10. Концепція роману Флобера «Пані Боварі» (зображення «світу кольору плісняви»). Сенсове наповнення підзаголовка твору («провінційні звичаї»).

Заклик "збагнути епоху" Флобер сприйняв як заповіт, залишений Бальзаком новому поколінню письменників-реалістів. Але як досягти правди у художньому творі? І Прозаїк знайшов відповідь: письменник-реаліст мусив створювати художній світ, спираючись на дійсність, яка оточує його "безпосередньо". Проте, зіткнувшись із цією дійсністю, Флобер остаточно розчарувався у ній, назвавши її для себе світом "кольору плісняви".

До історії та сучасної йому французької дійсності митець ставився надзвичайно песимістично. Він був упевнений, що "найвагоміше в історії - це маленька людська частина (можливо, три-чотири сотні людей на століття)... Вони і створили все". "Нижню частину соціального дна", тобто народ, письменник сприймав з недовірою і не визнавав його здатним до творчої діяльності. На його думку, історія рухалася замкненим колом, змінюючи тільки свої зовнішні форми і залишаючи такою самою внутрішню суть. Тому й політику Гюстав відверто ігнорував.

Роман «Пані Боварі» - це справді програмовий роман, адже він демонструє буденне, «запліснявіле» життя, тому і другим заголовком є назва «Провінційні звичаї».

11. Роль підтексту і символу у «безособовому» романі (за Флобером).

«Моє перо-тяжке весло»-стверджує Флобер. І це справді так, адже він входить у літературу як творець об’єктивного роману – «за спостереженнями автора в якому творець подібний до Бога».

-автор не нав’язує своєї оцінки, ми спостерігаємо мінімалізовану його присутність, і саме це є визначальним для безособового роману.;

-автор – це медик, який анатомує суспільство;

- фаталізм для Флобера – механістичний детермінізм, він відкидає ідею соц.. розвитку суспільства і фіксує увагу на його поступовій деградації (концепція великого кола історії від розквіту до занепаду);

- щастя – це ошуканство;

- краса як основний принцип мистецтва і воно має тісніше наближатися до науки;

- дидактика є недоліком;

- під науковістю Флобер розумів об’єктивне зображення світу;

- читач має об’єктивно сприймати твір;

- прагнення зобразити світ з усіх боків, і лице, і виворіт;

- чим більше особистого у творі – тим він більш нікчемний;

- об’єктивна картина світу це не фото, а творчо відпрацьоване зображення світу, тому він уникав драматичних ефектів і випадковостей, мріючи написати книгу «ні про що»;

- дійшов висновку, що в житті не було і не могло бути нічого прекрасного, вирватися із сірості неможливо ні за допомогою мрій, ні за допомогою кохання;

- викривав вульгарне і повсякденне у буржуазному суспільстві;

- вважав, що у його світі щасливий той, хто не мав ні моральних принципів, ні високих поривів;

- створив т.зв. "об'єктивну манеру" оповіді у реалістичній літературі.

- не поділяв об'єкти художнього зображення на "вищі" і "нижчі", вважаючи, що найвульгарніший матеріал під пером талановитого митця випромінював красу, адже естетичний ідеал у мистецтві не мав нічого спільного з ідеалом етичним.