35. Образ Куртца як варіант ніцшеанської надлюдини у повісті Конрада «Серце пітьми».

Куртц був неабиякою людиною. Він був не тільки талановитим органістом, але й журналістом, що писав свої статті мов картини. Його колега стверджував, що Куртц міг би стати і політиком, бо за його словами писати не вмів, зате прекрасно говорив і тим наелектризовував люд.

«У него была вера – понимаете? – вера. Он мог себя убедить в чем угодно… в чем угодно» - таку його якість виділив знайомий. Віра – це одна із якостей ніцшеанської надлюдини. Але при цьому у цій вірі надлюдина ставала Богом собі.

Бо надлюдина – це уже не людина, це витворена особистість. Вона бере у світу все їй потрібне і стає більшою ніж просто особистість, вона стає ідеєю, сукупністю якостей. «Вся Европа участвовала в создании Куртца» - так вдало зауважив Марлоу.

Така людина як Кутц не могла з’явитися на пустому місці. Проте до суспільства з якого вона вийшла, надлюдина не належить. Вона насправді самотня. Куртц, наприклад, не мав союзників, а мав він лише вірним йому шанувальників, як російський моряк і деяких послідовників.

Таким послідовником міг у певній мірі стати Марлоу якби не був впевнений у жорстокості до аборигенів. Але навіть його з легкістю міг би переконати в своїй меті Куртц, якби не був хворий. Адже суспільство людей навколо себе Куртц вдало використовував для виконання власної мети.

Ніцшеанська людина вірить у свою мету. Головною неї є власна воля. Як вона захоче, так і має бути, варто лише боротися з власною слабкістю. Воля вносить у хаос сенс. «Тренируя нашу волю, мы можем добиться власти неограниченной и благотворной…» - так казав сам Куртц.

Вона переконана у своїй винятковості, саме тому і творить виняткові речі, на які не наважаться інші. Ці речі не можна визначити як хороші чи погані, бо вони стоять поза моралі. За Ніцше мораль, особливо християнська створена для слабких людей що не можуть взяти відповідальність за всі свої дії, особливо коли вони здаються іншим жорстокими.

Куртц був жорстоким. Усім незгодним з ним він відрубував голови і садив їх на палі. Але роблячи це, він був переконаний що несе людям користь. Не тільки європейцям яким він поставляв слонову кістку, а й аборигенам.

Бо аборигени для Куртца були істоти нерозвинені. Для нього лише європейці, наділені благами цивілізації й могутністю могли якнайкраще організувати їхнє життя, виховати їх. А використовував він жорстокі методи тому, що вони були ефективними. Звичайно, не забуваючи, що на всяку дію «мотивы должны быть честные».

Аборигени дійсно не сумнівалися в тому що він караючий Бог, бо він приніс їм грім і блискавку. В честь нього вони проводили ритуали. А Куртц продовжував свої караючи методи, не давав аборигенам відчути його залежність від джунглів, де йому довелося стати пристосуванцем до зовнішніх умов. Підкоряючи аборигенів, він ще й боровся проти власної слабкості.

Безперечно, Куртц був ідеалістом. «Его усталый мозг был словно одержим туманными видениями – призраками богатства и славы, раболепно склоняющимися перед его неугасимым даром расточать благородные и высокопарные фразы.» - знову ж таки помітив Марлоу.

Завдяки своєму таланту до переконання агент сам вірив у правильність своїх ідей, хоча у них не було розумності. Його начальник вважав жорстокі методи Куртца нераціональними, та його дії і не були методами, бо він не вкладав у них нічого окрім своїх особистих переконань, нічим не підкріплених.

Всі його фрази, наділені сильною енергетикою, майже ритуальні, здаються аморфними при детальному розгляді. У душі його була пустота, до того ж він не до кінця міг контролювати свій розум, а тому світ поглинув його і він захворів. Можливо, надлюдина – це лише стан, яким не можна увесь час володіти і жити надлюдиною весь час неможливо, бо неможливо завжди бути сильним.

До того дуже легко заплутатися у власних ідеях, вони можуть бути не такими ідеальними як спершу здаються. Куртц – це вираження його ідей. Саме тому Конрад дає Куртцу недосконале ім’я що перекладається як «короткий». І в цьому можна побачити і ставлення самого автора до ідеї надлюдини.