1956 Р. Перший секретар цк кпрс м.Хрущов у таємній доповіді зазначив, що й.Сталін

обдумував плани виселення всього українського народу, проте українців було надто багато і не

було території, яка могла б їх всіх вмістити.

- 221 -

Українська повстанська армія на західноукраїнських теренах була дієвою силою спротиву

запровадженню тоталітарного режиму. УПА протистояла примусовій мобілізації українців до

лав Радянської армії, депортації населення, колективізації.

Значною репресивною акцією стала ліквідація Української греко-католицької церкви. Ще

у квітні 1945 р. було арештовано й ув`язнено митрополита Йосипа Сліпого, усіх єпископів,

ліквідовано усі церковно-освітні установи, здійснено арешти серед монахів та монахинь,

духовенства. У березні 1946 р. їх засуджено на довголітнє ув’язнення у так званих до

виправних таборах. У цих умовах ініціативна група на чолі з Костельником, Мельником та

Пальвецьким зібрала санкціонований органами НКВС так званий собор, на якому було

проголошено скасування Унії з Римом і підпорядкування Української церкви Російській

православній церкві. Аналогічне скасування Унії відбулося і на Закарпатті на відповідному

Мукачівському зібрані 28 серпня 1949 р.

Отакі злочинні дії комуно-більшовицьких властей спричинили розгортання українського

національно-визвольного руху.

2. Національно-визвольний рух в роки повоєнного сталінського режиму. Після

закінчення війни, представляючи себе за оборонців “самостійної” України, сталінське

керівництво повело боротьбу з українським революційно-визвольним рухом, УПА. Ситуація

для ОУН-УПА ставала вкрай важкою, але не безнадійною. Політичний розрахунок керівництва

ОУН(б) полягав у тому, що після розгрому Німеччини держави Заходу воюватимуть проти

СРСР. Послаблений війною з фашистським рейхом, Радянський Союз зазнає поразки і ОУН-

УПА зможуть встановити владу в Україні.

Провід ОУН(б) видав Декларацію, в якій визначив завдання подальшої української

визвольної боротьби, зокрема збройної. Наголошувалося також на тому, що слід: “берегти й

розбудовувати максимум революційних сил до часу вирішального, чергового моменту”.

Таким чином, ОУН(б) відкинула орієнтацію на швидке визволення.

Влітку 1945 р. відновилася Польська держава, до якої були включені українські землі на

захід від «лінії Керзона». 16 серпня 1945 р. укладено договір про радянсько-польський кордон.

За винятком двох змін на користь Польщі, це був кордон, утворений в 1939 р. Для оборони

місцевого українського населення і розширення сфери дій, провід ОУН сформував там

окремий Краєвий провід під керівництвом Ярослава Старуха (Стяга), якому була

підпорядкована окрема формація УПА під командою М.Онишкевича (Ореста).

З відновленням більшовицької влади на Україні розпочалися сутички, а потім бої УПА з

частинами НКВС. Першою, досить великою акцією проти УПА була акція ще в квітні-травні

1944 Р., а сигналом до неї була засідка відділу під командуванням Енея на конвой командувача

1-м Українським фронтом генерала Ватутіна, який був важко поранений і помер у київському

шпиталі.

Напередодні акції з`явилося “Звернення (перше) до УПА і УНРА”, підписане Хрущовим,

Гречухою та Коротченком, керівництвом УРСР, із закликом до переходу на бік Червоної Армії

для спільної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Проте воно не знайшло

відповідної реакції. Згадана вище акція розгорнулася на північ від залізниці Ковель – Рівне –

Шепетівка. Однак упівці, будучи розбитими, зуміли прорватися з оточення й перейти в

пустомитівські ліси.

Вершиною першої спроби ліквідувати УПА, а також найбільшою сутичкою УПА проти

НКВС став бій під Гурбами, що на Кременеччині в квітні 1944 р. Було оточено (за радянськими

даними) до 4 тисяч повстанців, їм не вдалося під покровом ночі прорватися через застави

НКВС.

- 222 -

Після цієї операції настало затишшя. Почалася деконцентрація відділів УПА. Вони

конспірувалися. Одночасно проводилося пропагандистські акції серед населення та

посилювався військовий, ідеологічний вишкіл бійців УПА.

