5.3.4. Навчання техніки читання
В умінні читати виділяють два основних аспекти: технічний та змістовий, смисловий. Техніка читання включає цілий комплекс автоматизованих навичок, які зводяться, врешті-решт, до того, щоб швидко сприймати графічні образи слів, автоматично співвідносити їх зі звуковими образами та значеннями цих слів.
Загальновідомо, що навчання читання рідною мовою починається тоді, коли у дитини вже сформувалися вміння усного мовлення. Читання, таким чином, перетворюється у процес впізнавання знайомих з усного мовлення слів, які закодовані графічними знаками, і початком формування навичок читання вважається той момент, коли дитина вперше усвідомила зв'язок голосної та приголосної літер і вимовила перший склад, знаючи конфігурацію літери та її звукову відповідність. Об'єднавши усі склади у слові, озвучивши їх та упізнавши значення озвученого слова, дитина раз і назавжди подолала головну перешкоду процесу читання, зробила для себе "відкриття" — як саме читати.'
У процесі навчання техніки читання іноземною мовою здійснюється перенос частини сформованих навичок читання рідною мовою у сферу іноземної мови. Це полегшує оволодіння іншомовною буквено-звуковою символікою та іншими навичками читання.
На першому етапі основною формою читання є читання уголос, яке є важливим засобом навчання читання про себе/мовчки. Методисти (Г.В.Рогова та ін.) умовно виділяють два періоди в навчанні читання уголос — дотекстовий і текстовий періоди. Мета дотекстового періоду — засвоєння первинної матерії, тобто графіки нової (іноземної) мови, оволодіння буквено-звуковими зв'язками, читанням окремих слів, словосполучень, простих речень. Важливим завданням цього періоду є розвиток навичок правильного озвучування слів та інтонаційного оформлення речень з точки зору їх логічного членування. Читання уголос допомагає зміцнити вимовний аспект, який є спільним для всіх видів мовленнєвої діяльності.
На цьому етапі навчання техніки читання букви вводяться поступово — спочатку декілька приголосних та голосна, з якими можна скласти односкладові слова: in, it, pin, pit, lid, mid, kid і т.п. Засвоївши зв'язок буква-звук, Учні самостійно читають слова уголос, виконують вправи на звуко-буквений та буквено-звуковий аналіз, що сприяє зміцненню графемно-фонемних зв'язків при читанні. З метою кращого засвоєння особливостей графіки іноземної мови, що вивчається, дуже корисним є прийом "друкування" — написання Букв та слів у друкованому варіанті.
Дотекстовий період читання уголос триває доти, доки учні читають окремі елементи тексту: слова, словосполучення та речення, не об'єднані ситуативно. Читання простих, але зв'язних текстів відбувається в текстовий період. Його мета — навчити учнів одночасно сприймати і розуміти зміст тексту, не відволікаючи уваги на технічний бік читання. Цей рівень досягається в результаті систематичної тренувальної роботи з текстом: читати можна навчитися лише шляхом читання.
Тексти для читання уголос служать базою для навчання читання мовчки (про себе). Це головна форма читання, яка орієнтована на досягнення комунікативної мети — розуміння інформації (детальніше див. розд. 5.3.5.)
Розглянемо вправи, які виконуються в дотекстовий період з метою навчання техніки читання уголос.
Некомунікативиі вправи з навчання техніки читання уголос покликані розв'язати такі завдання:
1. Засвоєння учнями конфігурації букв іншомовного алфавіту в рецептивному та репродуктивному планах, а саме:
а.зорове сприймання, розпізнавання та ідентифікація букв;
б. називання усіх функціональних варіантів букви (великої, малої, друкованої, рукописної);
оволодіння буквено-звуковнмп та звуко-буквеними зв'язками; розвиток навичок автоматизовано здійснювати операції аналіз-синтез при сприйманні ізольованих слів, результатом яких має стати швидке і точне сприймання слова, його правильне озвучуванні та адекватне співвіднесення зі значенням;
засвоєння основних правил читання голосних та приголосних, їх комбінацій;
формування навичок читання слів, словосполучень та речень.
В сучасній практиці навчання техніки читання іноземною мовою використовується переважно фонетичний (звуковий) аналітико-синтетичний метод, розроблений К.Д. Ушинським для навчання читання рідною мовою, проте в деяких випадках застосовуються й інші відомі методи: за правилами читання, за ключовими словами, метод цілих слів.
Вправи з техніки читання групуються з залежності від їх цільового спрямування, а саме:
Вправи на розвиток графемно-фонемних зв'язків
Озвучити пред'явлені учителем букви.
Прочитати букву в різних позиціях у слові.
Вибрати названу букву з ряду даних.
Визначити кількість букв і звуків у слові.
Підібрати до малих букв великі (і навпаки), озвучити їх.
Показати/написати букву, що відповідає вимовленому учителем звуку
Знайти і показати літеру, що відповідає вимовленому учителем звуку.
З ряду слів вибрати ті, що починаються з даної букви. Напр.: b — boy, day, bench, desk, bed, bail, doll, best, big, dig.
Назвати слова з літерою ... на початку слова.
Скласти вимовлене (чи швидко показане вчителем) слово з карток алфавіту (на дошці, парті).
Визначити подібність і розходження в словах: is-ice, form-from, pen-pan, and-end, you-your, as-ask та ін.
Вправи з техніки читання ізольованих слів та словосполучень
Визначити тип складу в даних словах (І, II, III, IV): pin, kite, girl, pine, park, bag, form.
Підібрати малюнки до названих учителем слів.
Згрупувати слова відповідно до типу складів.
Змінюючи початкову літеру, утворити нові слова, напр.: make-take-..., прочитати їх.
Прочитати пари слів, що відрізняються одним елементом: come-some, far-farm, fann-warm, take-make, yet-let, does-goes, ice-nice.
Підібрати пари слів, що римуються: bad, dog, bus, corne, cry, log, red, some, try, us, head, fog.
Підібрати пари слів з голосними в різних позиціях: pin-pine, make-map, box-bone, pen-Pete, car-call-cat-care-air.
Прочитати незнайомі слова за правилами читання.
Відгадати пропущену літеру, прочитати слова: -er, -ake, -ook, -ar, c-t, b-x, r-se, hous-, no-e.
Підібрати до слів відповідні малюнки (і навпаки). Прочитати слова.
Знайти вимовлене учителем слово серед ряду слів на картках.
Використовуючи картки з літерами, скласти пари слів з однією і тією ж голосною у відкритому і закритому складі.
Прочитати слова.
Прочитати слова-іменники і підібрати до них відповідні прикметники (слова на картках або дві колонки слів на дошці).
Прочитати про себе словосполучення і підібрати до них відповідні малюнки (напр.: a short ruler, a long pencil, a black box, a red flower і т. п.).
Прочитати вголос ряд слів за ... секунд (орієнтовна швидкість — одне слово за секунду).
Знайти "заховані" в оточенні інших літер слова і прочитати їх.
