11.Кримінологічні ознаки та структура особи злочинця

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи: 1) соціально-демографічні; 2) кримінально- правові; 3) особистісно-рольові; 4) правової та моральної свідомості; 5) соціально-психологічні.

Соціально-демографічні ознаки включають в себе відомості про стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять тощо. Ці характеристики особи не є криміногенними і не характеризують окрему особу як злочинну особистість. Але якщо вони беруться на рівні окремих видів злочинності, то вони дають необхідну наукову інформацію.

Кримінально-правові ознаки – це відомості про склад скоєного злочину, спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо.

Особистісно-рольові ознаки характеризують соціальні позиції, які займає особа в різних сферах життєдіяльності: в родині, на виробництві, в суспільному житті. Рольові якості – це особливості усвідомлення та сприйняття (або несприйняття) особою вимог, які пред'являє до неї суспільство у певних ситуаціях.

Для злочинних особистостей притаманне відмежування від позитивно орієнтованих соціальних груп, виконання соціально-негативних ролей та функцій, що в свою чергу, призводить до неповаги, або свідомого невиконання правових норм, трудових, сімейних та інших обов'язків. Визначення соціально-рольових позицій особи дозволяє визначити механізм здійснення злочинної поведінки.

Особу злочинця характеризують ознаки моральної та правової свідомості. Правосвідомість відображає відношення особи до діючих норм права, їх знання та свідоме дотримання. Злочинці, вчиняючи злочини не виконують цих норм, не виконують своїх обов'язків стосовно суспільства. Злочинці вважають, що вони зможуть обійти закон, порушити його так, щоб про це не стало відомо. Правові норми є окремим видом соціальних норм. Порушуючи закон, злочинці порушують не тільки їх, а і моральні норми.

Цим вони виказують своє негативне відношення до суспільства, ігнорують його вимоги, відносяться до суспільства ворожо. Особисті потреби для них є домінуючими. Для досягнення своєї мети вони порушують права та інтереси інших осіб.

Соціально-психологічні ознаки характеризують спрямованість особистості, її мотиваційну сферу, систему потреб, уподобань та інтересів конкретної особи. Ці ознаки характеризують і особу злочинця. Спрямованість (установка) таких осіб є асоціальною, мотивація є негативною, егоїстичною. Потреби є викривленими, а способи їх задоволення є суспільно небезпечними. Для окремих злочинців є характерним психологічне відчуження, відсутність емоційних контактів з іншими людьми. Світ сприймається ними як негативний, ворожий для них. Це обумовлює внутрішню готовність до вчинення злочинів з метою захисту своїх інтересів або інтересів своєї соціальної групи.

Особистість людини являє собою цілісну структуру. Традиційно в кримінологічній літературі структура особи злочинця розглядається, виходячи з соціально-демографічної характеристики злочинців та кримінально- правової характеристики злочинів, які вони вчиняють.

Розрізняють також динамічну функціональну структуру особистості. У ній виділяють чотири типи основних підструктур особистості, які знаходяться одна над одною. Нижньою підструктурою особистості є біологічно обумовлені якості: темперамент, рефлекси, патології психіки або обдарованість людини. На підставі біологічних особливостей у психіці людини мають свої особливості інтелектуальні, вольові та емоційні якості, які впливають на психічні процеси. Над нею знаходиться підструктура досвіду, тобто отримані упродовж життя знання, вміння, навички, вчинки. Вони істотно впливають на регулювання поведінки людини. Верхньою підструктурою особистості є спрямованість особистості. Це система установок (диспозицій), ціннісні орієнтації, установки на певні види діяльності та вчинків. Всі чотири підструктури особистості приймають участь у регулюванні поведінки людини. Іноді в конкретній екстремальній ситуації вищу структуру замінює нижча і тому вчиняються злочини, які в науці називаються реактивними (такими, що спровоковані певного ситуацією всупереч ціннісним орієнтаціям особистості).

Але слід зауважити, що не завжди поведінка особи контролюються свідомістю. Вона не контролює звички, навички особи, знання та установки, які походять із підсвідомості.