4. «Екзотичні» новели у творчості Меріме («Матео Фальконе», «Кармен»). Поняття «місцевого колориту».

Новела була улюбленою формою творчості Меріме. В його новелістиці умовно можна виділити два типи творів: 1) "екзотичні" новели ("Матео Фальконе", 1829; "Кармен", 1845); 2) новели соціально-психологічні

Прагнення П. Меріме до зображення сильних, яскравих пристрастей, цільної, безпосередньої натури, що складається в умовах "нецивілізованого" суспільства, визначило характер основних образів новели "Кармен".

"Екзотичні" новели свідчать про прихильність письменника до романтичної естетики: 1) місце дії – периферія Європи; 2) у новелах значущий місцевий колорит, сюжет будується як відтворення драматично наростаючої конфліктної дії – звідси лаконічність цих новел. Вони трагічні за своєю проблематикою, відтвореним конфліктом, засобом його розв'язання. Трагічний зміст новел у значній мірі обумовлений характерами людей – натур цільних, ініціативних, твердих у своїх моральних принципах. Матео вбиває свого єдиного сина Фортунато, який зрадив честь сім’ї, роду. Кармен гине від ножа Хосе Наварро, кохання якого вона не прийняла. Моральна цільність та безкомпромісність героїв роблять їх романтичними характерами.

Розлогість "дослідницької" частини новели не випадкова: історія Кармен і Хосе занурена в реалістичний опис країни, історії народу, його звичаїв.

Так, в ранній новелі "Матео Фальконе" він зображає перш за все "макі" - дикі лісові чагарники, оскільки це не тільки найхарактерніша деталь корсіканського пейзажу, але і наочне свідоцтво примітивних способів обробки землі, відразу створює у читача уявлення про архаїчний побут і вдачу корсиканців. Характерним є те, що і пейзаж, і портрет письменник вводить в оповідання окремими штрихами. Так, почавши опис Корсики з "макі", П. Меріме повісті створює все нові і нові деталі.

Автор розповідає про бідні поселення Корсики, скромність сільського ужитку, розбійників, котрі ведуть напівголодне життя, але зазнають " принаду цілковитої свободи". 5. 5. Жанрова своєрідність еліпсної новели у творчості Меріме. Образ молодого вченого («Локіс», «Венера Ілльська»).

Меріме шукає певний універсальний, синтетичний жанр, який змінив би «жанрову гру», «вільну оповідь», «мозаїчність». Не вигадуючи нового терміна, він розробляє синтетичний жанр, що перехідною формою від новели до повісті та й роману. Це своєрідна подвоєна новела, чи еліпс. Під еліпсом мають на увазі таку структуру мистецького твору, коли всі зміст організується навколо двох прихованих чи явних центрів, що є рівноправними і взаємодіють сам із іншим. Принцип еліпсності використовувався давно (наприклад, у творчості У. Шекспіра), у ХІХ ст. він став жанростворювальним принципом тієї перехідної форми, до котрої звернувся Меріме. У структурі новели може бути один центр, у романі — багато. Еліпсна новела розриває рамки одиничності, але зберігає лаконізм. Контрастність і рівноправність двох центрів дозволяють у самій структурі жанру розкрити життя героїв у об'єктивному зображенні його розбіжностей. Зазвичай два центри у Меріме виникають від об'єднання двох історій, одна із яких видається тлом іншої.

Для поступового розкриття сюжету він використовує прийом замовчування. За цим замовчуванням приховувалася справжня схвильованість автора, почуття жаху, його оцінка того, що сталося. Те, що зображено в новелах "Кармен", "Локіс" чи "Етруська ваза" завжди глибоко хвилювала читача. Автор зазвичай приховував власну оцінку подій, щоб цим самим не зменшити враження читачів. Різко переключаючи увагу на щось інше, побічне, він змушував краще вдуматися в те, що сталося. У результаті сама подія стала для читача більш відчутною.

Динамізм, драматичність і напруженість дії в новелах Меріме визначили ще одну своєрідну рису. Це мізерність опису, особливо опису природи. Новеліст дуже скупий на опис, бо в центрі його уваги завжди дія, драма, наростання драматичного конфлікту. Опис відіграв лише другорядну роль. У зв'язку з цим особливого значення у творах Меріме набула деталь - окремий невеликий штрих, який часто заміняв великі описи і характеристики.

Новели прозаїка зазвичай дуже драматичні. Із будь-якого його твору можна зробити драму. Подія, яка поставлена автором у центрі новели, найчастіше мали характер катастрофи - це вбивство, самогубство, кровна помста, смерть героя, зміна всього його життя. У новелі "Локіс", нприклад, здійснено вбивство графом своєї молодої дружини.