Керівництво НКВС розуміло, що перші удари по УПА не завдали їй великих втрат. Це

було причиною підготовки нових заходів для ліквідації цієї військової структури. З цією метою

було вирішено перш за все провести широку пропагандистську кампанію. 27 листопада 1944 р.

з`явилося друге “звернення” до населення західних областей України. Його мета полягала в

тому, щоб по-перше, “розбити” ідейні основи українського революційного руху; по-друге,

показати безперспективність визвольної боротьби.

Центральним пунктом “Звернення” була обіцянка широкої амністії для тих, хто залишить

ряди Української повстанської армії та Української народно-революційної армії.

В листопаді 1944 р. почався великий наступ проти УПА та підпілля на Львівщині,

Кременеччині, Волині, Гуцульщині. В січні 1945 р. війська НКВС блокували Бродівщину,

Радехівщину, Сокальщину. В лютому цього ж року найбільша акція проти УПА відбулася на

Волині. УПА мала великі втрати. Але, хоча цей наступ і завдав великих втрат повстанському

руху, однак не досяг ліквідації УПА.

Після невдачі цього наступу керівництво НКВС почало готувати чергову акцію. Наступ

розпочався в березні 1945 р. на Львівщині, в квітні – на Підкарпатті та Карпатах і тривав два

місяці.

Слід зазначити, що після капітуляції Німеччини в травні 1945р. виникло занепокоєння в

рядах УПА, підпілля у широких масах українського народу, що їх підтримувало. Адже кожен

націоналіст розумів, що після закінчення війни, з якої СРСР вийшов переможцем, він матиме

можливість спрямувати великі сили на боротьбу з революційно-визвольним рухом. Це

створювало важку психологічну ситуацію.

У такій обстановці 19 травня 1945 р. керівництво УРСР виступило з новим (третім)

зверненням до УПА й підпілля. М.Хрущов та інші керівники Радянської України,

перестерігаючи “підлих наймитів Берліну” перед “гнівом народу”, визначили термін

зголошення членів УПА для “чесного спокутування своїх злочинів”.

Це звернення частково досягло своєї мети. До НКВС з`явилася значна частина людей, що

ухилилися від мобілізації в Червону Армію, знайшовши притулок в УПА, а також вояки УПА

та підпільники. НКВС відпустила їх до дому, деяким навіть надали посади в місцевій

адміністрації, від інших було взято підписку про переселення на Схід.

Однак основні кадри та сили ОУН-УПА й не думали здаватися. Ситуація вимагала

негайного втручання керівництва ОУН і УПА. Відбулася нарада ГК УПА, після якої появився

наказ генерала Т.Чупринки-Шухевича __________“До бійців і командирів УПА”. Появилася також

“Декларація Проводу ОУН після закінчення Другої світової війни”. У цих документах

містилася така настанова-відповідь: “Ще завзятіша боротьба є нашою відповіддю на всі

підступні звернення уряду УРСР”. Бо “революційний рух поневолених народів та протиріччя

між державами і СРСР зростають”.

Разом з активізацією пропагандистської діяльності з першої половини червня 1945 р.

відділи УПА вдалися до зачіпних акцій. Криза, викликана закінченням війни, була подолана.

Ситуація, що склалася в західних областях України була досить таки напруженою. Її

ускладнювали репресії проти населення, що розпочалися знову. В ході боротьби проти УПА

вони здійснювалися також і проти цивільного населення, яке висловлювало своє невдоволення

у зв`язку з ліквідацією Української греко-католицької церкви, примусовою колективізацією,

- 223 -

жорстокістю дій НКВС. Саме вони були однією з головних причин збройного опору ОУН-УПА

в цей час.

Крім того, діяльність ОУН-УПА в другій половині 1945 р. були спрямовані на

збереження організацій та військових відділів, їх реорганізацію стосовно нових умов. Так

курені УПА реорганізовувалися у відділи (сотні) та підвідділи (чоти). Деякі з них, не зважаючи

на складність ситуації, здійснювали свою діяльність за межами українських земель. У квітні