Психофізіологічні механізми говоріння
Проблема механізмів мовлення вперше була поставлена відомим ученим М.І.Жинкіним, який зазначав, що формування, перебудова і запуск механізму мовлення мають місце в результаті обміну повідомленнями. Найбільш загальними механізмами двостороннього процесу мовленнєвого спілкування є механізми прийому і видачі повідомлення, усередині яких знаходяться механізми осмислення (в єдності аналізу та синтезу, що проявляються по-різному на різних рівнях смислової обробки мовного матеріалу); пам'яті (в єдності довготривалої/постійної пам'яті та короткочасної/оперативної пам'яті); випереджуючого синтезу, без якого неможливе жодне висловлювання.
Процеси осмислення, утримання в пам'яті, випередження є тими внутрішніми механізмами, за допомогою яких реалізується діяльність основного операційного механізму мовлення, визначеного М.І.Жинкіним як єдність двох ланок: 1) складання слів з елементів і 2) складання фраз із слів. У кожній з цих ланок також є дві ланки: вибір і складання.
Згадавши загальні механізми двостороннього процесу мовленнєвого спілкування, перейдемо до розгляду окремих механізмів говоріння1.
Одним з найпростіших механізмів мовлення є механізм відтворення або репродукції. Незважаючи на продуктивний характер говоріння, в ньому є елементи репродукції. (Так, за даними Е.П.Шубіна, репродукція готових блоків в англійському побутовому діалозі становить близько 25%). Репродукція може бути повною або частковою. У першому випадку використовуються готові ключові фрази, взяті з тексту без змін, для передачі нового змісту; у другому — це репродукція-трансформація, яка передбачає передачу змісту в нових формах. З погляду методики часткове використання репродукції з метою виконання мовленнєвого завдання у процесі навчання говоріння можна вважати позитивним моментом, проте репродукування вивченого як засобу контролю необхідно уникати.
У механізмі вибору розрізняють вибір слів і вибір граматичної структури. На вибір слів впливає комунікативна мета повідомлення, стосунки між комунікантами, їх спільний життєвий досвід, особливості реципієнта тощо. Тому повністю автоматизувати процес вибору слів навряд чи можливо. В той же час мовлення комуніканта, який "підбирає слова", уповільнюється, створюється розрив у часі між формуванням змістової сторони висловлювання і його мовним наповненням. На вибір граматичної структури також впливає комунікативна мета, асоціативний зв'язок структури з її функцією в мовленні.
Механізми репродукування і вибору підпорядковані механізму комбінування, який передбачає таке формування словосполучень і фраз, коли мовець використовує знайомі йому мовні компоненти в нових сполученнях. Від якості сформованості механізму комбінування залежать такі ознаки мовленнєвого вміння говоріння як продуктивність, новизна, швидкість.
До механізму комбінування близько підходить (але не співпадає з ним) Іеханізм конструювання. У процесі говоріння деякі мовленнєві одиниці конструюються, але, на думку Ю.І.Пассова, здійснюється це не на основі актуального усвідомлення мовних правил, а на основі аналогії з певною абстрактною моделлю, що зберігається в мозку людини, на основі відчуття мови тощо. Випадки, коли ми свідомо застосовуємо мовні правила, конструюємо за ними фразу, свідчать про недостатній рівень володіння іншомовним мовленням, про те, що рівень вміння не досягнутий.
Механізм прогнозування (або антиципації) "працює" у двох планах: структурному і смисловому. У структурному плані антиципація можлива на рівні фрази, коли перші вимовлені слова прогнозують конструкцію фрази і навіть понадфразової єдності, що дозволяє породжувати висловлювання без довгих пауз між окремими фразами. У смисловому плані прогнозування є передбаченням того, чим завершиться ситуація мовлення.
Механізм дискурсивності керує процесом функціонування мовленнєвого висловлювання і працює на рівні актуального усвідомлення. Завдяки йому мовець оцінює ситуацію, сприймає сигнали зворотного зв'язку (вербальну чи невербальну реакцію співрозмовника), приймаючи рішення безпосередньо у процесі спілкування, залучає необхідні знання стосовно предмета висловлювання.
Як показує практика навчання ІМ, мовленнєвий механізм, сформований у рідній мові, не функціонує на тому ж рівні в умовах оволодіння іншомовним мовленнєвим спілкуванням. Так, на початку вивчення ІМ людина, як правило, утримує в пам'яті меншу кількість іншомовних слів, ніж слів рідної мови, повільніше осмислює іншомовне повідомлення, гірше виявляє механізм прогнозування тощо, тобто мовець "пристосовує", а іноді й знову формує певні ланки і рівні складного багатостороннього мовленнєвого механізму.