Художні особливості новел Проспера Меріме:

-центр уваги письменника - внутрішній світ людини, показ її внутрішньої боротьби;

-подія визначала внутрішній конфлікт героя;

-поєднання психологізму і прийому замовчування;

-динамізм, драматичність і напруженість дії;

-"скупість" описів природи;

-використання художньої деталі;

-герой із сильним характером;

-образи розкривали через власні вчинки, події, без авторської оцінки; -характер і психологія людини постали як результат певних умов існування; -еліпсна (двоцентрова) композиція новели - оповідання в оповіданні; -тяжіння до екзотичних описів;

-введення оповідача, який був другим "я" самого автора; -мотиви вбивства, дуелі, катування, спокус, ревнощів.

Проспер Меріме неодноразово говорив, що запорука успіху письменника полягала в умінні обирати з усієї сукупності явищ буття якесь одне, неординарне.

Локіс" - єдина з трьох останніх новел, надрукована, і то випадково, за життя автора ("Голуба кімната" і "Джуман" видані лише посмертно). Дія "Локіса" відбувається в Литві. Оповідач, професор Віттембах, - очевидець подій. Його змальовано іронічно; в образі Віттембаха, як і в новелі загалом, відчутний елемент пародійності. Це той же тип мандрівника-вченого, знайомого з новел "Венера Ілльська" і "Кармен", але в "Локісі" він викликає до себе скоріше поблажливе співчуття, ніж повагу. Розумний, чесний, серйозний інтелектуал без найменших сумнівів приймає розповіді про те що в литовських нетрях мамонтів мешкають мамонти, але не може повірити повідомленням про живого зубра. Такі ж швидкоплинні підколи стосуються історії, етнографії, культури, побутових особливостей, психологічних характеристик.

У "Локісі" Меріме повертається до еліпсності, зіштовхуючи дві національні свідомості: раціоналістичну німецько-прусську (в особі професора Віттенбаха з Кенігсберга) і ірраціональну литовську, пов'язану з легендами, переказами, забобонами (в особі графа Шемета і його оточення). Світосприйняття героїв "Локіса" склалося під впливом сучасної романтичної літератури, ідеалістичної філософії, модного містицизму, які, не надто торкнувшись раціоналістичної душі прусського професора, знайшли благодатний грунт в схильних до ірраціонального душах литовців.

У «Венері Ілльській» лінгвіст і знавець древностей вивчають статую не тільки розплутуючи історію її знаходження, не тільки оглядаючи її з голови до ніг, а й розпитуючи людей щодо злочинів, які чинить статуя, розглядаючи навіть містичні чутки щодо того що вона веде себе як жива людина. Таким чином вони виступають справжніми детективами. При цьому мову свою вони розбавляють латинськими виразами, а оповідач своєю схильністю до аналізу людей навколо стверджує що ученість має бути не кабінетна, а жива і використовуватися для розкриття і вирішення людських проблем, а не систематизації історичних фактів. 6. Творчість Бальзака. Архітектоніка та смислове наповнення «Людської комедії».

Популярність Бальзака починається появою 1829 року роману «Останній Шуань, або Бретань у 1800 році». Він сподобався читачам, хоча критика зустріла його стримано. З цього моменту Бальзак майже не сходить зі шляху, на який він став. Один за одним з'являються його романи, в яких він всебічно змальовує французьке життя, виводить нескінченну низку найрізноманітніших типів.

Романи «Шагренева шкіра», «Євгенія Гранде», що з'явилися на початку 30-х років, в період великого творчого підйому принесли письменникові величезну славу, відкрили перед ним двері не тільки літературних, але й світських салонів, де його досі не приймали як рівного; він був допущений як модна знаменитість, і йому не раз це давали зрозуміти. Письменник познайомився тоді з багатьма майбутніми персонажами своєї «Людської комедії». Тепер більше не доводиться бігати за видавцями. Однак він не зміг здійснити мрію про багатство, попри те, що так багато писав. Він видає по кілька романів на рік, серед них відомі «Сільський лікар», «У пошуках абсолюту», «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Сільський священик», «Господарство холостяка», «Селяни», «Кузен Понс», «Кузина Бетта».