Запам'ятати слова, які на картках швидко показує вчитель (3, 5, 7 слів), і відтворити їх якомога точніше вголос.
Виконати тести множинного вибору, альтернативні, на групування та ін..
Вправи на прогнозування форми слова
Розшифрувати орфограми і прочитати одержані слова: bde, amp, ptael, ogd
Скласти слова з окремих букв.
Прочитати слова з пропущеними буквами.
Прочитати неповні слова.
Прочитати незнайоме слово в опорі на правило/таблицю.
Прочитати "розмиті" слова.
Скласти слово з окремих частин (на картках).
Прочитати речення, вставляючи у пропуски (або на місце малюнків) відповідні слова.
Далі вправи ускладнюються. Учні переходять до читання речень, невеликих навчальних текстів. На цьому етапі виконуються вправи на розвиток навичок інтонаційного оформлення речень, їх синтагматичного членування. Використовуються знаки словесного наголосу, інтонації, меж синтагми, зв'язності читання словосполучень і т. і. Доцільно перед виконанням імітативних вправ з читання речень, груп речень, текстів (за диктором або учителем) продемонструвати на дошці розмітку тексту/речення.
Вправи на розвиток навичок синтагматичного членування речень та їх інтонаційного оформлення
- Слухаючи диктора (вчителя), стежте по книжці і проговорюйте речення
вголос.
Слухаючи диктора (вчителя), стежте по книжці і показуйте жестом (рухом руки знизу вверх або зверху вниз) межі синтагми.
Так же відмічайте інтонаційний тип фрази.
Визначте тип речення (інтонації), поставте в ньому знаки словесного наголосу, поділіть на синтагми.
Прочитайте речення (текст) уголос після попередньої фонетичної розмітки.
Підготуйте вдома зразкове читання уголос (після попереднього опрацювання у класі).
Підготуйтеся до конкурсу на кращого читця (матеріал для читання подається до конкурсу, учні готуються самостійно).
Прочитайте речення, змінюючи логічний наголос у ньому.
Вправи на розширення поля читання та швидкості сприймання навчального тексту
Прочитати текст/уривок тексту за певний час.
Прочитати речення з поступово нарощуваними елементами: Напр.: L dren go to school. Children go to school in the morning. Every day childrefle to school in the morning.
Прочитати речення з карток, які демонструє вчитель у швидкому темпі.
Прочитати текст і швидко знайти відповідь (інші факти) на запитання
вчителя.
Відновити "розмитий" текст.
На етапі розвитку навичок техніки читання велику роль відіграють наочні посібники, які інтенсифікують навчальний процес, створюють ефективні опори і ля удосконалення організації навчання: фонограми, картки миттєвого пред'явлення (flash-cards), картки розрізного алфавіту, різноманітні картки зі словами різних типів складів, картки-блоки для складання речень та ін.
Наступний етап роботи — читання текстів з метою одержання необхідної чи бажаної інформації, досягнення визначеного програмою рівня розуміння змісту текстів. Як було сказано вище, психологи виділяють декілька рівнів розуміння іншомовних текстів. На початковому ступені у процесі виконання підготовчих вправ досягаються три перших рівні розуміння, пов'язаних з оволодінням технікою читання — рівень значення: читання окремих слів, словосполучень та нескладних навчальних текстів. Рівень смислу, у свою чергу, має ще чотири проміжні рівні. Так, четвертий рівень включає сприймання у кожному абзаці тексту таких речень, котрі складають смислове ядро, а також визначення смислових віх та синтаксичних зв'язків між реченнями. З п'ятим рівнем пов'язують повне розуміння змісту тексту. Оцінка та розуміння емоційного забарвлення змісту досягаються на шостому рівні. Сьомий рівень розуміння включає узагальнення ідейно-тематичного змісту та його зв'язок із загальним напрямом твору.
Для виконання цих завдань виконуються вправи вищого рівня складності - з практики в читанні і застосовуються різні стратегії/види роботи з текстом. В залежності від комунікативної мети, яка ставиться учителем на уроці, від характеру тексту використовуються такі види читання: ознайомлювальне, вивчаюче та переглядове.
5.3.5. Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності
А. Читання з розумінням основного змісту тексту (ознайомлювальне читання)
Цей режим/вид читання є найбільш розповсюдженим у всіх сферах життя здійснюється на матеріалі автентичних текстів, які несуть інформацію про побут, традиції, культуру, історію країни, мова якої вивчається. Це читання про себе без вказівки на обов'язкове наступне використання здобутої інформації. Особливостями цього способу читання є високий темп ознайомлення з текстом, точність розуміння основного змісту та найбільш суттєвих алей. Для досягнення цієї мети, за даними С.К.Фоломкіної, цілком достатньо розуміння 75% основного змісту за умови, якщо решта 25% не містить ключових положень, суттєвих для розуміння змісту всього тексту. Темп ознайомлювального читання для різних мов буде дещо різнитися: для англійської та французької мов — 180 слів/хв., для німецької — 150 слів/хв..
У процесі ознайомлювального читання переслідуються такі комунікативні цілі:
визначити тему, яка висвітлюється в тексті, які проблеми в ньому розглядаються;
що саме говориться в тексті у зв'язку з проблемою;
виділити основну думку;
вибрати головні факти, випускаючи другорядні;
виразити своє ставлення до прочитаного.
Учні повинні зрозуміти основний зміст тексту, осмислити здобуту інформацію в залежності від рівня знань та інтересів. Повнота розуміння повинна бути в межах 75%. У процесі роботи над текстом потрібно навчити учнів виконувати такі дії:
прогнозувати зміст за заголовком або початком тексту;
здогадуватись про значення незнайомих слів за допомогою контексту, словотворчих елементів, за схожістю зі словами рідної мови або утворених шляхом конверсії;
ігнорувати окремі незнайомі слова, які не перешкоджають розумінню основного змісту;
визначати смислові частини тексту та зв'язки між ними;
користуватися у процесі читання наявним лінгвокраїнознавчим коментарем, виносками, словником, довідниками, якщо в цьому виникає потреба, щоб зрозуміти основний зміст тексту.
Для розвитку вмінь ознайомлювального читання використовуються досить великі за обсягом тексти (до однієї сторінки навіть на початковому ступені), легкі для розуміння у мовному та змістовому відношенні, які містять 25-30% надлишкової, другорядної інформації. Спочатку тексти читаються у класі з метою формування в учнів навичок читання та розуміння тексту, потім ця робота здійснюється вдома, а в класі проводиться контроль розуміння прочитаного.
Мова текстів, призначених для одержання основної інформації, має бути нормативною, без діалектних особливостей, а зміст відповідати рівню мовної підготовки учнів, їх віковим характеристикам, життєвому досвіду та інтересам. За видами жанрів тексти можуть бути художніми, науково-популярними (статті з газет, журналів), а також прагматичними (програми телебачення, оголошення, афіші, меню, вивіски, телефонні довідники, плани міст, розклади руху транспорту і т. і.).
