69.Кримінологічна характеристика показників рецидивної злочинності

Аналіз показників рецидивної злочинності включає в себе вивчення кількісних та якісних характеристик. Важливе місце при цьому має визначення рівня рецидивної злочинності, який характеризується кількістю злочинів, вчинених особами, які раніше вчиняли злочини, та числом таких осіб. Не менш важливе значення під час аналізу рецидивної злочинності має вивчення тенденцій її зміни, тобто динаміки злочинності по певних періодах. Статистичні дані та матеріали вивчення кримінальних справ свідчать про зміну якісних характеристик рецидивної злочинності, про більш чіткий прояв у ній професіоналізму та організованості. Про це свідчить той факт, що 36 % злочинів складає спеціальний рецидив. Частка рецидивістів, що вчинили злочин у групі, зросла більш ніж у чотири рази. Заслуговує на увагу й той факт, що раніше засуджені, в силу свого особистого професіоналізму, нерідко успішно уникають відповідальності. Спостерігається суттєве зростання особливо небезпечного рецидиву. Зі збільшенням багаторазовості рецидиву зростає й інтенсивність злочинності раніше засуджених, що підтверджується вчиненням ними злочинів протягом першого року після звільнення з місць позбавлення волі. Серед рецидивістів збільшилась частка осіб, що не мають певного джерела прибутку, безробітних, осіб без певного місця мешкання. Порівняння груп рецидивістів із різною кількістю судимостей виявляє, що зі збільшенням їх кількості рівень рецидиву нових злочинів послідовно зростає.

Слід зазначити, що в динаміці рецидивної злочинності поки що не намітилося будь-яких усталених позитивних тенденцій щодо її зниження. При цьому темпи приросту жіночого рецидивізму в деякі роки випереджають відповідні показники чоловічої рецидивної злочинності. Складнішою є ситуація з рецидивною злочинністю неповнолітніх. При цьому кожний четвертий-п'ятий неповнолітній рецидивіст має 14-15 років. Все частіше такі особи вчиняють злочини, як пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Ці злочини все частіше вчиняються і дорослими рецидивістами, вони поступаються лише злочинам проти власності та хуліганству. Злочини проти власності складають 65,3 %; у сфері незаконного обігу наркотиків, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 14,5 %; проти життя та здоров'я – 9,8 %. Майже половина рецидивних злочинів – це тяжкі та особливо тяжкі.

Найбільш ураженими рецидивною злочинністю є Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Запорізька області, АР Крим і м. Київ. Найменша кількість рецидивних злочинів реєструється у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій областях. Згідно результатів проведених останнім часом досліджень, латентність рецидивної злочинності складає 90 %. Питому вагу в ній мають злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, проти власності та проти правосуддя.

70.Кримінологічна характеристика особи рецидивного злочинця

Особа злочинця – особливий соціальний тип людини, що характеризується підвищеною для оточуючих і цілком усвідомленою даною особою суспільною небезпечністю, пов'язаною з учиненням умисного злочину, і збереженням цієї властивості в майбутньому внаслідок злочинного способу мислення, відчуття нею міцного зв'язку із соціумом злочинців і бажання підтримувати злочинні ідеї, традиції, ремесло тощо.

Соціально-демографічні ознаки особи рецидивного злочинця визначаються насамперед тим, що рецидивна злочинність у ще більшій мірі, аніж первинна, відноситься до чоловічої частини населення. Частка жінок- рецидивістів у 2,5 рази менше, ніж у первинній злочинності. Особистісні якості жінок-рецидивістів виражені більш негативно, ніж у чоловіків. Багато жінок страждають на алкоголізм, мають багато судимостей, втратили соціально корисні зв'язки й не мають певного місця мешкання. Жінка, на відміну від чоловіка, набагато складніше переживає ситуацію розпаду родини. Трагічніша для них і втрата інших соціальних зв'язків.

За статистичними даними, середній вік рецидивістів дещо вищий, ніж первинних злочинців (більше ЗО років, а після п'ятої судимості – більше 40), але цей розрив за останні роки поступово зменшується. Це свідчить про те, що загальна тенденція омолодження злочинності розповсюджується й на рецидивну злочинність. Значна частина рецидивістів втрачають родини, замінюючи їх випадковим співмешканням та змінюючи місце проживання. Родини засуджених до позбавлення волі не завжди витримують випробування часом і розпадаються. У той же час 70 % засуджених до позбавлення волі підтримують стосунки із родичами і далеко не всі рецидивісти стають "блатними" та набувають рис професійних злочинців. У порівнянні з первинними злочинцями типовою рисою рецидивістів є повне або часткове припинення трудової активності. Понад 80 % рецидивістів – особи без визначеного роду занять.

Щодо освіти, то серед рецидивістів більше осіб з початковою, незакінченою освітою і дуже мало осіб з вищою освітою. Рецидивісти не бачать сенсу у підвищенні рівня культури, їх доволі складно втягнути у навчання.

