Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книжка з історії України.docx
Скачиваний:
48
Добавлен:
12.11.2018
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

1934 Р. У Варшаві г.Мацейко. Вбивство було проведено досить успішно, виконавець так і не

був схоплений. Поскільки замах був виконаний над одним з керівників уряду та саме в столиці

Польської держави, то це викликало широкий резонанс як в Україні, так і далеко за її межами.

В розкритті злочину полякам допомогли спецслужби Німеччини, Чехословаччини та СРСР,

очевидно також налякані розмахом дії Організації Українських Націоналістів.

У процесі розслідування польська поліція викрила всю керівну верхівку ОУН на Західній

Україні. Слідство закінчилося двома великими судовими процесами у Варшаві /листопад 1935

– січень 1936 рр./ та у Львові /травень–червень 1936 р./ Різні терміни ув’язнення отримали 21

оунівець: С.Бандера, М.Лебідь, Я.Карпинець, Б.Підгайний, М.Климишин, Д.Гнатківська,

К.Зарицька, Р.Шухевич та ін. Цих молодих українських патріотів /вік до 30 р./ обвинувачували,

в основному, в тероризмі і в тому, що не вміють цінити чуже життя. С.Бандери на це відповів:

“Ми вміємо цінити життя своє та іншим, але наша ідея вартує, щоб посвятити мільйони жертв

для її реалізації. Міра нашої ідеї – це віддати своє життя та інших їй”.

Очевидно, що в середині 30-х рр. боротьба ОУН проти польської окупації Західної

України досягла свого апогею. З одного боку це вело до втрат, арештів багатьох членів

організації, а з другого – сприяло популяризації ідеї націоналізму та поповнення рядів ОУН

молоддю. Діячі Організації Українських Націоналістів йшли на самопожертву. Сучасник про

них писав так: “Найкращі з найкращої частини Українського війська – цієї справжньої

української гвардії – лицарський орден, що за головне своє завдання має підтримувати в

українському народові за часів лихоліття дух військовості, дух активної боротьби за

незалежність України, за її соборність, стояти на беззмінній почесній варті біля цього Духа, не

давати йому згаснути, заснути...”

Взаємовідносини між націоналістичним підпіллям та діячами українських партій і

керівництвом УГКЦ загострюються, адже останні офіційно засуджували терористичні акти

- 195 -

ОУН. Незважаючи на це, проходить взаємний процес доповнення та об’єктивної підтримки

двох політичних ліній Західної України, що сприяє залученню якнайширших народних мас до

активної суспільно-політичної та громадської діяльності.

На думку діячів української “легальної опозиції” загострення українсько-польських

відносин у майбутньому мало вести до компромісу та взаємних поступок з обох сторін. Також

винищення українства в СРСР послужило поштовхом для зміни курсу УНДО проти польської

окупаційної влади. Адже навіть не можна було порівняти окупаційний режим на Східній та

Західній Україні. Вже давно в західноукраїнському суспільстві витала думка про можливість

союзу українців з Польщею для боротьби з СРСР. В результаті, обговорюючи проект нової

Конституції Польщі, члени Української Парламентарної Репрезентації вимагали територіальної

автономії для всіх українських земель з крайовим сеймом, урядом, адміністрацією,

судівництвом, шкільництвом, фінансами і територіальною збройною силою.

Польські урядові кола також змушені були йти на певні поступки українській громаді.

Цьому сприяли численні публікації в польській пресі, які, аналізуючи українсько-польські

стосунки, стверджували, що обмеження національних меншин у правах і культурному

розвитку веде до послаблення держави. А український терор можна зупинити тільки шляхом

поступок українським угрупуванням, які лояльні до Польщі.

Внаслідок цього відбулася т.зв. “нормалізація” українсько-польських стосунків, яка

призвела до певних позитивних зрушень: проголошено амністію українським політичним

в’язням, багатьох звільнено з тюрем і концтабору Береза Картузська; деякі українські

економічні установи та кооперативи отримали фінансові позички; лідер УНДО В.Мудрий був

обраний, одним з п’яти віце-маршалів сейму і т.ін. Взагалі в другій половині 30-х рр. українці

значно розвинули економічне, соціальне й культурне життя: створювали банки, кооперативи,

культурні товариства і товариства взаємодопомоги. Найповажнішим українським банком був

Центробанк. Між 1935 і 1938 роками в цьому банку було зареєстровано ріст обігу коштів на