12.Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця

Цікавою кримінологічною проблемою є співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця. Давно ведеться наукова дискусія про те, що важливіше в житті людини – природжені якості або набуті впродовж життя. Для кримінології ця дискусія має принципове значення, тому що від вирішення цього питання залежать рекомендації щодо протидії злочинності. Для вирішення цієї проблеми існує декілька наукових підходів.

Деякі автори представники біопсихологічних напрямів (біологічних, антропологічних) перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні начала в ній, надають перевагу генам, а не впливу суспільства. Інші дослідники – прихильники соціологічних напрямів – пояснюють поведінку людини в основному соціальними обставинами, ігноруючи біологічну сторону особи.

Представники першого підходу стверджують, що біологічні фактори можуть самі по собі призводити до злочинної поведінки, що схильність до такої поведінки може передаватися на генному рівні.

На противагу антропологічним (біологічним) поглядам у кримінології завжди переважав другий підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічного підходу наголошують на тому, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочин постійними властивостями природи людини. Самі по собі біологічні якості особистості не можна вважати причинами злочинної поведінки, вони можуть виступати умовами, які сприяють або ускладнюють правильне морально-психологічне формування особистості.

А. Ф. Зелінський, в свій час піддав критиці висновок про те, що самі по собі біологічні властивості особи не можна вважати причинами злочинної поведінки, на його думку, неправильно розуміється співвідношення соціального й біологічного в особі людини. Соціальне – це ні що інше, як особливо організоване біологічне, а особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації – соціальної і генетичної. Генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів – це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно.

В цілому більшість вітчизняних кримінологів вважають, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів і формуванні особистості злочинця. Протиставлення різних складових особистості навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємообумовленості. Отже, завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.