Емоційно-вольова характеристика особи рецидивіста також має свої особливості. Для рецидивістів характерні такі психологічні дефекти, як висока емоційна збудженість, слабкий самоконтроль і значна ситуативна залежність. Для емоційно-вольової сфери особи рецидивіста характерна озлобленість у різній мірі, агресивність і жорстокість, нестриманість, підвищена емоційність. Сильні емоційні перевантаження, що виникають в умовах ізоляції, часто стають причиною психічних розладів, що не виключають осудності. Вони діагностуються майже у половини рецидивістів. До них відносять психопатії, розумова відсталість, органічні психічні розлади тощо. Наявність психічних аномалій разом з іншими розладами істотно ускладнює процес повернення рецидивістів до нормального життя у суспільстві.

Моральна свідомість рецидивістів характеризується суттєвим відхиленням від норми, а в цілому – антисоціальною спрямованістю. Деформація моральної свідомості у рецидивістів виражається в їх індивідуалізмі, підміні моральних принципів низькими моральними якостями. Злочинна діяльність та перебування в місцях позбавлення волі спричиняють соціальне і психологічне відчуження особи, що сприяє виникненню конфліктних ситуацій та розвиненню неврозів. Серед тих, хто неодноразово відбували покарання у виді позбавлення волі, невротичні особи не рідкість. їх рисами є егоїстичність, недовірливість, роздратованість, схильність до фрустрації та неадекватної поведінки. Рецидивістам притаманним є специфічний спосіб мислення при обранні шляхів досягнення життєвих стандартів й розв'язання конфліктних ситуацій, які виникають в різних сферах життєдіяльності.

Правова свідомість рецидивістів виглядає достатньо деформованою, хоча корисливі злочинці принаймні на словах засуджують свою поведінку, визнають крадіжку неприпустимою, намагаються виправдати себе посиланнями на ситуацію, що склалась. Рецидивісти, що вчинюють насильницькі злочини, схильні до завищення оцінки своєї особи, вони зневажливо ставляться до життя, честі й гідності інших осіб. Злочинці-рецидивісти нерідко виправдовують свою протиправну поведінку, оцінюючи її як адекватну реакцію на поведінку потерпілого. Рецидивістам не притаманне почуття провини і, в залежності від матеріального стану та розуму, вони можуть спеціалізуватися на крадіжках, шахрайстві, насильстві. Певне розповсюдження серед неодноразово засуджених отримують алкоголізм та наркоманія. За деякими соціальними дослідженнями, зловживали алкоголем 35 % повторно засуджених і цей відсоток зростає із збільшенням числа судимостей. Для рецидивістів є характерним самоідентифікація себе зі злочинним середовищем, підтримання злочинних норм, правил та традицій.

За сучасних умов розрізняють три основних види рецидивістів: антисоціальний, асоціальний та ситуативний.

Рецидивісти антисоціального типу становлять групу найбільш небезпечних, активних, злісних злочинців, які свідомо протиставляють себе суспільству. Для них притаманна висока кримінальна активність, постійна готовність до вчинення злочину, здатність вчинювати тяжкі злочини під впливом найнезначніших причин і умов.

Для даного типу рецидивістів характерні глибока деформація сфери інтересів і потреб, зухвалість, негативізм, крайній індивідуалізм. Злочинці даної категорії рецидивістів становлять підвищену небезпеку для суспільства, адже вони є носіями елементів злочинного професіоналізму.

Рецидивісти асоціального типу складають дещо більшу у кількісному співвідношенні групу. їм притаманні фактична деградація особистості, втрата нормальних соціальних зв'язків і відносин. Для рецидивістів цього типу характерні: обмежений інтелект, стан апатії та байдужість, визнання неповноцінності, алкоголізм, наркоманія, психопатичні відхилення. Вони вчинюють більшу частину менш тяжких злочинів, таких як дрібні крадіжки. Однак, суспільна небезпека даного типу рецидивістів велика внаслідок стійкого паразитизму, неодноразового вчинення злочинів, стійкого небажання сприймати заходи соціально-педагогічного впливу.

Основну масу всіх рецидивістів складають злочинці ситуативного типу, який відрізняється нестійким відношенням до соціальних цінностей, відсутністю міцних моральних принципів, роздвоєнням особистості з домінуванням негативних якостей над позитивними. Антисоціальна спрямованість особи цієї групи злочинців проявляється недостатньо чітко і домінує над позитивною направленістю. Не дивлячись на неодноразове вчинення злочинів, у рецидивістів ситуативного типу відсутня звичка за

довольняти свої потреби протиправним шляхом, але вони, як правило, визнають свою провину в злочині, шкодують про вчинене діяння.

Важливою характеристикою особистості рецидивіста є злочинна "кар'єра". Для середньостатистичного рецидивіста вона нараховує 5-6 засуджень і триває 25-30 років. Найвищий рівень рецидивних проявів (приблизно 30 %) спостерігається в перші три місяці після звільнення.