12.2. Місцеві органи влади й управління

Влада на місцях закріплювалася за сільськими, міськими, Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Єдиних принципів виборів і норм представництва не було. Різно­манітність норм пояснювалася намаганням більшовиків пристосу­вати їх таким чином, щоб отримати у Радах більше місць. Одно­часно в Україні за прикладом Росії діяли надзвичайні органи влади -революційні та військово-революційні комітети, котрі створю­вали та контролювали більшовики. Ревкоми призначали своїх комендантів і комісарів. На всіх ланках державного апарат\ створювалися комуністичні осередки.

На початку 20-х pp. XX ст. було розпочато, а в 1929 р. завершено адміністративно-територіальну реформу, сенс якої полягав у переході від чотириступеневої системи управління (центр-губернія-повіт-волость) до триступеневої(центр-округ-район) Ліквідація губерній сприяла наближенню партійного центр) до місцевих органів влади, безпосередньому втручанню у справи місцевого управління.

12.3. Судова система

Разом із радянською владою на початку 1918 р. на Україну була поширена дія декрету Всеросійського ЦВК (24 листопада 1917 р.). за яким було скасовано судоустрій Російської імперії та поширено "революційне правосуддя". 19 лютого 1919 р. Раднарком УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовувалися всі суди, запроваджені Українською Центральною Радою, Гетьманатом і Директорією.

Основним завданням "революційного правосуддя" в Україні стало придушення класових супротивників. Здійснювалося воно

124

через революційні трибунали, що утворювалися по одному на губер­нію (у складі не менше від 15 осіб). Функції обвинувачення й за­хисту виконували громадські обвинувачі та правозаступники. Компетенція трибуналу була майже необмеженою (від державних злочинів до злочинів, які передавалися на розгляд постановами губвиконкому). Скарги на рішення трибуналів розглядав Верхов­ний касаційний суд, а особливо важливі справи з травня 1919р.-Верховнийреволюційний трибунал. Існували й народні суди, котрі формували місцеві ради та повітові виконкоми. Скарги на вирок народного суду розглядали ради (зїзди) народних суддів певного судового округу. Кримінальні справи народний суд слухав у складі виборних судді та двох або шести виборних народних засідателів. Для всіх суддів був обов'язковим стаж політичної роботи, тому серед них мало було фахових юристів.

З грудня 1922 р. судові органи, що існували до цього, скасовува­лись і запроваджувалася триланкова система судових установ -народний суд, губернський суд та Верховний суд УСРР. Відтак ; зв'язку з необхідністю уніфікації судових органів на підставі снов судоустрою СРСР і союзних республік та з переходом о нової триступеневої системи (район-округ-центр), система удових органів УСРР містила: народні (районні), окружні суди а Верховний суд УСРР. Для розгляду справ особливих категорій іяли також спеціальні суди (судово-земельні комісії, арбітражні комісії, військові трибунали тощо). Основною ланкою в системі судових органів був народний суд, який діяв у складі народного судді та двох народних засідателів. Окружний суд складався з пленуму й відділів (цивільного, кримінального, адміністратив­ного, дисциплінарної колегії). За прикладом Росії в Україні у 1929 р. ули утворені громадські (товариські) суди (на заводах, фабри­ках, установах). їх обирали загальними зборами строком в один ік. При сільських і селищних радах утворювалися примирливі ка­мери. У зв'язку з утворенням СРСР ДПУ у 1923 р. було перейме-овано на Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ) ^Лри РНК. При голові ОДПУ утворювалася колегія, що мала пра­во самостійно визначати міри покарання "ворогам народу". Це надавало можливості використовувати органи ОДПУ у внутріш­ньопартійній боротьбі за лідерство в партії, а також для приду-ення політичної опозиції та інакомислення в країні.