2. Тема «молодої людини» і роман Стендаля «Червоне і чорне». Концепція назви.

Роман "Червоне і чорне" — соціально-психологічний роман, у якому простежений життєвий шлях головного героя — молодої людини покоління 20-х років XIX століття Жульєна Сореля.

Назва роману символічна і багатозначна. Ці два кольори — червоне і чорне — відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і діалектику душі героя.

Червоне і чорне. Минуле і сьогодення — епоха Наполеона і період Реставрації. Кумиром для багатьох молодих людей початку XIX століття був Наполеон. В епоху Наполеона Жульєн Сорель міг би завдяки своїй енергії і волі прославитися на полі бою, вчинити подвиг — зробити військову кар'єру завдяки своїм особистим якостям. Він завжди носив із собою портрет Наполеона, всі свої дії і вчинки оцінював з погляду Наполеона, адже "...Бонапарт, безвісний і бідний поручик, зробився владикою світу за допомогою шпаги..." Але в тому суспільстві, куди так пробивався наш герой, важливі тільки походження і гроші, людям його стану немає місця в "гарному суспільстві". Виступаючи на суді, Жульєн говорить: "...Я бачу тут людей, що забажають покарати і раз і назавжди зломити в моїй особі цю породу молодих людей низького походження, задавлених убогістю..."

Червоне і чорне. Революція і реакція. Жульєн Сорель мало схожий на революціонера на початку роману. І все-таки наприкінці роману, на суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо викривача. "Бережися цієї молодої людини з енергійним характером... почнися знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину", — говорить про Жульєна Сореля брат Матильди. Саме енергійність, напористість, рішучість і мужність головного героя дозволять йому виголосити на суді обвинувачувальну промову проти вищого суспільства.

Червоне і чорне. Воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство, користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії про життя — і злочин, ешафот.

Жульєн Сорель хотів би, як його кумир Наполеон, прославитися за допомогою шпаги, військовим, але часи Наполеона пройшли, а низьке походження Сореля не дозволить йому зробити кар'єру. І тоді він вирішує стати священиком, але не тому, що щиро вірить у Бога, а заради користі. І ще: він хоче довести всім — пану де Реналю, Вально, абату Пірару, маркізу де Ла-Молю та іншим, — що досягне своєї мети, зробить кар'єру.

Жульєн мріє про любов, але сам нікого по-справжньому не любить. Єдине почуття, яке він відчуває до людей вищого стану, — ненависть. І коли ж він нарешті розуміє, що кохає пані де Реналь і це почуття взаємне, він вирушає на ешафот.

"От уже воістину в людині уживаются дві істоти", — думає Жульєн, знаходячись у камері смертників.

Червоне і чорне. Мундир офіцера і сутана священика; кров пані де Реналь і жалобний одяг Матильди. Любов, каяття, віра, слухняність і страх, розпач, роздратування, лють...

Стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму.

Жюльєн Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце у суспільстві, на яке він не має права за своїм походженням. Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли йому надають останнє слово.

Таким чином, Жюльєн усвідомлює, що судять його не стільки за дійсно зроблений злочин, скільки за те, що він посмів переступити грань, що відокремлює його від вищого суспільства, спробував ввійти в той світ, належати до якого він не має права. За цю спробу присяжні повинні винести йому смертний вирок.

Але боротьба Жюльєна Сореля йде не тільки за кар’єру, за особистий добробут; питання в романі поставлене на багато складніше. Жюльєн хоче утвердитися в суспільстві, “вийти в люди”, зайняти в ньому одне з перших місць, але за умови, якщо це суспільство визнає в ньому повноцінну особистість, людину неабияку, талановиту, обдаровану, розумну, сильну.

Він не хоче поступитися цими якостями, відмовитися від них. Але угода між Сорелем і світом Реналь і ля Молів можлива лише за умови повного пристосування молодої людини до їхніх смаків. У цьому основний зміст боротьби Жюльєна Сореля з навколишнім світом. Жюльєн удвічі чужий у цьому середовищі: і як виходець із соціальних низів, і як людина високо обдарована, котра не хоче залишатися у світі посередностей.