9 Лютого 1918 р. В Київ вступили більшовицькі війська. Уже в перший день окупації вони

замордували біля 3000 людей. Убивали без розбору, хоч особливо часто гинули ті, хто мав

посвідчення від української влади про перебування на військовій службі. 11 лютого у Києві

була проголошена Українська Робітничо-Селянська Республіка з Народним Секретаріатом на

чолі, який переїхав у Київ з Харкова. Це був маріонетковий окупаційний уряд, влада якого

трималася виключно на більшовицьких багнетах. Підтвердженням цього був наказ

головнокомандувача більшовицькими військами, які захопили Київ, підполковника Муравйова.

У ньому говорилося: “Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх штиків і там, де її

установлюємо, повсюдно підтримуємо її силою штиків”. Проте так званий уряд Української

Радянської Республіки протримався в Києві ледве три тижні.

Після підписання Брестського мирного договору уряд УНР запросив на допомогу у

боротьбі проти більшовиків австро-німецькі війська. 1 березня австро-німецько-українські

союзні війська вигнали більшовиків з Києва. 2 березня 1918 р. сюди повернувся український

уряд. Існування УНР було таким чином відновлено. Проте ситуація, в якій опинилася Україна,

була вкрай невигідною для подальшого її державного розвитку. Фактично вона була окупована

450-ти тисячною австро-німецькою армією, в той час як армія УНР нараховувала лише 20 тис.

чоловік. Отже, український уряд був беззахисним перед збройною силою австро-німецьких

військ. Це призвело до того, що у внутрішні справи УНР почало активно втручатися австро-

німецьке командування. Воно розглядало Україну не як союзника, а як сировинну базу, яка

повинна була врятувати Німеччину і Австро-Угорщину від загрози голоду, що насувався на ці

країни. Фактично Україна була окупованою. Проте і в цих умовах Центральна Рада намагалася

провести в життя ухвалили, прийняті згідно з IV Універсалом, а саме: земельний закон,

націоналізацію природних багатств, встановлення державного контролю за банками,

запровадження 8-год. робочого дня. Реалізація цих реформ викликала сильний опір великої

буржуазії та поміщиків, які тепер відчули за собою силу австро-німецьких штиків. Австро-

німецьке командування також було незадоволене численними протестами Центральної Ради,

оскільки вона проводила свавільні реквізиції продуктів в українського населення. У результаті

29 Квітня 1918 р. Центральна Рада була розігнана німецькими солдатами. В Україні при

підтримці Німеччини було встановлено новий політичний режим гетьмана П.Скоропадського.

Отже, в результаті державного перевороту 29 квітня УНР перестала існувати, проте

українська державність не загинула, вона продовжувала розвиток в іншій формі. Як бачимо,

остаточну ліквідацію Центральної Ради і УНР провели австро-німецькі війська. Проте,

насправді УНР була ліквідована як суверенна держава більшовиками ще в лютому 1918 р. У

результаті розв’язаної агресії проти молодої Української держави, вона змушена була

звертатися за допомогою до Німеччини та Австро-Угорщини, які, користуючись слабкістю

України, окупували її. Відтак основними причинами поразки Центральної Ради були:

1) агресія більшовицької Росії проти УНР;

2) помилки Центральної Ради у державному будівництві: небажання

створення регулярної національної армії і дієздатного державного адміністративного

апарату;

3) непослідовна соціальна політика;

4) недорозвиненість українського національно-визвольного руху.

- 156 -

Уважне вивчення історичного досвіду Центральної Ради, зокрема названих помилок, які

вона допустила в державному будівництві, має величезне значення на сучасному етапі України,

коли перед нею стоять майже аналогічні завдання, як перед УНР в 1917–1918 рр.

Центральна Рада стояла на чолі України 13 місяців (березень 1917 р.–квітень 1918 р.) і

відіграла величезне історичне значення. Воно полягає в тому, що:

– вона відродила незалежну Українську державу;

– Центральна Рада створила основи демократичної української державності, які

знайшли свій яскравий вияв у нинішньому політичному розвитку України;

– Центральна Рада своєю державотворчою роботою остаточно покінчила з

побутуючим ще в 1917 р. поглядом щодо відсутності боротьби української нації за

відновлення державності.

Певним чином своїми діями вона створила українську націю, бо на практиці довела, що

український народ здатний мати свою державу, засновану дійсно на демократичний

принципах.

Отже, 1917 – початок 1918 рр. ввійшли в історію України як її державне відродження.