18.Мотивація злочинної діяльності

Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчинення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчинення злочину.

Мотивація – це процес внутрішньої детермінації дій. Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послідовних етапів: актуалізація певної потреби; вибір способу й засобів для задоволення потреби; виникнення мотиву поведінки; формування мети дії; планування діяльності (у разі вчинення умисного злочину); прийняття рішення; реалізація рішення.

Злочин, як і будь-який вчинок, е актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов'язаний із задоволенням певної людської потреби. Отже, джерелом активності людини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини відбиває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію.

Потреби людей найрізноманітніші від найпростіших і життєво необхідних біологічних та фізичних потреб до складних соціальних потреб матеріального й духовного характеру.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визнається нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задоволенню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб'єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утворюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумовлює необхідність покладання на кожну людину обов'язку регулювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.

За соціальним змістом потреби можуть бути:

– життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);

– нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спілкування, належні побутові умови);

– деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;

– збоченими антисоціальними, задоволення яких суперечить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пияцтво, наркоманія.

Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов'язана не із змістом потреби, а з характером, способом і засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює власні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також якими способами й засобами. Можливість такого вибору визначається наявністю різних варіантів поведінки.

Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і засобів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася потреба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не починається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом – крадіжкою, пограбуванням, шахрайством тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив.

Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостями суспільства. Ігнорування цього принципу і отримання певних благ всупереч інтересам суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх задоволення через порушення суспільних інтересів, як правило, не виключають злочинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відповідають суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій певних людей.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяльності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Поняття "мотив" і "мета" не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної сили певної поведінки особи, то мету можна визначити як бажаний результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення актуальної потреби. Іноді мета збігається з мотивом. У цьому разі виникає феномен мотиву-мети.

Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяльності. На цьому етапі визначають спосіб, місце, час та інші обставини. За наявності співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов'язків. Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.

Кульмінацією мотивації є прийняття рішення – це інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин. Після прийняття рішення відбувається його виконання.

Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій поведінці особи, яка є цілеспрямованою і називається діяльністю.

У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще імпульсивну та звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпульсивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних злочинів:

– вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;

– афективні – вчинені у стані сильного душевного хвилювання;

– зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає неосудності;

– "парадоксальні" – такі, які вчиняють раптово під впливом неусвідомлених агресивних імпульсів.

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, планування, прийняття рішення та коригування поведінки з урахуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реакції на ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого свідомо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що суперечать свідомо вибраній позиції особи. В основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку людини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної – вона так само ірраціональна. Механізм мотивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: після виникнення мотиву з'являється мета і без будь-якого обмірковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторюються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Мотивацію злочину необхідно відрізняти від мотивування конкретного злочину, яке є поясненнями обвинуваченого органам розслідування і суду щодо причин та обставин вчиненого ним злочину.