У зв'язку з тим, що говоріння здійснюється у двох формах - діалогічного мовлення і монологічного мовлення, розглянемо технологію навчання кожної з них окремо.
5.2.2. Навчання діалогічного мовлення
5.2.2.1. Суть і характеристика діалогічного мовлення
Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.
Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду МД-Діалогічне мовлення (ДМ) виконує такі комунікативні функції:
запиту інформації — повідомлення інформації,
пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття/ неприйняття запропонованого,
обміну судженнями / думками / враженнями,
взаємопереконання / обгрунтування своєї точки зору.
Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною У відповідному типі діалогу.
Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної точки зору.
Як і будь-який інший вид МД, ДМ завжди вмотивоване, про що йшлося у розділі "Лінгвопсихологічні основи навчання іноземних мов" та на початку даного розділу. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже необхідно створити умови, в яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К.Станіслав-ського, поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі також сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.
Діалогічне мовлення (як і монологічне) характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, яка доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. І, отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.
Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним ДМ є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність ДМ з ситуацією, що, однак, не можна розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю.І.Пассов, що самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комунікантів і обов'язково включені в неї. Що ж це за обставини? Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка у школі може означати, що йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці - появу довго очікуваного транспорту і т.п.
Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації і називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.
Уявімо, що у вас спрага. Якщо ви прийшли додому, то звичайно підете на кухню й вип'єте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі - прохання до господині/господаря дому: "Чи не дасте мені склянку води? У мене страшна спрага." Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "З задоволенням" тощо), так і невербальною: він / вона наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена вдячність.
У
реальному процесі спілкування
комунікативні ситуації (КС) виникають
як правило, самі собою. Це так звані
природні ситуації. Чи можна їх
використовувати у процесі навчання
іноземної мови? Безсумнівно, можна, але
їх кількість, на жаль, надзвичайно
обмежена. Наприклад, у школі напередодні
уроку іноземної мови відбулися спортивні
змагання - їх результати не лище можна,
але й слід обговорити на уроці, якщо
учні вже володіють відповідним мовним
і мовленнєвим матеріалом; учень спізнився
на урок - в цій ситуації має відбутися
коротка розмова між учителем та учнем,
до того ж виучуваною мовою. Перелік
можна продовжити, але це не збільшить
кількість природних ситуацій на уроці.
Тому автори підручників і вчителі
спеціально створюють КС,
моделюючи природні КС. Спеціально
створені (або штучні) КС
потребують певної деталізації
зовнішніх обставин та умов, в яких має
місце діалогічне спілкування, наявності
вербального стимулу, визначення ролей,
в яких комуніканти виступатимуть,
стосунків між ними тощо.
Питаннями ситуативності мовлення і створення навчальних КС займалося багато вчених (Е.П.Шубін, Й.М.Берман і В.А.Бухбіндер, В.Л.Скалкін і Г.А.Рубінштейн, Є.М.Розенбаум, О.О.Леонтьєв, В.О.Артемов, Ю.І.Пассов, А.Хорнбі, Д.Берн, В.Апельт та багато ін.). Проте ніхто доступніше за В.О.Артемова не сформулював компонентний склад навчальної КС, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: ".. .для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, в яких обставинах і з яким відношенням повідомляє (наказує, пропонує і т.п.)."
Спираючись на іншу роботу, можна конкретніше визначити компоненти КС: а) комуніканти і їх стосунки (суб'єкти спілкування); б) об'єкт (предмет) розмови; в) відношення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови; г) умови мовленнєвого акту.
Навчальні КС створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони повинні стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання якнайкраще виконати завдання.
Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленність. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.
Іншою визначальною рисою діалогічного мовлення є його спонтанність.
Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне ловлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизованості й готовності до використання мовного матеріалу.
Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника і спонукати його до продовження розмови.
Розглянемо питання структури діалогу.
Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності — від однієї до кількох фраз. В діалозі вони тісно пов'язані одна з одною - за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення.
Перша репліка ДЄ завжди ініціативна (її називають ще реплікою спонуканням або керуючою реплікою). Друга репліка може бути або повністю реактивного (інакше - залежною або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного.
Приклад І. Англ. Peter: What would you like to eat, Edith?
