8.2 Резерви покращення нормування праці

Заходи щодо вдосконалювання нормування праці можна згрупувати за напрямками:

перше − зниження чисельності робітників, що не виконують норми виробітку;

друге – забезпечення оптимальної й рівної напруженості норм праці;

третє – збільшення охоплення нормуванням праці працівників підприємства;

четверте – своєчасний перегляд норм при здійсненні організаційно-технічних заходів.

Перший напрямок реалізується за допомогою повторного інструктажу й додаткового навчання робітників, що не виконують норми; усунення причин невиконання норм; підвищення матеріальної зацікавленості робітників у виконанні норм; зміцнення дисципліни праці.

Показником росту продуктивності праці при досягненні всіма робітниками 100 % виконання норм і більш є приріст відсотка виконання норм. Ріст продуктивності праці за рахунок росту відсотка виконання норм за групою робітників розраховується:

Δ(8.4)

де − відсоток виконання норм у плановому й базисному періодах, %

d − питома вага даної групи робітників у загальній чисельності;

0,5 – коефіцієнт нерівномірності виконання норм.

Другий напрямок передбачає забезпечення рівної напруженості норм за рахунок росту питомої ваги науково (технічно) обґрунтованих норм і усунення їх різної напруженості на окремих видах робіт.

Якщо під показником напруженості норми розуміти відношення суспільно-необхідних витрат праці (годин) −− вчасно за встановленою на підприємстві нормі −, то умова рівнонапруженості норм виглядає так:

(8.5)

де − необхідний час на 1,2, … n-е види робіт;

−норм часу на 1,2, … n-е види робіт.

Джерелом росту продуктивності праці в цьому випадку є зниження нормованої трудомісткості продукції. Наприклад, якщо рівень виконання науково-обґрунтованих норм рівний 110 %, а дослідно-статистичних – 130 %, то можливий ріст продуктивності праці при підвищенні обґрунтованості норм складе: , а зниження трудомісткості продукції:. В абсолютних цифрах це розраховується так; скажемо трудомісткість продукції за дослідно-статистичними нормами рівний 10 тис. нормо-годин; при впровадженні науково-обґрунтованих норм вона знизиться на 1,5 тис. нормо-годин (10000 · 0,15).

Оцінка рівнонапруженості норм може проводиться й вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм виробітку тими самими робітниками при виконанні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм .

У масштабі галузі індивідуальні відмінності в продуктивності праці окремих робітників повністю згладжуються, і за середнім рівнем виконання норм можна судити про середню напруженість норм, що діють у даній галузі. Для цього визначається величина зворотна середньому відсотку виконання норм. Наприклад, якщо середній відсоток виконання норм у галузі рівний 118 %, то середньогалузева напруженість рівна

В існуючих методичних рекомендаціях з аналізу якості норм пропонується наступне вираження для розрахунків меж відхилень середньогрупової (по підприємству) продуктивності праці від середньогалузевої продуктивності праці, викликані відмінністю в індивідуальному виробітку робітників:

(8.6)

де n – число робітників у досліджуваній групі.

Якщо середній відсоток виконання норм у групі (групова продуктивність праці) буде відрізнятися від середнього відсотка виконання норм у галузі (середньогалузевої продуктивності праці) на величину, більшу чим, то це свідчить про те, що напруженість норм у групі буде меншою, ніж у галузі.

Приклад. На підприємстві 900 робітників-відрядників. Середній відсоток виконання норм рівний 130 %. У галузі за цей же період середнє виконання норм склало 112 %. Потрібно визначити, яка частина перевиконання норм на підприємстві є наслідком відмінностей в індивідуальній продуктивності праці, а яка – наслідком низької напруженості норм.

З вищенаведеної формули визначаємо, що за рахунок відмінностей в індивідуальній продуктивності праці вироблення на підприємстві не може відрізнятися від середньогалузевої продуктивності праці більше, чим на 1,7 % =, тобто не може перевищити 113,9 % = 112 · 1,017. Отже, на підприємстві норми перевиконуються на 16,1 % = 30 – 13,9 за рахунок їх низької напруженості й необхідні заходи щодо вдосконалювання діючих на підприємстві норм з праці.

Резервом, що веде до росту продуктивності праці, є й більш точний облік рівня виконання норм. Це пов'язане з тим, що при визначенні відсотка виконання норм виробітку в змінному відпрацьованому часі, як правило, не враховуються його внутрішньозмінні втрати; час, відпрацьований відрядниками на погодинних роботах, зайві витрати робочого часу, понаднормові роботи.

