1925–1928 Рр., в якій ставилося питання розвитку України як самостійної держави.

Незалежну діяльність від Москви проводить і українська церква. 11 жовтня 1921 р. в

Києві був скликаний Всеукраїнський православний собор, який взяв курс на автономію

української православної церкви. УАПЦ очолив митрополит В.Липківський. У 1927 р. в

українській автокефальній церкві було 34 єпископи, 11 тис. священиків, які обслуговували

2800 Парохій із 7 млн. Вірних. Богослуження вели не старослов`янською, а українською мовою.

В 20-х рр. Україна мала достатній потенціал, щоб згодом перетворитися в могутню

цивілізовану державу. Вона залишалася єдиною паливно-металургійною та енергетичною

базою СРСР, була основним постачальником сільськогосподарської продукції. Про це говорять

такі цифри: у 1927 р. частка України в загальносоюзному виробництві становила: 70% вугілля,

60% Марганцю, 75% заліза, 70% чавуну, 28% зернових.

Українські економісти неодноразово доказували в своїх працях про доцільність розвитку

народного господарства України як самодостатнього. Так у 1928 р. віце-президент ВУАН

академік К.Воблий висловлював погляди на економічне існування України як самостійної

господарської одиниці, що мала всі підстави для окремого розвитку. У журналі “Більшовик

України” появилася стаття М.Волобуєва “До проблеми української економіки”, у якій викрито

колоніальну залежність України від московського центру, обґрунтовано тезу, про те що тільки

забезпечення Україні нестримного розвитку продуктивних сил, надання їй становища

оформленого і закінченого національно-господарського організму унормує справедливі

відносини.

Слід зазначити, що в процесі українізації враховувалися інтереси національних меншин.

У результаті національно-територіального районування в республіці було виділено 13

національних районів, утворено 954 сільських та 100 містечкових рад національних меншин,

- 175 -

працювали сотні шкіл з російською, німецькою, єврейською, польською, болгарською та ін.

мовами викладання. Успішно функціонували театри мовами національних меншин. У жовтні

1924 Р. В складі урср була утворена Молдавська рср. Але для її автономної державності не

було ніяких підстав. Адже молдавське населення не становило на цих землях більшості, до

складу автономії ввійшли етнічні українські землі. Цей процес був інспірований з Москви. У

майбутньому нова автономна одиниця повинна була стати плацдармом подальшої

зовнішньополітичної експансії СРСР відносно Бесарабії, яка до 1917 р. перебувала в складі

Росії.

У цілому процес українізації продовжувався до початку 30-х рр. Найбільш помітні

результати були досягнуті на Київщині, Поділлі, Волині, де рівень українізації суспільно-

політичного життя досяг 60–80%. Республіканські ж наркомати і відомства були українізовані

лише на 52%, місцеві органи радянської влади на 60%, а апарат ЦК КП/б/У лише на 42%.

Очевидно, що процеси, які відбувалися в Україні в 20-х рр., більшовицький режим

використовував у пропагандистських цілях, щоб показати світовій громадськості розвій

національного життя в СРСР. Але ті, хто реально оцінювали обстановку в УРСР застерігали,

що українізація є тільки певним тактичним ходом російських більшовиків, а насправді

спрямована на ліквідацію національно-визвольного руху. Адже наступ українського

національного відродження міг в перспективі призвести до відокремлення України від Росії.

Навіть комуністична, але вільна Україна була неприйнятною для Москви. Дальший хід подій

це підтвердив в повній мірі.