1833 рік був роком початку великого творчого подвигу письменника, його титанічної письменницької праці. Він відійшов від світського життя і повністю поринув у роботу. Бальзак повертається до думки, що виникла в нього ще під час роботи над «Шагреневою шкірою», об'єднати свої твори в один величезний цикл, щоб був би підпорядкований єдиному задуму. Першим кроком на шляху до здійснення цього задуму було почате в 1833році видання «Етюдів про звичаї XIX століття», які складались із сцен приватного провінційного і паризького життя,— таким чином «Людська комедія» поступово набувала контурів. Вплив духу епохи науки ні в чому так не позначився на Бальзакові, як у його спробі з'єднати в одне ціле свої романи. Він зібрав усі видані романи, приєднав до них ряд нових, об'єднав їх спільними героями, окремих героїв зв'язав родинними, дружніми й іншими зв'язками і в такий спосіб, створив, але не довів до кінця грандіозну епопею, яку назвав «Людська комедія» і яка мала стати науково-художнім матеріалом для вивчення психології сучасного для письменника суспільства.

На початку 30-х років складається той гарячковий, напружений темп роботи, що, власне, був характерний для Бальзака протягом багатьох років. Перший том «Людської комедії» вийшов у 1842 році, окрім нього,— ще низка повістей, роман «Втрачені ілюзії» та інші твори. Але все частіше він скаржиться на біль у серці, сильні головні болі. Фізичні й творчі сили його згасали. Шлюб з Ганською, яку він ідеалізував силою своєї багатої уяви, здавався йому тоді єдиним порятунком. Після одруження він знову сповнився райдужних сподівань на майбутнє. Однак його мріям не судилося здійснитися. Близько двох місяців бореться Бальзак зі смертю. Вісімнадцятого серпня його відвідав Віктор Гюго. Того ж вечора Оноре Бальзак помер.

Зображуючи «суспільні різновиди», Бальзак прагне до точної наукової класифікації і виявляє спостережливість. Він з гідною подиву точністю вивчав особливості, властиві тому чи іншому «різновиду». Він знає звички, мовні звороти та прийоми, рух, ходу, жести, навіть усілякі дрібниці, деталі костюма, що властиві тому чи іншому герою. Бальзак за одним лише жестом чи словом визначав психологію того чи іншого суспільного типу й відкривав зв'язок між проявами людської психіки. Ось чому він так ретельно стежив за своїми героями, докладно зображував розташування кімнат у квартирі, дрібничок на туалетному столику, точно, до сантима, знав скільки грошей у нього в гаманці. Бальзак вражає кількістю зібраного ним матеріалу. Міністри, банкіри й комерсанти, журналісти, критики й поети, артисти і вчені, представники старої аристократії і буржуазії, столиця і провінція, політична боротьба та приватне життя — усіх збирає Бальзак у свою «комедію». Суміш художніх, наукових і публіцистичних елементів у його романах є науковим напрямком при вивченні бальзаківської творчості. Поруч із зображенням почуттів і пристрастей ми зустрінемо в них докладні відомості ділового характеру про банкірські операції, рахунки, вироблення дешевого паперу, шлюб, моральність, політичні і суспільні питання і т. ін.

Бальзак зливається зі своїми героями, він майже фізично переживає разом з ними їхні прикрощі і втіхи, він страждає, коли його герой потрапляє в скрутне становище, з якого він не може вказати йому виходу; він впадає у відчай, коли не може знайти серед своїх героїв вартого уваги нареченого для якої-небудь героїні. Світогляд Бальзака, як з'ясовується з його романів, має песимістичний відтінок. Він об'єктивний у зображенні своїх героїв і щодо цього послідовний у своїй творчості. Він не має наміру показувати їх у сатиричних вимірах.

Його завдання — збирати документи про людину й класифікувати їх. Улюблена тема Бальзака — запекла боротьба обдарованих людей, які пробивають собі дорогу у великому місті. Чистий юнак, який потрапив у велике місто і робить кар'єру ціною своєї моральної загибелі,— улюблений образ Бальзака. Такий Растіньяк («Батько Горіо»), такий Люсьєн Шардон. «Втрачені ілюзії»). Його жінки — це здебільшого холодні егоїстки, такі, як дочки Горіо, які з легкістю торгують як туалетами, так і душами. Його чоловіки — як правило, хтиві тварини. Коли він і виводить чисту дівчину Євгенію Гранде, то, здається, тільки для того, щоб показати, як у жахливій атмосфері сучасного життя черствіє найчуйніше і найніжніше серце, руйнуються чисті почуття і зворушлива любов.