З метою виявлення розуміння учнями основної інформації тексту виконуються вправи такого характеру:
Прочитати заголовок (початкові речення) і сказати, про що може розпо
датися у тексті.
Дати відповіді на запитання вчителя щодо основного змісту (допускаються відповіді рідною мовою).
Вибрати з кількох запропонованих учителем заголовків найбільш прийнятний.
Послухати твердження і виправити неправильні (які не відповідають змісту).
Вибрати з ряду малюнків ті, що ілюструють зміст тексту.
Підібрати до запитань правильні відповіді згідно з основним змістом.
Вибрати з оцінюючих суджень те, яке відповідає думці читця про прочитаний текст, проблему.
Коротко передати основний зміст тексту рідною мовою.
Висловити свою думку про зміст тексту, дати йому оцінку (рідною мовою). Режим роботи з текстами для одержання основної інформації дуже близький за своїм характером до так званого skimming reading (Ch. Nuttall), y процесі якого учні мають відшукати в тексті запропоновану вчителем інформацію; сказати коротко, про що йдеться в тексті, або відповісти на ряд запитань, для чого необхідно швидко переглянути текст.
Наприклад:
What thème/ fïeld of science is dealt with in this text?
Which of thèse titles fits the text best? (Several titles are supplied).
Which of thèse topics are dealt with in the text? (A list of topics is given).
Which of thèse pictures/ diagrams etc. illustrâtes the text? (Several pictures/ dia-grams are supplied).
Which paragraph/ text belongs to this picture? (One picture and several short texts are supplied).
Which of thèse texts deals with the problem of environment protection? etc.
(Several short texts are supplied).
Б. Читання з повним розумінням тексту (вивчаюче читання)
Вивчаюче читання має своєю метою досягнення максимально повного і точного розуміння інформації тексту і критичного осмислення цієї інформації. Однією з цілей такого читання є формування в учнів умінь самостійно долати труднощі мовного та смислового характеру. Це вдумливе читання, яке здійснюється у повільному темпі — 50-60 слів/хв., а його об'єктом є "вивчення" не мовного матеріалу, а тієї інформації, що подається у тексті.
Читання в такому режимі вимагає цілеспрямованого аналізу змісту на основі мовних явищ та логічних зв'язків. Тому має місце велика кількість регресій, зумовлених необхідністю перечитування окремих частин тексту для досягнення якомога точнішого розуміння змісту. Матеріалом для вивчаючого читання служать пізнавальні тексти, що містять значущу для учнів формацію та мовні і смислові труднощі.
Для того щоб досягти повного і точного розуміння інформації, викладеної в тексті, учень повинен володіти значним запасом лексичних одиниць, мати глибокі знання з граматики (на морфологічному та синтаксичному рівнях) і достатню практику в читанні текстів різних жанрів з великою концентрацією мовних та смислових труднощів. Цей режим читання потребує багато часу та зусиль з боку учнів для оволодіння ним у повному обсязі (цього неможливо досягти в умовах середньої школи). У зв'язку з цим ставиться мета навчити учнів основних прийомів вивчаючого читання (scanning), необхідних і достатніх для подальшого професійно орієнтованого доучування.
У процесі роботи з' текстом в режимі вивчаючого читання необхідно досягти таких комунікативних цілей:
зрозуміти зміст прочитаного тексту з достатньою повністю та глибиною;
зіставити здобуту інформацію зі своїм досвідом;
оцінити інформацію, висловити свою думку про неї;
передати почерпнуті з тексту відомості іншим (рідною мовою або в опорі на текст);
прокоментувати окремі факти.
Тексти, на базі яких формуються вміння вивчаючого читання, за своїм змістом і тематикою повинні задовольняти пізнавально-комунікативні потреби та інтереси учнів. Це мають бути нескладні автентичні або адаптовані тексти різних жанрів: науково-популярні, публіцистичні, художні, а також тексти прагматичного характеру: інструкції, рецепти (переважно кулінарні та ін.). Важливо навчити учнів користуватися різними довідниками, лінгвокраїнознавчим коментарем, поясненнями, висновками.
У процесі читання учень має реалізувати мовленнєву здогадку щодо значення того чи іншого незнайомого слова, спираючись на контекст, словотворчі елементи, інтернаціональні слова. Складні структури аналізуються, можливий вибірковий переклад окремих словосполучень, речень, абзаців. Важливим складником уміння читання є визначення головних смислових частин тексту, до яких учні повинні придумати заголовки, а також скласти план до всього тексту.
Вправи, які виконуються з метою формування умінь вивчаючого читання та контролю повноти розуміння прочитаного тексту, носять переважно такий характер:
Відповісти на запитання вчителя щодо основного змісту тексту та йог деталей.
Вибрати з кількох малюнків ті, які ілюструють провідну думку тексту.
Визначити, чи відповідає інформація, запропонована у завданні вчител основному змісту тексту.
Визначити у тексті смислові віхи та виписати найбільш суттєву інформацію.
Скласти план тексту; підібрати до кожного пункту плану речення з тексту, які його уточнюють.
Виконати письмовий переклад тексту і порівняти його з ключем.
Виконати тест множинного вибору, альтернативний чи поєднувальний тест (matching).
Зазначимо, що обсяг текстів для вивчаючого читання має бути значно щеншим, а зміст складнішим, ніж для ознайомлювального читання.
В. Читання з метою пошуку необхідної інформації чи інформації, яка цікавить (вибіркове/ переглядове читання)
Метою цього виду/ режиму читання є формування уміння швидко переглянути ряд матеріалів (газет, журнальних статей, різноманітних програм та довідників, інших прагматичних матеріалів), для того щоб знайти конкретну інформацію. Вона може бути задана вчителем або пов'язана з інтересами учня. Учень повинен швидко переглянути текст/ тексти (швидкість — 500 слів/хв.), знайти потрібну інформацію і сконцентрувати на ній свою увагу, намагаючись зрозуміти її повністю або основний зміст — залежно від конкретної комунікативної мети. Цей вид читання передбачає наявність в учнів сформованих умінь, необхідних для орієнтування в логіко-смисловій структурі тексту, знаходження та вибір нової чи заданої інформації, об'єднання в логічне ціле здобутої інформації з кількох джерел згідно з конкретною проблемою. Робота з текстом/ текстами може завершуватись підготовкою повідомлення чи реферату.
Точність розуміння тексту у цьому виді читання визначається правильністю відповіді учня на запитання вчителя про те, чи цікавить учня така інформація, яка частина тексту виявилась найбільш інформативною, чи є в тексті нові для учня факти тощо.
Для організації переглядового читання підбираються тематично пов'язані тексти, які несуть нову або цікаву інформацію.
Контроль розуміння прочитаного проводиться за допомогою завдань такого типу:
відповісти на запитання вчителя щодо основної інформації тексту;
відповісти на запитання, що стосуються важливих деталей;
сказати, чи співвідноситься представлена вчителем інформація з тією,
яка почерпнута учнями з тексту;
знайти у тексті вказані учителем факти/ одиниці смислової інформації,
інші вправи пошукового характеру;
виконати альтернативний тест, тест множинного вибору та ін.
