3.3. Норманська та пантюркістська теорії по­ходження Давньоруської держави

Підґрунтя норманської теорії були закладені в "Повісті временних літ", де розповідається про участь варягів у політично­му житті східних слов'ян. Сьогодні ж доведено, що частина "Повісті временних літ", у якій ідеться саме про утворення східно­слов'янської держави за часів Київського князя Мстислава

4

Володимировича (сина Володимира Мономаха), була підправлена. Як вважають історики, це зробили для того, щоби знайти більш "престижні" корені походження князівської династії, показати, що вони не зі своєї землі, не такі як усі. Пошуки авторитетного родоводу були традиційними для феодального класу всіх країн. Так, у "Повісті временних літ" з'явилися досить суперечливі сюжети про "закликання" на Русь князів-варягів - Рюрика, Сінеуса, Трувора у 862 р.

Норманську теорію розробили німецькі вчені: Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шльоцер. Працюючи в 20-х рр. XVIII ст. в Російській академії наук, вони без будь-якого критичного аналізу цього джерела сформу­лювали концепцію, згідно з якою саме варяги були засновниками Давньоруської держави. Така теорія містила певну політичну спрямованість - уявлення про нібито "неповноцінність" східних слов'ян, їхню нездатність самостійно створити власну державу.

Уже в середині XVIII ст. з критикою норманської теорії виступив М. Ломоносов. Як переконливо доводять праці таких відомих істориків і археологів, як Б. Грекова, А. Тихомирова, Б. Рибакова, С. Юшкова, Д. Лихачова, М. Костомарова, П. То-лочко та ін., утворення Давньоруської держави було закономірним результатом соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян.

Варяги ж, безумовно, відіграли певну роль у житті Давньої Русі, але, переважно, як купці чи наймані воїни. Вплив норманців на Русь не мав вирішального значення, насамперед, тому, що коли вони прийшли на слов'янські землі, то на них уже існувала державність, та й самі вони перебували приблизно на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що й наші пращури. До того ж, вихідці зі Скандінавії швидко інтегрувалися в нове культурне середовище та втрачали свою етнокультурну своєрідність.

У сучасній західній історіографії трапляються також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму. Згідно з нею, династія київських князів мала тюркське походження, а Давньоруська держава, відповідно, утворена Хозарським каганатом. Цю політичну доктрину фахівці також спростували як таку, що не має нічого спільного з історичною дійсністю. "Заслугою" хозар, можливо, було лише те, що вони своїми нападами на слов'янські племена змушували останніх консолідувати сили для боротьби за існування й таким чином прискорювали процес їхнього об'єднання в єдину державу.

3.4. Суспільний лад Київської Русі

Київська Русь була ранньофеодальною державою. її населення поділялося на декілька категорій:

1) панівні верстви:

- Великий князь київський;

- місцеві (удільні) князі;

-бояри (боярин (болярин) від слова "болій" - більший), котрі поділялися на "малих", "великих", "земських";

- вище духовенство;

- купці;

- гості (торговці з інших країн);

2) вільні общинники:

- "люди" (переважно члени сільської територіальної общини -верві);

-ремісники; -дрібні торговці;

- рядове духовенство;

3) феодально залежне населення, чи напіввільні люди:

- смерди (вільні люди, котрі виконували повинності на користь князя (держави), але поступово потрапляли в залежність до феодалів);

- закупи (колишні смерди, що в господарстві свого пана відпрацьовували заборговані гроші - купу);

- рядовичі (селяни, пов'язані з князівським або боярським господарством договірним зобов'язанням - рядом);

- ізгої (люди, вибиті з життєвої колії, які вибули з однієї категорії населення й не пристали до іншої^-);

- вотчинні ремісники (ремісники, що проживали та працювали в садибах феодалів);

- задушні люди (колишні холопи, відпущені на волю з церковним заповітом і передані до монастиря в якості розрахунку за молитву "братії" за спасіння душі померлого);

- прощенники (церковні люди, яким були прощені гріхи);

- пущенники (церковні люди, котрим були відпущені гріхи);

4) невільне населення:

- челядь (раби-полонені);

- холопи (члени племені, що набували статусу аналогічного рабському внаслідок скоєння тяжкого злочину, безнадійної заборгованості, одруження на рабині без ряду (договору) тощо).

4

Незважаючи на різноманітне суспільне становище названих категорій, юридично станові групи населення в Київській Русі не були оформлені. Важливою особливістю тогочасної соціальної структури суспільства було й те, що будь-яка верства населення не була замкненою. Існувала можливість переходу з однієї категорії до іншої. До боярства мали доступ навіть представники з нижчих верств суспільства, а серед ізгоїв міг опинитися навіть князь.