6.5. Основні риси права періоду Національно-визвольної війни 1648-1654 рр.

Специфічні умови формування української державності зумовлю­вали й розвиток права. Воно регулює широке коло відносин -від організації полково-сотенного управління та судочинства до порядку ведення бойових дій.

У цивільному праві формується новий стан умовної земельної власності - рангові маєтки та рангові землі, що нада­ються козацькій старшині за службу.

Спрощується система злочинів і покарань (вилучаються норми про замахи на королівську владу магнатсько-шляхетський порядок управління). Та натомість з'являються нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимоги старшинської адміністрації, ухиляння від надання допомоги товаришу під час бою та ін. Більш суворими в роки війни стають міри покарання. Зрадників страчували, всіх без винятку, незважаючи на їхні ранги та посади. Особливо жорстоко карали осіб (здебільшого, це були селяни), котрі здійснювали напади на старшинські маєтки.

Характерною особливістю розвитку права цього періоду було тс, що починає простежуватися тенденція до поступового пере-ходу від норм звичаєвого права до норм, створених державою. Процес цей був тісно пов'язаний з формуванням державності.

Судовий процес був усним. За докази в суді правили визнання сторін, показання свідків, різноманітні письмові документи, наприклад, розписки в одержанні грошей чи майна тощо. Продовжували застосовуватися й такі засоби досудового слідства, як гоніння сліду та шлякування. Судові засідання були публічними. Допускалося оскарження рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Якщо ж злочин було вчинено в умовах бойових дій, то винесений вирок оскарженню не підлягав.

6.6. Правове оформлення переходу України під протекторат московського царя

Незважаючи нате, що в 1648-1653 рр. в Україні відбувалося зміцнення та зростання авторитету козацько-старшинської влади, Б. Хмельницький розумів, що загроза відновлення польсько-шляхетського режиму лишалася. З огляду на це, гетьман домагається рішення Земського собору Московської держави (1 жовтня 1653р.) про взяття Війська Запорозького "під високу царську руку" та допомогу у війні з Польщею.

У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельниць­кого розробив конкретні умови договору з Росією, що були пере­дані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацю­вання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.

15

а ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.

Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна під­ходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.

Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.

Згодом, використовуючи прояви суспільного антагонізму в Україні, Москва здійснила задуманий акт інкорпорації-ліквіду­вала українську державність і включила українські землі до свого складу. Це сприяло зміцненню військового, економічного та політич­ного потенціалу Російської держави.