Розглянуті режими читання з різними комунікативними цілями здійснюєся в умовах уже сформованих умінь читання завдяки систематичній роботі з нескладними навчальними текстами чинних підручників. Наведемо приклад роботи з текстом на уроці під безпосереднім керівництвом контролем учителя. Перед самостійним опрацюванням нового тексту учнями вчитель повинен спрямувати їх увагу на читання та розуміння тексту. Він повідомляє деякі факти з життя і творчої діяльності автора, або називає проблему/галузь науки, яка розглядається в тексті. Можна запитати учнів, які книжки цього автора вони читали (що відомо їм з цієї проблеми).
Підготовча робота до читання тексту. На цьому етапі необхідно виконати передтекстові вправи, для того щоб зняти деякі мовні та смислові труднощі тексту. Це може бути робота такого характеру:
а. Опрацювання вимови географічних назв, власних імен. Виконуються імітативні вправи, слова записуються на дошці (картках) з транскрипцією.
б. Робота з окремими словами, що відносяться до потенціального словника: інтернаціональні, похідні, складні, конвертовані. Учні повинні здогадатися про значення цих слів, дати свої варіанти перекладу.
в. Опрацювання складних граматичних структур: аналіз, переклад.
г. Ознайомлення з передтекстовими запитаннями/завданнями, на які учні мають знайти відповідь, прочитавши текст.
Читання тексту про себе з метою розуміння основного змісту (час опрацювання тексту регламентується вчителем залежно від обсягу та складності тексту).
Контроль розуміння прочитаного (виконання післятекстових вправ).
а. Відповіді на запитання вчителя стосовно основної інформації тексту (короткі або повні відповіді).
б. Відповіді на запитання, пов'язані з важливими деталями тексту (повні та короткі відповіді).
в. Вправи на знаходження вказаних учителем фактів. Перевіряється вміння орієнтуватися в тексті, знаходити одиниці смислової інформації, наприклад, швидко знайти і прочитати речення, в якому називаються головні персонажі (місце дії, час, характеристики персонажів, причини та наслідки дій і т. і.).
г. Виконання тестів множинного чи альтернативного вибору з метою перевірки розуміння учнями основної інформації та важливих деталей
V. Завершальний етап роботи з текстом.
а. Підготовка до переказу тексту:
складання плану розповіді;
вибір з тексту слів/ словосполучень/ фраз для використанн власних висловлюваннях. •
б. Переказ тексту з вираженням свого ставлення до проблеми, персонажів, їх дій, оцінка тексту.
5.3.6. Читання як засіб навчання та його зв'язок з іншими видами МД
Читання як вид мовленнєвої діяльності є однією з головних практичних цілей навчання іноземної мови в середній школі. Проте не меншу роль відіграє читання у навчальному процесі як засіб навчання. Воно допомагає в оволодінні мовним матеріалом, в його закріпленні та нагромадженні. Так, мнемічна діяльність, яка супроводжує процес читання, забезпечує запам'ятовування лексичних одиниць, зв'язків між ними, а також граматичних явищ, наповнення граматичних структур, порядку слів у структурах та ін. Читання допомагає удосконалювати вміння усного мовлення: під час читання як уголос, так і про себе функціонують провідні мовні аналізатори - слухові та мовленнєво-рухові, характерні для говоріння. Уміння читати дає можливість у разі потреби підібрати необхідні друковані матеріали та препарувати їх з метою підготовки усного повідомлення.
Читання має багато спільного з аудіюванням та письмом. Для цих трьох видів МД характерними є функціонування мовленнєво-рухового аналізатора у внутрішньому мовленні.
Читання іншомовних текстів розвиває мислення учнів, допомагає усвідомити особливості системи іноземної мови і глибше зрозуміти особливості рідної. Інформація, яку отримує учень з іншомовних текстів, формує його світогляд, збагачує країнознавчими знаннями про історію, культуру, економіку, політику, побут країни, мову якої він вивчає. Велика розумова робота, котра виконується читцем з метою проникнення у зміст тексту, розвиває мовну здогадку та антиципацію, самостійність у подоланні мовних та смислових труднощів, інтерес до оволодіння іноземною мовою.
5.4. Навчання письма (формування компетенції у письмі)
5.4.1. Письмо і писемне мовлення
В житті кожної людини письмо відіграє дуже важливу роль. Письмо - видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини. Що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях Діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, в засобах масової інформації та зв'язку, в міжнародних політичних відносинах, у просвітницькій Роботі. Історики вказують на те, що письмо — неперехідна пам'ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.
Все написане називається текстом. Окремі тексти чи їх зібрання обирають форми рукописів, книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, огоолошень, листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори і користуються ними мільйони читачів.
Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому Лежить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавілонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі.
Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як писемне мислення. Рельєфніше визначення письма можна дати, порівнюючи його не з мовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення - це мова в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість "слухати, чути" (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше - тексту мовлення. Написання - процес такої фіксації, письмовий текст - її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова - це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання.
В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін "письмо", підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов'язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох фаз: складання слів з допомогою літер та формування письмових повідомлень, до складу яких входять слова, словосполучення тощо. В основі реалізації першої фази лежить оволодіння графікою та орфографією. Для реалізації другої фази необхідно оволодіти мовленнєвим умінням. Писемне мовлення — письмо в широкому розумінні терміна - це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв'язку. Писемне мовлення відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності не тільки своєю специфікою, але й ступенем розповсюдження його в побуті. Використання писемної мови вужче в порівнянні з усним мовленням.
В шкільних програмах з іноземних мов письмо визначали частіше як засіб, а не мету навчання. На різних ступенях навчання іноземних мов роль письма змінюється. Так, на першому етапі реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов'язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку вмінь читання та усного мовлення.
На другому етапі основним є навчання орфографії у зв'язку з накопиченням нового мовного матеріалу. Одночасно розвивається писемне мовлення як засіб, що сприяє формуванню вмінь та навичок мовлення усного. На третьому етапі набуті раніше навички письма удосконалюються поряд з удосконаленням усного мовлення. Певне місце займає також робота, спрямована на засвоєння орфографії нових мовних одиниць. Крім того, писемне мовлення виконує ще одну важливу роль — воно стає допоміжним засобом у самостійній роботі учнів над мовою, зокрема у вигляді складання анотацій та планів до прочитаних текстів.
Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови.
5.4.2. Вимоги до базового рівня володіння письмом
Як зазначається в Європейському освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом на базовому рівні передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування за допомогою письма:
заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист;
написати привітальну листівку зарубіжному ровеснику до одного із свят, що відмічається у країні, мова якої вивчається, а також до дня народження;
написати листа зарубіжному ровеснику;
скласти нотатки для себе або для інших людей, написати коротке повідомлення.
Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні систематично виконувати конкретні комунікативні завдання.
1) Завдання для заповнення анкети чи формуляра передбачають виконання таких дій:
писати друкованими літерами,
писати свою адресу,
писати дату народження.
2) Завдання для написання привітальної листівки зарубіжному ровеснику передбачають виконання таких основних дій:
написати адресу закордонного адресата,
написати дату,
оформити привітання,
викласти свої думки,
завершити привітання.
Завдання для написання листа передбачають здійснення таких основних Дій:
написати свою адресу,
написати дату,
сформулювати звернення,
повідомити фактичну інформацію, висловлюючи при цьому свою думку, описати дії, що відбулися, характеризувати їх,
запросити необхідну інформацію,
завершити листа.
4) Завдання для написання нотаток, коротких повідомлень і записок передбачають виконання таких основних дій:
точно записати необхідну інформацію,
оформити коротке повідомлення,
оформити коротку записку,
точно і стисло викласти думку.
5) Завдання для оформлення виписок з тексту та складання плану прочитаного або прослуханого тексту передбачають виконання таких основних дій:
визначити основну думку тексту і записати її,
вибрати головні факти з тексту і записати їх,
сформулювати своє ставлення до прочитаного,
оформити пункти плану.
Учень досягає елементарної комунікативної компетенції, якщо його рівень володіння письмом відповідає вищезазначеним вимогам. Можливі окремі граматичні, лексичні, орфографічні помилки, які не порушують змісту висловлювання, але учень має дотримуватися правил оформлення листа, картки. Допускається обмежений діапазон мовних засобів, що вживаються при цьому, і користування словником. Особисті листи та поздоровлення можуть складатися з чотирьох-п'яти простих речень, які дозволяють реалізувати відповідні комунікативні наміри.
5.4.3. Психолінгвістичні механізми письма
У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички.
Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої комунікації.
Як засіб формування та формулювання думок письмо базується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв'язками кори головного мозку у вигляді зорових і рукомоторних образів, що взаємодіють зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей, що володіють грамотою, в доповнення до звукових складаються і графічні образи слів. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом руки, що пише-Орфографічні образи слів закріплюються саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.
Вміти писати — це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням; орфографіїправильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі.
Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, проводиться відбір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їх логічне поєднання в абзаци. Увесь процес складається з внутрішнього проговорювання та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в оперуванні лексичним і граматичним матеріалом.
Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні мовні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.
В результаті регулярного тренування в писемному висловлюванні учні поступово набувають досвіду, процес вибору слів, структур проходить швидше; навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб підвищення рівня володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення стає більш ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне зовнішнє і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення.
Як підкреслює А.Р.Лурія, письмо з самого початку оволодіння ним є усвідомленим актом. Вже на початковому етапі навчання письма, навіть рідною мовою, усі елементи, форми, засоби, якими користується той, хто пише, для передачі потрібного змісту є предметом його усвідомлення. Використання іноземної мови ще більше підвищує ступінь усвідомленості.
Поєднання слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення та зоро-рукомоторних образів у процесі письма забезпечує комплексне засвоєння знань. Створені у такий спосіб стійкі асоціації сприяють ефективнішому сприйняттю, запам'ятовуванню і відтворенню матеріалу. Міцність запам'ятовування забезпечується участю усіх аналізаторів, взаємодією аналізу і синтезу, Усвідомленням та мимовільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів і структурних моделей речень легше розпізнаються при зоровому сприйнятті. В писемному мовленні чіткіше виявляється мовленнєва природа зв'язного висловлювання, яке звичайно складається з декількох логічно і структурно пов'язаних між собою речень.
Удосконалюючи усне мовлення, письмо сприяє також формуванню навичок самоконтролю. Великий обсяг письма в домашній роботі з іноземної мови не є випадковим. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони надають більшої ваги виконанню письмових завдань порівняно з усними.
У класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.
Як уже згадувалось вище, в методичній літературі вживається термін "письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо" в широкому значенні, тобто писемне мовлення - вміння викладати думки у письмовій формі.
Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве вміння - вираження думки за допомогою мовного коду.
Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь письма до системи вправ для навчання письма включають три групи вправ:
I група — вправи для формування навичок техніки письма;
II група — вправи для формування мовленнєвих навичок письма;
III група — вправи для розвитку вмінь письма.
5.4.4. Навчання техніки письма
Головна мета навчання техніки письма (ТП) іноземною мовою полягає у формуванні в учнів графічних/каліграфічних та орфографічних навичок. У процесі формування цих навичок учні оволодівають труднощами, які пов'язані з вивченням особливостей звуко-буквених відповідностей у мові, що вивчається.
З урахуванням тісного зв'язку письма з читанням, оскільки їх основою є одна графічна система мови, навчання техніки письма слід здійснювати паралельно з оволодінням технікою читання. Однак у процесі письма, на відміну від читання, графемно-фонемні відповідності, що встановлюються, мають іншу спрямованість: від звуків до букв. Іншими словами, під час письма має місце кодування думки за допомогою графічних символів.
Навчання каліграфії
Під каліграфічними навичками розуміють навички написання букв буквосполучень даної мови як окремо, так і в писемному мовленні.
Іноземні мови, що вивчаються у школі — англійська, німецька, французька, іспанська — використовують латинську графіку. Аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів свідчить про те, що в них подібні букви (наприклад: Аа, Oo, Xx, Ee, Mm, Kk, Pp), букви, які частково співпадають у написанні (Tt, Hh, Uu, Bb), і букви, накреслення яких зовсім відрізняється від букв українського алфавіту (Ss, Ff, Rr, Qq, Ww, Jj, Zz). Крім того, в різних мовах додатково до букв використовуються діакритичні позначки для окремих фонем (наприклад, франц.: été, mère,rôle, français; нім.: Ùbung, jvlâdchen, Vogel; icn.: nifia, ciguerïa) та знак наголосу — ârbol.
Головна увага при навчанні техніки письма приділяється чіткості і нормативному написанню букв.
З метою полегшення оволодіння читанням і письмом вважається доцільним з самого початку писати друкованими буквами, а пізніше переходити до рукописних букв. Це здебільшого стосується французької, німецької та іспанської мов. З урахуванням складності графемно-фонемних відповідностей англійської мови у навчанні бажано використовувати так званий Print Script, в якому друкований та рукописний шрифти практично співпадають.
Для формування графічних/каліграфічних навичок слід використовувати вправи, метою яких є навчити учнів писати букви алфавіту тієї мови, що вивчається. Це можуть бути вправи на написання окремих букв, на ускладнене списування/виписування букв, буквосполучень і слів (з елементами комбінування, групування тощо). Такі вправи є некомунікативними, проте надання їм ігрового характеру, а саме проведення вправ у вигляді змагання на особисту/командну першість, робить їх вмотивованими і виправдовує їх використання в сучасному навчальному процесі, який характеризується комунікативною спрямованістю та вмотивованістю дій учнів.
