1918-Й рік почався для України в умовах війни. Раднарком призначив

головнокомандувачем своїх військ Антонова-Овсієнка. Наступ російських військ здійснювався

в трьох напрямках: з Полтави на Київ сунули червоногвардійські загони з робітників Харкова

та Полтави і малочисельний загін Червоних козаків; з Бахмача на Київ йшли частини 1-го

Мінського загону і московські червоногвардійці; із Жмеринки в напрямі Києва рухалися

більшовицькі частини 2-го гвардійського корпусу.

Головні більшовицькі сили були сконцентровані в трикутнику Гомель – Бахмач –

Брянськ. У цей час в ряді губернських центрів України загони Червоної гвардії повстали проти

Центральної Ради і пороззброювали її гарнізони. Першими розпочали наступ на Київ ще в кінці

грудня 1917 р. більшовицькі частини армії Південно-Західного і VІІІ-ма армія Румунського

фронтів. Однак з допомогою І-го Українського корпусу на чолі з командувачем генералом

П.Скоропадським його вдалося на деякий час спинити. На Лівобережжі Центральна Рада не

мала більш-менш добре озброєних чаcтин. 25 грудня 1917 р., тобто того ж дня, коли в Харкові

було проголошено Українську Радянську Республіку, більшовицькі російські війська під

гаслом допомоги українському радянському уряду, розпочали загальний наступ. Він складався

з чотирьох груп під командуванням колишнього царського підполковника М.Муравйова,

Р.Берзіна, П.Єгорова та Кудинського, всього до 30 тис. добре озброєного війська. Центральна

Рада в січні 1918 р. не могла протиставити їм якоїсь значної сили. Ті 100 тис. війська, які

присягнули їй на вірність, переживали повний розвал. Однією з найважливіших причин їх

розпаду стали грубі помилки, допущені Центральною Радою в плані формування своєї армії.

Як вже зазначалось, Центральна Рада з самого початку заявляла, що не бажає мати постійної

національної армії, бо вона служитиме експлуататорським класам. Єдину реальну силу, яку

Центральна Рада могла використати у боротьбі проти російських військ, були загони “вільного

козацтва”, що виконували до того роль міліцейських військ. Всього у її розпорядженні у січні

1918 Р. Було 6000 чоловік.

Зі стратегічної точки зору становище України було вкрай важке. Практично зі всіх сторін

вона була блокована ворожими військами. Наприкінці грудня – початку січня 1918 р.

Центральна Рада втратила Харків, Полтаву, Катеринослав, Олександрівське, Чернігів. 20 січня

- 154 -

1918 Р. Передові частини Єгорова з`єдналися в Полтаві з групою Муравйова. Одночасно

наступала група Берзіна на Бахмач і Конотоп.

Тим часом в Києві зібралася на своє засідання Центральна Рада. На порядок денний знову

постало питання про державний статус УНР. Відповідно до III Універсалу вона вважалася

федеративною частиною Російської республіки. Оскільки більшовицька Росія розпочала

агресію проти УНР, ставало очевидним, що перебування у федеративному зв’язку з агресором

є неможливим. Тому 22 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила свій IV і останній Універсал, у

якому проголосила самостійність Української Народної Республіки. “Віднині Українська

Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою

Українського Народу,” – проголошувалося в Універсалі. Після __________прийняття Універсалу

Генеральний Секретаріат був перейменований в Раду Народних Міністрів. Він проголошував

негайну передачу землі селянам без викупу, встановлення державного контролю над

фабриками, націоналізацію банків, надавав всім націям України національно-персональну

автономію, негайне укладення миру. Універсал закликав увесь народ звільнити Україну від

“большевиків та інших напасників”. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він

юридично закріпив відновлення самостійної Української держави, яка була знищена царизмом

понад два століття тому. Крім того, він яскраво засвідчив демократизм відновленої Української

держави.

Універсал був ухвалений тоді, коли значна частина України була вже окупована

більшовицькими військами. З 18 січня 1918 р. більшовики розпочали безпосередній наступ на

Київ. 28 січня більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Бахмач. Загроза

Києву посилилася ще й тим, що в ніч в 28 на 29 січня більшовики підняли повстання і захопили

завод Арсенал. Щоб придушити повстання, Центральна Рада змушена була зняти з фронту

найвірніші свої частини – Гайдамацький кіш під проводом С.Петлюри і Галицький курінь

Січових Стрільців під командуванням Є.Коновальця. 4 лютого 1918 р. повстання було

придушене, але воно привело до послаблення оборони столиці. Особливо посилилася загроза

Києву з напрямку Бахмача, звідки наступали війська Муравйова. Вночі 28 січня 1918 р

український уряд вислав на оборону столиці останні відділи. Серед них були юнкери

Української військової школи, а також Помічний курінь Студентів Січових Стрільців під

проводом сотника Омельченка. Це були юні герої по 14–18 років, які вирішили в смертельний

для своєї Вітчизни час встати на захист її свободи і незалежності. Всього студентський курінь

нараховував 300 чоловік. 29 січня 1918 р. вони вступили у запеклий бій під Крутами із 6-

тисячним більшовицьким загоном з групи армії М.Муравйова, що вторглася в Україну. У

цьому бою Студентський курінь був знищений. 27 чоловік попало до більшовицького полону,

після диких знущань вони були розстріляні. У березні 1918р. за постановою українського уряду

їх було поховано на Аскольдовій могилі в Києві у братській могилі.

З поразкою українських військ під Крутами шлях на Київ був відкритий. Розпочалися

наполегливі бої за столицю. 4 лютого муравйовці захопили передмістя Києва Дарницю, 5

лютого розпочали обстріл столиці артилерією. 7–8 лютого у місті було справжнє пекло від

обстрілів і пожеж. У цих умовах Рада Міністрів і Центральна Рада на чолі з М.Грушевським

була евакуйована з Києва в Житомир. Рештки української армії в складі 3 тис. чоловік

прикривали відступ уряду і покинули українську столицю в ніч на 9 лютого 1918 р.

Саме тоді в політичному житті України відбувалася дуже важлива подія. 8 лютого 1918 р.

делегація УНР підписала у Бресті мирний договір з країнами Австро-німецького блоку. Він

встановлював кордони між Україною і Австро – Угорщиною по довоєнних кордонах Росії.

Сторони відмовлялися від анексій і контрибуцій. Країни австро-німецького блоку

- 155 -

зобов’язувалися подати УНР збройну допомогу у боротьбі з більшовиками. За це Україна

зобов’язувалася поставити цим державам до 1 липня 1918р. 1 млн. тонн зерна.