аромати і тони лише різні коди однієї мови, якими вона себе проявляє.

Про романтичну спрямованість поезії Ш. Бодлера свідчать його культ краси, визнання ним великої місії поета.

20. Майстерність Верлена-імпресіоніста. Верленівські «пейзажі душі» у збірці «Романси без слів».

Поля Верлена вважають визначним майстром імпресіонізму, однак він став і зачинателем символізму у французькій поезії, хоча постійно заперечував свій зв’язок із символістами.

Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу і самотність у своїх поезіях.

Верленівський світ надзвичайно суперечливий і мінливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий.

Найбільш яскравий зразок поетичного імпресіонізму - збірка віршів П. Верлена "Романси без слів", що вийшов в 1874 році, коли була виставлена картина К. Моне. Тоді письменник переживав глибоку духовну кризу, опинився у тюрмі. Тут він знову навернувся до католицької віри, віри його дитинства. Там же він написав поезії, які увійшли до його збірки «Романси без слів» . Цю збірку віршів літературознавці оцінюють як вершину творчості Поля Верлена, тому що саме з нею пов’язується уявлення про нову, імпресіоністичну поезію Верлена.

Верленівської "пейзажі душі" демонструють, що в поезії (і в цілому в літературі) чистий імпресіонізм неможливий, будь-яка словесна "картина" шукає підтримку глибинного сенсу. Він Верлен проголосив вимогу "музики перш за все" і сам культивував у своїй поезії принцип "музичності". А це означало підвищену увагу до матерії вірша, його звуковий інструментуванні, прагнення до передачі психологічного стану не тільки через опис, але і через саме звучання вірша.

Музикальна гармонія, за вченням Платона, повинна єднати душу людини з Всесвітом, і Верлен прагнув через музику пізнати себе.

Сама назва збірки «Романси без слів» свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів.

Існування речей важливе для Верлена лише у тому сенсі, в якому він їх одухотворює, — в настрої. Поет не прагнув до цілісного відтворення матеріального світу. В «Романсах без слів» Верлен остаточно відмовився від традицій парнасців — яскравої декоративності і графічної точності їх малюнка, від історичних картин. У його віршах майже немає подій. Він немовби свідомо нехтував конкретними реаліями у світі і в історії людей, щоб звернутися до свого серця.

Навіть так часто оспівана Верленом природа, імпресіоністські пейзажі його віршів були, по суті, пейзажами душі поета.

«Так тихо серце плаче...» — одна з найкращих і найвідоміших поезій Верлена. Як і багато символістських шедеврів, вона створює настрій, вимальовуючи знаменитий верленівський «пейзаж душі»: у місті починається дощ, а разом із ним починає плакати серце. Поет не створює жодного зорового образу. Ми лише чуємо, як ніжно шумить дощ по дахах, по листю.