Edith: A méat sandwich.
Нім. Martin: Kann ich mal deinen Kugelschreiber haben?
Anke: Tut mir leid. Ich habe keinen.
Франц. Prof.: Pourquoi êtes-vous en retard?
Jean: C'est à cause de l'embouteillage.
Приклад 2.
Англ. Ben: Is lunch ready?
Anne: Yes. Let's hâve lunch in the garden.
В обох прикладах перша репліка ДЄ звичайно ініціативна, друга репліка у прикладі 1 - реактивна (тут розмова може і зупинитися), а в прикладі 2 вона реактивно-ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується.
Учні мають навчитися: 1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку; 2) правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою; 3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки.
В залежності від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяють різні види ДЄ. Представимо основні види ДЄ у таблиці 7.
Таблиця 7 Основні види ДЄ
ДЄ 1-8 об'єднані у три групи за комунікативною функцією першої репліки: повідомлення (І група), спонукання (II група), запитання (III група); IV група об'єднує ДЄ, що включають репліки мовленнєвого етикету.
* Під загальним поняттям спонукання розуміють прохання, пропозицію, занроіт-'И|,я пораду, розпорядження, наказ.
Наведемо приклади деяких видів ДЄ. Приклад 3. (ДЄ "повідомлення - повідомлення").
Англ Pretty girl: І want to buy a hat.
Assistant: Hats are upstairs on the next floor.
Нiм Lisa: Ich môchte ein schônes Kleid kaufen.
Susi: Schône Kleider gibt es im Kaufhaus am Marktplatz.
франц. Michel: J'ai oublié mon cahier à la maison.
Anne: Prends cette feuille de papier, voilà.
Icn. Carmen: Yo no tengo los patines.
Lola: Yo tengo dos pares. Te presto uno.
Приклад 4. (ДЄ "повідомлення - запитання").
Англ. Hostess Bradley: Alice! Perhaps that passenger is a hijacker! Hostess
Allen: Which passenger, Anne?
Hім. Werner: Unsere FuRballmannschaft hat gestern gespielt. Paul: Wirklich?
Wer hat gewonnen?
Франц. Serge: On va passer le week-end à la montagne.
Pierre: Qu'est-ce qu'il faut prendre avec soi? Icn. Teresa: jManana sera mi gran dia!
Marisol: <;,Por que? ^Te ocurre algo?
Приклад 5. (ДЄ "запитання - контрзапитання").
Англ. Voice A.: What's wrong with you, Mrs. Bloggs?
Mrs.Bloggs: What's wrong with me?
Нім. Christa: Hast du den Aufsatz geschrieben?
Hella: Den Aufsatz? Und du?
Франц. Georges: Pourquoi je ne vois pas Nadine? Elle est malade?
Nicolas: Et qui l'a vue hier?
Приклад 6. (ДЄ "спонукання - запитання").
Англ. Anne: Let's eat lunch in the garden.
Ben: Shall we sit on this seat?
Нім. Olaf: Wollen wir drauften spielen!
Stefan: Im Garten?
Франц. Paul: Allons prendre du thé au "Colomba"!
Marie: Mais comment y aller, à pied?
Icn. Pedro: Ramôn, mira esta camisa. Es muy modema.
Ramôn: Es para ti?
Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3-6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад - "запитання - відповідь - спонукання" (див. приклад 2) тощо.
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Результати досліджень проведених на автентичних навчальних матеріалах англійською, німецькою і російською мовами, показали, що найпоширенішими є чотири основних типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями/ думками, діалог-обговорення/ дискусія.
Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому - кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування.
Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мови, є уміння вести діалог-домовленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.
Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями/думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.
Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговоренняідискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, перекопати один одного в чомусь.
Кожен функціональний тип діалогу характеризується певним набором ДЄ, що представлено в таблиці 8. Види ДЄ для кожного типу діалогу подані за ступенем їх поширеності в мовленні.
Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:
1 ) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання);
уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції;
уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку;
уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;
Таблиця 8 функціональні типи діалогів і притаманні їм види діалогічних єдностей
"функціональні типи діалогу |
Види діалогічних єдностей |
Діалог-розпитування |
Запитання - відповідь Повідомлення - запитання Повідомлення - відповідь + повідомлення Повідомлення - повідомлення Повідомлення - повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення |
Діалог-домовленість |
Запитання - відповідь + повідомлення Повідомлення - повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення Повідомлення - повідомлення у відповідь 4- запитання Спонукання - згода / відмова Запитання - відповідь Повідомлення - запитання |
Діалог-обмін враженнями, думками |
Повідомлення - повідомлення Запитання - відповідь + повідомлення Повідомлення - запитання Повідомлення - повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення Запитання - відповідь |
Діалог-обговорення (дискусія) |
Повідомлення - повідомлення Запитання - відповідь Повідомлення - відповідь Повідомлення - повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення |
5) уміння продукувати ДЄ різних видів;
6) уміння продукувати діалоги різних функціональних типів на основі запропонованих навчальних комунікативних ситуацій (в межах тематики, мовного і мовленнєвого матеріалу, визначених чинною програмою для даного класу і типу школи);
7) уміння в разі необхідності (нерозуміння репліки співрозмовника чи Утруднення при висловлюванні своєї думки) ввічливо перервати розмову і звернутися за допомогою до партнера або навіть до довідника (розмовника, словника).
Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:
діалог етикетного характеру
діалог-розпитування
діалог-домовленість
діалог-обмін думками, повідомленнями.
В результаті учні мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення діалогів згаданих типів: 1 ) для ведення діалогу етикетного характеру:
привітати і відповісти на привітання;
назвати себе, назвати іншу людину;
попрощатися;
поздоровити, висловити побажання і прореагувати на них;
висловити вдячність і прореагувати на неї;
погодитися / не погодитися з чимось;
висловити радість/засмучення.
2) для ведення діалогу-розпитування:
запитувати і повідомляти інформацію з позиції того, хто відповідає, і навпаки;
цілеспрямовано запитувати інформацію в односторонньому порядку за допомогою запитань: Хто? Що? Де? Куди? Коли? тощо.
3) для ведення діалогу-домовленості:
звернутися з проханням, висловити готовність / відмову його виконати;
висловити пропозицію і погодитися / не погодитися з нею;
запросити до дії / взаємодії і погодитися / не погодитися взяти в ній участь;
домовитися про певні спільні дії.
4) для ведення діалогу-обміну думками, повідомленнями:
вислухати думку/повідомлення співрозмовника і погодитися/не погодитися з ним;
висловити свою точку зору, обгрунтувати її, щоб переконати співрозмовника;
висловити сумнів, невпевненість;
висловити схвалення / несхвалення, осуд.
Мовні особливості діалогічного мовлення Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових" мовленнєвих одиниць, слів-заповнювачів пауз, а також (в англійській і французькій мовах) так званих стягнених форм-Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактніст комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживанн позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків - і один одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.
Приклад 7.
Англ.
Peter: Jean? Would you like a méat sandwich or a cheese sandwich?
Jean: A cheese sandwich, please.
Нім. — Wann kommst du zu uns?
— Morgen um 10 Uhr.
франц.— Où se trouve ce musée?
— Oh, assez loin!
У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення вдячності, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привернення уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади ("готові" мовленнєві одиниці виділені).
Приклад 8.
Англ.
A: Excuse me! Is there a chemist's near hère?
В: Yes. It's over there.
A: Thanks a lot.
Нім.
A: Entschuldigung! Wissen Sie, wo die BeethovenstraBe ist?
B: Gehen Sie immer geradeaus, dann links bis zum Rathaus, und dann rechts.
A: Vielen Dank.
Фрапц.
A: Pardon, pouvez-vous m'emmener rue de Gaulle?
B: C'est assez loin, vous savez...
A: Ce n 'est rien, je vais rembourser.
В діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "запов-човачамимовчання". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз в ній, коли мовець підшукує відповідну репліку.
Наприклад:
Англ. well, well now, you know, let me see, look hère, I say, etc.
Нім. gut, also, ja, aha, ach so! Na, Na und? Wissen Sie, ich meine / denke, usw.
Франц. et bien, vous savez, comprenez-vous, voyons, je dirais, bon, etc.
Діалогам на англійській та французькій мовах притаманні стягнені форми, де замість пропущених частин слова ставиться значок ', наприклад;
Англ.
Магу: I've lost two small hairbrushes, Claire. They're a pair.
Claire: Well, you'rewearing one of them in your hair!
Mary: Oh ! Then where 's the other one?
Claire: It's over there under the chair.
Франц. Je n'sais pas.
J'pourrai pas!
T'as bien dormi?
Мовні особливості діалогічного мовлення мають бути враховані у процесі оволодіння учнями цією формою говоріння.