Як відомо, відсоток виконання норм визначається двома способами:

а) за відпрацьованим часом:

, (8.7)

де − кількість нормо-годин на готову продукцію за нормами;

−кількість нормо-годин за додатковими листкам за відхилення від нормальних умов праці;

−кількість нормо-годин за виконання робіт, визнаних браком не з вини робітника, нормо-година;

−відпрацьований час з відрядної оплати, нормо-година.

б) за календарним (змінним) часом:

, (8.8)

де − обсяг i-го виду продукції;

−норма часу на i-й вид продукції;

−час простоїв, людино-година;

−час відволікання відрядників на погодинно оплачувані роботи, людино-година;

−відпрацьований час на відрядних роботах, людино-година

У першій формулі враховується тільки час чистої роботи () без часу простоїв (внутрішньозмінних втрат робочого часу), година роботи відрядників на погодинних роботах, понаднормових робіт. Якщо ці витрати робочого часу приплюсовувати дов знаменнику, то відсоток виконання норми виробітку зменшиться.

У другій формулі в знаменнику не врахований час понаднормових робіт.

Тому, різниця у відсотку виконання норм обчислених за фактично відпрацьованим й змінним часом дозволить визначити наявні резерви росту продуктивності праці. Для виявлення й використання цих резервів необхідні наступні заходи:

- проведення фотографії робочого дня й хронометражних спостережень для виявлення внутрішньозмінних втрат і нераціональних витрат робочого часу;

- контроль над правильністю обліку відпрацьованого робочого часу;

- контроль над відволіканням робітників на сторонні роботи.

Третій напрямок удосконалювання нормування праці пов'язаний з розширенням сфери нормування на підприємстві. На основі аналізу охоплення нормуванням праці за звітний період установлюються можливості за ростом частки нормованих робіт, у т. ч. і за технічно-обґрунтованими нормами.

Важливим заходом тут є розширення охоплення нормуванням праці погодинно-оплачуваних працівників – тобто встановлення для них норм трудових витрат, нормативів чисельності, норм обслуговування й нормованих завдань.

Регламентуючи склад, послідовність і періодичність виконання робіт, обґрунтовані норми й нормовані завдання конкретизують виробничі функції працівників. Це, як правило, сприяє вивільненню частини працівників, підвищенню якості продукції. Економія робочої сили від росту охоплення нормуванням праці визначається прямим рахунком. Наприклад, у ткацькому виробництві встановлено 420 верстатів; норма обслуговування при впровадженні науково-обґрунтованих норм збільшилася з 10 до 12 верстатів. Тоді економія робочої сили складе 7 осіб =, а ріст продуктивності праці дорівнює 20 % =

Існує формула розрахунків відносної економії чисельності робітників-відрядників за рахунок росту охоплення їх технічно обґрунтованими нормами:

осіб, (8.9)

де − загальна чисельність робітників-відрядників, праця яких може нормуватися за технічно-обґрунтованими нормами (ТОН), осіб;

−фактична чисельність робітників-відрядників, що працюють за галузевими і міжгалузевими нормативами (тобто н. о.);

−середній розрахунковий приріст вироблення на одного робітника при переході на роботу з ТОН, %

Приклад розрахунків: осіб.

Четвертий напрямок удосконалювання нормування праці – своєчасний перегляд норм. Для цього на підприємствах повинні щорічно розроблятися плани перегляду діючих норм в ув'язуванні із планом організаційно-технічних заходів. Ув'язування полягає в тому, що в нових нормах (розробка яких викликається впровадженням нової техніки, модернізацією встаткування, використанням нових матеріалів) повинні відбитися зміни: трудомісткості виготовлення продукції, вимоги до працівників, умови праці. Наприклад, якщо впровадження нових норм часу знижує трудомісткість продукції з 8 до 6,9 тис. нормо-годин, то зазначений резерв (1,1 тис. нормо-годин) підвищить продуктивність праці на 16 % =

Можна розрахувати економію чисельності робітників-верстатників за рахунок перегляду або введення нових, більш прогресивних норм:

осіб, (8.10)

де − кількість верстатів i-го типу, що обслуговуються робітниками-багатоверстатниками, одиниць;

−фактична середня норма обслуговування верстатів i-го типу, одиниць;

−прогресивна норма обслуговування для верстатів i-го типу, одиниць;

−коефіцієнт змінності роботи встаткування.

Приклад розрахунків для двох типів верстатів:

осіб.

Цій економії відповідає ріст продуктивності праці за даною групою робочих верстатників:

Δ