Наведемо приклади ігрових вправ для формування графічних навичок.
1) Граємо у гру "7 х 7". Намалюйте квадрат і впишіть у клітинки велику й маленьку букви відповідно до її номера в англійському алфавіті. Переможе той, хто правильно впише усі букви.
Виконуючи цю вправу, учні мають можливість багаторазово написати нові для них букви (вони наведені у квадраті), а також самостійно вписати букви, що були вивчені раніше (учні можуть зробити це по пам'яті, або спираючись на пронумерований список букв алфавіту, який є в підручнику або має бути вивішений у класі).
2) Допоможіть великим і маленьким буквам знайти одне одного. Запишіть пари букв, наприклад: Dd. Хто зробить це першим?
DEFIKLORST fitkdosire
Техніка письма, крім каліграфічних, передбачає володіння орфографічними навичками. Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові.
Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних закладах, базуються на чотирьох основних принципах:
фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є вимова (наприклад, англ.: реп; нім.\ funf; франц.: mer; icn.: boligrafo);
морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфології") незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених словах чи формах (наприклад, англ. : nation /nerjn/—nationality ^naeja'nseliti/; ніч. : Kind /kint/ — Kinder /kmder/; франц. : grand /grâ/ — grande /grâd/;
традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і відображають зниклі норми вимови (наприклад, англ.: daughter; ніч.: vier; фр.: haïr; icn.: hermana);
ідеографічному, коли звукові омоніми розрізняються за допомогою графічних знаків (наприклад, icn.: solo - solo, el - 61, фр.: а - à, ou - où). Визначаючи методику навчання орфографії, слід узяти до уваги той факт, що в іноземних мовах, які вивчаються у школі, знаходимо відображення усіх згаданих принципів, проте у кожній мові який-небудь з них переважає. Так, в англійській та французькій мовах значне місце посідає традиційний принцип написання слів, у німецькій мові провідними є фонетичний та морфологічний принципи, в іспанській — фонетичний.
При навчанні техніки письма важливо враховувати особливості графемно-фонемних відповідностей кожної конкретної іноземної мови і проводити цілеспрямоване навчання з метою подолання труднощів в оволодінні графемно-фонемною системою мови. Серед таких труднощів насамперед виділяютьс буквосполучення, що передають один звук. Інша трудність – одна буква може передавати різні фонеми. Або навпаки - один звук зображується на письмі різними графемами.
Має місце явище, яке зовсім чуже українській мові — наявність так званих "німих" букв (наприклад, англ.: є у словах з відкритим складом — line, plate; y буквосполученнях: wh-, -ght: whom, eight; нім. : y словах з буквою h після голосних — Ohr, Kuh, sah; франц.: tasse, fille, hiver; icn.: zanahoria, honor). Ці та інші розходження у графемно-фонемних системах української та англійської / німецької/французької/іспанської мов стають причиною значної кількості орфографічних помилок у письмовому мовленні учнів.
З метою попередження помилок та навчання учнів правопису згідно з орфографією іноземних мов слід використовувати спеціальні вправи, націлені на формування стійких орфографічних навичок.
Навчання орфографії
У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ: до першої групи входять вправи на списування (виписування) і дописування; до другої—вправи для запису на слух (диктанти різних видів).
У першій підгрупі вправ розрізняють просте та ускладнене списування (з підкреслюванням певних графем, з групуванням слів за певними ознаками тощо). Наведемо приклади завдань до вправ на ускладнене списування.
Спишіть подані слова, підкреслюючи буквосполучення, що передають звук [...].
Наведемо ігрову вправу на ускладнене списування/виписування на прикладі англійської мови.
Працюємо в командах. Виписуємо слова у стовпчики і читаємо їх класу. Хто переможе?
Команда 1 Команда 2 Команда З
з буквою Hh з буквою Nn з буквою Хх
help, him, text, Ned, not, mix, hot, ten, box, hiss, ton, hint, six, Nell, hell, Rex, men, fox.
Таку вправу з елементом змагання на командну першість можна організувати як рухливу, коли всі учні виконують вправу в зошитах на місцях, а представники команд виходять по черзі до дошки і записують слова у свій стовпчик на дошці. Діти дуже люблять такі вправи, бо вони сприяють задоволенню потреби в русі, яку гостро відчувають учні у молодшому та підлітковому віці.
Перепишіть пари слів, які пишуться по-різному, але вимовляються однаково (англ.: two-too, see-sea, one-won; франц.: père-paire …).
Згрупуйте подані слова за... і підкресліть буквосполучення/букву під наголосом тощо.
Добре відомим вправам на дописування або заповнення пропусків можна надати ігрового характеру, наприклад:
Допишіть "заховані" букви, а потім прочитайте слова і словосполучення однокласникам. Працюємо двома командами. Яка буде першою? (Слова і словосполучення для обох команд записані на дошці, представники кожної команди по черзі виходять до дошки і дописують "заховані" букви).
Складнішими будуть вправи на "вписування" або правильне розташування усіх букв слова — це кросворди, гра в "поле чудес", головоломки.
Наведемо приклади цих ігрових орфографічних вправ.
а) У поданих нижче словах букви переплутані. Розплутайте їх, запишіть слова, прочитайте їх уголос.
англ.: франц.: нім.: ісп.:
etp (pet) atrec (carte) ihtcs (Tisch) otpia (patio)
iflm (film) obett (botte) uthee (heute) ocinc (cinco)
ettx (text) atil (lait) ukzr (kurz) embohr (nombre)
б) У квадратах "захована" назва:
Відгадайте ці слова, запишіть і прочитайте їх уголос.
Друга підгрупа вправ включає різні типи диктантів: зорові, зоро-слухові, слухові (з попередньо знятими труднощами, з омофонами, пояснювальні, контрольні), самодиктанти.
Слід зазначити, що на початковому ступені важливо закласти міцні основи графічних та орфографічних навичок, щоб забезпечити учням можливість використання письма на подальших ступенях. Зрозуміло, що успішний розвиток мовленнєвих умінь письма зумовлюється якістю сформованих навичок техніки письма, а для цього на кожному уроці іноземної мови необхідно регулярно виконувати письмові вправи. Серед вправ для домашнього завдання принаймні одна з них повинна виконуватись у письмовій формі.
5.4.5. Етапи навчання писемного мовлення
У навчанні письма дослідники виділяють три етапи: 1. оволодіння графікою/ орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно; 2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування, комбінування їх у мовленні; 3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування. Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ. Так, на першому етапі формування орфографічних навичок використовуються вправи з аналізу, вправи на ідентифікацію та диференціацію:
звуко-буквений аналіз слова; групування слів з однаковими звуками, але різними графемами;
групування слів на основі протиставлення графем; диференціація подібних, але не тотожних графем;
списування за зразком;
списування з різними завданнями (підкреслити букву, буквосполучення, слова з однією і тією орфограмою);
групування слів з використанням картинок-орфограм;
складання слів із складів з використанням схем;
- написання слів за заданими першими літерами.
Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому етапі найбільш поширеними визнаються такі види вправ:
вправи на запитання-відповіді з частковою зміною мовного матеріалу;
на трансформацію мовного зразка;
на підстановку;
на розширення та скорочення;
диктанти.
Останній вид вправи широко використовується на різних ступенях навчання. Так, на початковому виконуються такі види диктантів як слуховий, слуховий з попереднім аналізом труднощів, самодиктант, зоровий, зоро-слуховий, вибірковий. На середньому та старшому ступенях навчання, крім зазначених, проводяться ускладнені диктанти, а саме: диктант із самоконтролем, пояснювальний диктант, диктант вивченого напам'ять (уривок прози, вірш), диктант-переклад.
Мета третього етапу в навчанні письма і писемного мовлення - формування дій, що забезпечують виклад власних думок в письмовій формі. Характерними видами вправ на цьому етапі можуть бути:
У п'ятому-шостому класах
- відповіді на запитання щодо змісту тексту;
- складання запитань до тексту;
у сьомому-дев'ятому класах
відповіді на запитання та складання запитань до тексту;
складання плану до прочитаного тексту;
переказ за планом;
складання листа другові за зразком;
резюме до тексту;
розповідь з придуманим початком (кінцем);
переказ тексту;
написання розгорнутого плану/тезів для усного висловлювання;
у десятому-дванадцятому класах (крім названих вправ)
написання листа (неофіційного та офіційного);
написання короткої автобіографії;
складання короткої анотації до статті і т.ін.;
опис картини, слайдів, міста, вулиці;
скорочення прочитаного тексту (його письмовий виклад);
написання заміток до газети за темою: навчання, побут, дозвілля, суспільна робота школярів.
Розглянемо деякі із зазначених вправ. Як уже відмічалось, для навчання писемного мовлення, тобто вміння висловлюватись за допомогою графічних знаків, методисти рекомендують два типи вправ: умовно-комунікативні та комунікативні. Умовно-комунікативні вправи використовуються для формування і вдосконалення лексико-граматичних навичок письма. Нагадаємо, що в умовно-комунікативних вправах перед учнем має бути поставлене певне мовленнєве завдання (з'ясувати щось, дати комусь пораду тощо) та сформульовані ситуативні умови (див. с.бб). Наведемо завдання до деяких письмових умовно-комунікативних вправ: 1) "Ви - кореспондент спортивної газети. Підготуйте п'ять-шість запитань, які ви поставите спортсменам різних країн після закінчення міжнародних змагань". 2) "Ви збираєтесь поспілкуватися із своїм зарубіжним другом через мережу Інтернет. Він/вона цікавиться, як стати гар' ним/гарною спортсменом/спортсменкою. Як досвідчений спортсмен, передуєм дайте йомуЛ'й кілька порад. Запишіть їх, щоб зекономити час в Інтернеті."
Серед комунікативних письмових вправ можна назвати передусім такі жанри писемного спілкування як написання листів, короткої автобіографи із супровідним листом, заповнення офіційних форм, а також написання записок, творів-описів, розповідей, роздумів, есе.
В основній школі (5-9 кл.) опис, розповідь частіше проводяться за допомогою дидактичного матеріалу: малюнка, серії малюнків, діапозитивів тощо-Для розвитку уміння творчого викладу думок пропонується завдання на додумування деталей, початку чи кінця запропонованого вчителем тексту. До творчих письмових вправ, які пропонуються у старшій школі, відноситьс рецензування, реферування, анотація прочитаного чи прослуханого тексту.
Письмові роботи творчого та напівтворчого характеру виконуються спочатку за допомогою запитань до картини, малюнка, а далі без опори на них.
Завдання до письмових вправ можуть бути сформульовані таким чином:
Дайте відповіді на запитання.
Поставте запитання до підкреслених слів/фраз.
З'єднайте декілька (2 — 3) речень в одне.
Перепишіть і доповніть речення.
Виберіть правильну відповідь.
Доповніть за зразком початок/кінець розповіді.
Напишіть протилежне.
Подивіться на дві метеорологічні картки і складіть метеобюлетені на вчорашній та завтрашній дні.
Опишіть клімат вашої країни чи вашого району/області.
Розпитайте вашого друга про його смаки, про те, як він/вона проводить вихідні дні.
Заповніть анкету, відповідаючи «так» або «ні».
Виправте твердження.
Складіть діалог, об'єднавши розрізнені репліки.
Дайте ваш коментар щодо картини, використовуючи прикметники у вищому та найвищому ступенях.
Розкажіть про ваші останні канікули, вживаючи такі слова...
Висловте вашу думку щодо..., вживаючи речення...
Складіть звіт про ...
Напишіть, що ви бачите з вашого вікна.
Складіть текст оголошення.
Складіть ваше меню на завтра.
Складіть листа за планом.
Опишіть місто.
Напишіть, хто ви (відрекомендуйтесь).
Для роботи з текстом можна запропонувати такі завдання:
Випишіть з тексту речення, що розкривають його основний зміст.
Поставте запитання щодо змісту тексту.
Складіть резюме прочитаного тексту.
Дайте опис персонажів.
Дайте назву абзацам тексту.
Напишіть інший початок/кінець тексту.
Опишіть житло/одяг персонажів.
У навчанні написання листів - неофіційних та офіційних - можна виділити три етапи: 1) етап ознайомлення із текстом-зразком листа відповідного виду (лист-подяка, лист-вибачення тощо) та стандартами його побудови; 2) етап формування вмінь побудови тексту листа; 3) етап розвитку вмінь написання тексту листа. На першому етапі учні ознайомлюються із зразком тексту листа і аналізують особливості його побудови; на другому - сприймають і репродукують текст-зразок, використовуючи допоміжну інформацію щодо його логічного плану, мовленнєвих зразків та засобів міжфразового зв'язку; на третьому - самостійно створюють текст листа.
Навчаючи написання реферату, статті, вчитель може запропонувати учням:
уважно прочитати всю статтю і визначити її основну думку;
встановити призначення/мету статті; виписати опорні речення з кожного абзацу;
виписати із статті її основні положення;
узагальнити думку автора статті;
перечитати текст, з'ясувати, які думки автора вимагають додаткової аргументації, дописати необхідні речення.
Навчання написання анотації базується на попередньо складеному плані тексту-джерела, а також на серії послідовних завдань:
- вказати прізвище та ініціали авторів;
написати назву статті;
вказати місце видання, видавництво, рік видання, номер журналу, газети, сторінки;
визначити і написати, до якої галузі знань відноситься стаття, яка її основна тема;
з'ясувати головну думку кожного з абзаців;
згрупувати абзаци згідно з основною думкою тексту;
сформулювати основну думку/ідею тексту.