Оноре де Бальзак розділив свою «Людську комедію» на три структурно-смислових частини. Візуально цю композицію можна зобразити у вигляді піраміди. Найбільша частина (вона ж підстава) носить назву «Етюди звичаїв» і включає тематичні підрозділи / сцени (приватна, провінційна, військова, сільське життя і життя Парижа ». В« Етюди звичаїв »планувалося включити 111 творів, Бальзак встиг написати 71.

Другий ярус «піраміди» – «Філософські етюди», в яких було заплановано 27 творів і написано – 22.

Вершина «піраміди» – «Аналітичні етюди». З п’яти задуманих автор встиг завершити тільки два твори.

Етюди звичаїв: приватне життя

У передмові до першого видання «Людської комедії» Бальзак розшифровує тематику кожної частини «Етюдів моралі». Так, Сцени приватного життя зображують дитинство, юність і помилки цих періодів людського життя.

Бальзаку дуже подобається «підглядати» за приватній життям своїх персонажів і знаходити типове, епохальне в будні героїв, що з’являються на сторінках його творів. По цьому Сцени приватного життя стали одним з найбільш великих розділів, в нього включені твори, написані в період з 1830 по 1844 роки. Це «Будинок кішки, що грає в м’яч», «Бал у Со», «Спогади двох юних дружин», «Вендетта», «Уявна коханка», «Тридцятирічна жінка», «Полковник Шабер», «Обідня безбожника», культові «Батько Горіо »,« Гобсек »та інші твори».

Навідміну від приватного життя сцени провінційного життя присвячені зрілості і властивим їй пристрастям, амбіціям, інтересам, намірам, честолюбства. В цей розділ входять десять романів. У їх числі «Євгенія Гранде», «Музей старожитностей», «Стара діва», «Втрачені ілюзії».

Політика стоїть осібно від приватного життя. Про цю самобутньої сфері оповідають сцени політичного життя. В розділ Сцени політичного життя Бальзак включив чотири твори:

«Випадок з часів терору» про групу опальних арістократов- монархістів;

«Темна справа» про конфлікт аристократичних прихильників королівської династії Бурбонів і уряду Наполеона;

«З. Маркас »;

«Депутат від Арсі» про «чесних» виборів в провінційному містечку Арсі-сюр-Об.

Сцени воєнного життя живописуют героїв в стані найвищого морального та емоційного напруження, будь то оборона або завоювання. Сюди, зокрема, було включено роман «Шуани», що приніс Бальзаку після ряду літературних невдач і краху видавничого бізнесу довгоочікувану славу. «Шуани» присвячені подіям 1799 року, коли сталася останнє велике повстання роялістських заколотників. Повстанців, очолюваних монархічно налаштованими аристократами і духовенством, називали шуан.

Атмосферу сільського життя Бальзак назвав «ввечері довгого дня». У цьому розділі представлені найчистіші характери, що формуються в зародку інших сфер людського життя. У Сцени сільського життя увійшли чотири романи: «Селяни», «Сільський лікар», «Сільський священик» і «Лілія долини».

Глибоке препарування характерів, аналіз соціальних двигунів всіх життєвих подій і власне саме життя в сутичці з бажанням показані в другій частині «Людської комедії» – «Філософських етюдах». У них увійшли 22 твори, написані в період з 1831 по 1839 роки. Це «Ісус Христос у Фландрії», «Невідомий шедевр», «Прокляте дитя», «Метр Корнеліус», «Червона готель», «Еліксир довголіття» і багато інших. Бестселером «Філософських етюдів», безперечно, є роман «Шагренева шкіра».

Головний герой «шагренева шкіри» поет Рафаель де Валентен безуспішно намагається зробити кар’єру в Парижі. Одного разу він стає володарем магічного артефакту – клаптя шагрені, який виконує будь-яке бажання, вимовлене вголос. Валентен тут же стає багатий, успішний, любимо. Але незабаром йому відкривається зворотна сторона чарівництва – з кожним виконаним бажанням шагрень зменшується, а разом з нею життя самого Рафаеля. Коли шагренева шкіра зникне, не стане і його самого. Валентену належить вибрати між довгим існуванням в постійних злиднях або яскравою, але коротким життям, виконаної насолод.

Підсумком монолітної «історії моралі сучасного людства» стали «Аналітичні етюди». У передмові сам Бальзак відзначає, що цей розділ знаходиться на стадії розробки, а тому на даному етапі автор змушений відмовитися від змістовних коментарів.

Для «Аналітичних етюдів» письменник запланував п’ять робіт, але завершив лише дві – це «Фізіологія шлюбу», написана в 1929 році, і «Дрібні негаразди подружнього життя», випущені в 1846 році.