25 Вересня 1921 р. У Львів на відкриття Східних Торгів прибув глава Польської держави

Ю.Пілсудський. Коли він разом з львівським воєводою К.Грабовським проїжджав в автомобілі

біля міської ратуші, бойовик УВО, 21-літній С.Федак вистрілив і поранив воєводу в руку.

Виконавець замаху був схоплений і признався, що цілив у воєводу як представника

окупаційної влади, а Ю.Пілсудському хотів показати, що українці не погодяться з входженням

Галичини до Польщі. В результаті розслідування було заарештовано 27 чоловік, членів УВО та

діячів українських політичних партій. Їх звинувачували у діяльності, спрямованій проти Речі

Посполитої.

Влітку 1922 р. УВО розгорнула в Галичині т.зв. “малу війну” з Польщею: було підірвано

декілька будинків польської поліції; здійснено збройні напади на поліційні та військові

об’єкти, мости, залізниці; підпалено близько 2300 фільварків, скирт збіжжя і господарських

будинків польських колоністів; організовано 38 диверсій на залізниці. В жовтні 1922р.

проведений партизанський рейд 50-ма бойовиками по території Тернопільщини. Польські

війська жорстоко розправилися з ними. Керівників за рішенням військового суду 11 листопада

того ж року розстріляли: С.Мельничука та П.Шеремета в Чорткові, а В.Крупу і Р.Луцейка у

Львові.

Черговим кроком польських властей щодо політичної анексії Західної України стала

виборча кампанія до двох палат польського парламенту. Управи всіх українських партій

ухвалили бойкотувати польські вибори у Галичині, підтримавши заклик Є.Петрушевича, який

15 Серпня 1922 р. У зверненні до урядів держав Антанти писав: “Українське населення не

візьме участі в ніяких виборах під терором польської окупації у Східній Галичині. Великі

держави Антанти повинні правом суверена заборонити Польщі накидати Східній Галичині

виборчу ординацію до польського сейму.” УВО, в свою чергу, видало відозву, в якій

закликало: “Не брати участі у передвиборчій акції ані у виборах до польського сейму і сенату,

бо український народ не признає польської влади у Східній Галичині. Невиконання цього

наказу є зрадою українського народу! Смерть зрадникам!” Також одностайно українські

революційні і політичні сили бойкотували перепис населення і призов до польського війська.

Політичні сили Волині, Холмщини, Підляшшя та Полісся були ще слабо пов’язані з

галицькими партіями, а уряд Є.Петрушевича, крім Галичини, не відстоював права північно-

західних земель за незалежність. Тут осіло багато емігрантів з Наддніпрянщини, які згідно з

Варшавським договором 1920 р. між УНР і Польщею прихильно ставилися до польської влади.

- 186 -

Тому місцеві політичні кола вирішили взяти участь у виборах, щоб показати полякам, що це є

українська земля. Вони об'єдналися з євреями, білорусами, німцями і росіянами у Блок

національних меншин.

Поляки старалися не допустити, щоб на Волині були обрані послами і сенаторами

українці, а в Галичині – навпаки, для того щоб показати Європі лояльність українців до

Польської держави. Для того польський уряд інспірував і фінансував т.зв. групу “хліборобів”

/лідери – С.Данилевич, І.Яцків, С.Твердохліб, М.Ільків/, що стали українськими

колабораціоналістами в Галичині і виставили кандидатів на вибори. Це дало їм змогу провести