5.4.6. Зв'язок письма з іншими видами мовленнєвої діяльності
Розглянемо роль письма у навчанні усного мовлення, читання, лексики, граматики. Для цього необхідно знову звернутися до психофізіологічної характеристики письма. Передусім у науковій літературі підкреслюється спільний характер елементів, що складають початковий етап продукування як звукового, так і письмового повідомлення. Спільним є момент програмування граматико-семантичної частини висловлювання: вибір слів, моторне програмування компонентів висловлювання (синтагм), підготовка висловлювання у внутрішньому мовленні. У процесі письмового викладу думок має місце функціонування слухо-мовленнєворухових образів, які зумовлюють виникнення відповідних зорових рукомоторних образів і, зрештою, самого акту письма. Отже писемне висловлювання не є чимось абсолютно відмінним від говоріння. Тому при правильній організації виконання вправ з письма учні набувають і деяких навичок, потрібних для усної комунікації.
Дослідники вказують на те, що письмове оформлення думок має значні навчальні переваги. Це процес уповільнений порівняно з усним мовленням, що дає можливість зосередити більше уваги на окремих етапах його здійснення, а це, у свою чергу, створює умови для вживання таких мовних форм, які ще недостатньо автоматизовані і тому в усній комунікації ще не можуть вживатися. Вживання цих форм у писемному мовленні гарантує вільніше оперування ними в усному мовленні.
Два етапи формування писемного мовлення (кодування чи декодування і кодування у графіці) та наявність усного випередження підкреслюють зв'язок письма з усною мовою та читанням. Як і усне мовлення, мовлення писемне відносять до продуктивної мовленнєвої діяльності.
Як вказують дослідники, у навчанні лексики, граматики письмова фіксація матеріалу дає змогу:
створювати додаткові асоціації, що допомагають запам'ятовувати лексичні одиниці, речення, структурні зразки;
організовувати письмові вправи (класні та домашні), які сприяють розвиткові навичок користування лексичними та граматичними явищами;
повторювати матеріал, який зафіксований у зошитах учнів;
організовувати усні вправи, спираючись на зафіксовані в зошитах або на дошці структурні зразки, лексичні елементи.
Письмо взагалі має позитивний вплив на процес шкільного навчання. У процесі навчання учні записують значну частину навчального матеріалу і користуються цими записами при заучуванні, повторенні, закріпленні; вони привчаються до різних видів письмових вправ, що є необхідним елементом розвитку умінь і навичок. У процесі письма відбувається опора на всі види відчуттів, активізуються всі аналізатори: акустичний, мовленнєворуховий, зоровий, рукоруховий. Із психології відомо, що запам'ятовування буде швидшим і міцнішим, якщо в його процесі братиме участь якомога більша кількість видів пам'яті, більше число аналізаторів.
Думка про використання однієї форми мовлення для розвитку іншої не є новою в методичній літературі. Недооцінка ж ролі письма, писемного мовлення у навчанні іноземних мов негативно впливає на весь навчальний процес. Відомо, що у 90% людей зоровий канал сприйняття інформації в декілька Разів сильніший в порівнянні зі слуховим. Це дає підстави для припущення, Що обсяг і міцність засвоєного матеріалу, сприйнятого через зоровий канал зв'язку, будуть значно вищими. Недостатня увага до письма, письмових вправ у навчанні іноземних мов, виконання яких пов'язане з функціонуванням більшого, в порівнянні з усним мовленням, числа аналізаторів, веде до збіднення навчального процесу, до швидшого забування, до втрати умінь та навичок, здобутих значними зусиллями.
Ідею спільності усного та писемного мовлення підкреслюють і лінгвісти, які вважають їх двома формами спілкування однією і тією ж мовою, формами взаємно зумовленими, що доповнюють одна одну, користуючись матеріалом одного словарного фонду, спираючись на загальну граматичну будову. Усне й писемне мовлення розглядається лінгвістами як дві форми комунікації, що мають у своїй основі загальні базові моделі, загальний план змісту і дещо різні плани його вираження. Певна річ, практичне володіння іноземною мовою не може бути повноцінним, якщо воно не включає обидві основні форми комунікації у тісному взаємозв'язку. Писемне мовлення має багато якостей, необхідних для усного мовлення. Воно має потребу в досконалішому обдумуванні, щоб забезпечити вимоги правильності, ясності, чіткості викладу думки, тому що воно ізольоване від співрозмовника, від ситуації спілкування. Перед ним чіткіше постає вимога бути обгрунтованішим, логічнішим, доказовішим. Поступово оволодіваючи особливостями письма, учень переносить їх у певній мірі на усну мову, від чого остання стає досконалішою, а сам учень відчуває себе впевненіше.
5.4.7. Письмо як засіб навчання та контролю
Письмо здатне відігравати значну роль у навчанні усного мовлення, читання, лексики, граматики. Крім цього, важливою функцією письма у навчанні іноземних мов є те, що на всіх етапах воно здатне служити ефективним засобом контролю. Письмові контрольні роботи, як поточні, так і підсумкові, застосовуються з метою перевірки знань мовного матеріалу, практичних умінь аудіювання, усного висловлювання, читання. Поточні контрольні роботи проводяться після засвоєння певної порції мовного матеріалу або усної теми — не рідше одного разу протягом двох тижнів. Вони включають одне-два завдання і тривають від 5 до 15 хвилин. Підсумкові письмові контрольні роботи проводяться один раз на чверть відповідно до загальношкільного графіка. Такі роботи передбачають перевірку володіння різними видами мовленнєвої діяльності і можуть тривати 30-45 хвилин. Як зазначають вчителі-практики, письмові роботи слід завжди ретельно готувати. Непідготовлена контрольна робота підриває віру учня у свої сили, викликає почуття страху, невпевненості, що негативно позначається на успішності учня і класу в цілому, спричиняє велику кількість помилок.
В методиці навчання іноземних мов розрізняють такі форми письмових контрольних робіт:
І. Контрольні роботи для перевірки знань мовного матеріалу -лексичного і граматичного
Для перевірки знань лексичного матеріалу можливі завдання типу:
Запишіть рідною мовою значення слів або словосполучень, поданих іноземною мовою.
Утворіть словосполучення, поєднуючи елементи різних груп слів (в колонках), наприклад, іменників і прикметників (означень), дієслів та іменників (додатків) тощо.
Виберіть з поданого списку слова: а) протилежні за значенням (антоніми); б) близькі за значенням (синоніми).
Згрупуйте слова за їх тематичною приналежністю.
Перепишіть речення і вставте замість пропусків (відповідно до змісту) одне із двох слів, поданих у дужках.
Перепишіть речення і вставте замість пропусків потрібні слова тощо. Знання граматичного матеріалу можна перевірити за допомогою таких
завдань:
Напишіть дані іменники у множині.
Утворіть форми минулого часу від поданих дієслів.
Напишіть дані дієслова в неозначеній формі.
Напишіть дані прикметники у вищому ступені.
Перепишіть речення, виберіть і вставте правильну форму дієслова (в дужках дається кілька форм) тощо.
Наведені вище завдання і вправи мають суто мовний характер, їх можна доповнити вправами на підстановку, трансформацію, розширення, відповіді на запитання.