13.2. Місцеві органи влади й управління

Структура місцевих органів державної влади й управління в Україні неодноразово змінювалася. Після запровадження в 1922-1929pp. замість чотириступеневої(центр-губернія-повіт-волость) триступеневої (центр-округ-район) систем управління в серпні 1930 р. здійснюється перехід до двоступеневої (центр-район). В Україні було утворено 484 райони, 18 міст як окремих адміністративних одиниць і автономна Молдавська республіка. Та незабаром виявилися недоліки цієї реформи - керувати з респуб-ліканського центру 503 одиницями було важко. Тож у лютому 1932 р. запроваджується нова проміжна ланка між центром і районом - область. Фактично, було здійснено перехід до звичної, триступеневої адміністративно-територіальноїсистеми управління: центр-область-район.

132

У лютому 1932 р. в Україні було створено перші п'ять облас­тей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, а в червні - Донецьку, в жовтні - Чернігівську. У 1937 р. були утворені - Житомирська, Миколаївська, Полтавська, Кам'янець-Подільська, у 1938 р. - Ворошиловградська, в 1939 р. - Запорізька, Кіровоградська, Сумська, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, Львівська, Станіславська, Тернопільська, в 1940 р. - Чернівецька та Ізмаїльська області.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою будува­лася і структура органів радянської влади на місцях. Однак характерною її ознакою було одне - вищим органом радянської влади в будь-якому адміністративно-територіальному утворенні були Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, зїзди Рад - губернські, обласні, повітові, волосні, окружні, районні (залежно від етапу реформування адміністративно-територіальної системи). Після прийняття в 1937 р. нової Конституції УРСР органа­ми державної влади в областях, районах, містах, селищах і селах стають Ради депутатів трудящих, яких обирало населення відповід­них адміністративних одиниць раз на два роки. Була ліквідована система з'їздів Рад і встановлювався сесійний порядок їхньої роботи. Сесії обласних Рад скликалися не рідше від чотирьох разів на рік, районних - шести, міських і сільських - не менше, ніж раз на місяць. На Ради депутатів трудящих покладалося здійснення радянської влади на місцях. Вони обирали виконавчі комітети у складі голови, заступників, секретаря, членів. При місцевих Радах за галузевим принципом утворювалися відділи й управління.

24 грудня 1939 р. відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 місцевих, 10 863 сільські і 442 селищні Ради депутатів трудящих. Однак вони в умовах адміністративно-командної системи не могли розгорнути свою діяльність, а тому не виконували покладених на них функцій. Над Радами була поставлена партія, що своїми рішеннями та діями на всіх рівнях підміняла державні органи влади й управління. Без погодження з партійною бюрократією Ради не могли вирішувати жодного питання чи приймати рішення.

13.3. Правоохоронна система

Після запровадження в Україні триступеневої системи Управління сформувалася така судова система: народний суд (в районах), обласний суд, Верховний суд України. Судом першої інстанції були народні суди, що діяли у складі народного судді та двох народних засідателів і розглядали більшу частину кримінальних та цивільних справ.

Обласні суди були судами як першої, так і другої інстанцій щодо цивільних і кримінальних справ, здійснювали нагляд, ревізували в межах області народні суди, нотаріальні органи тощо.

Верховнийсуд УСРР розглядав у першій інстанції особливо важ­ливі справи (як цивільні, так і кримінальні), слухав у касаційному порядку справи, розглянуті обласними та всіма іншими без винятку судами, міг переглянути справи в порядку нагляду.

Конституція УСРР декларувала принцип гласності судових засідань, право обвинуваченого на захист і принцип соціалістичної законності, яких недотримувалися. Навпаки, в цей час траплялися дуже серйозні порушення законності, практикувалися позасудові репресії. Затверджувався принцип виборності судів: Верховний суд обирала Верховна Рада УРСР на п'ять років, обласні - обласні Ради депутатів трудящих на п'ять років, народні суди - населення натри роки.

Прокурора республіки й обласних прокурорів призначав Генеральний прокурор СРСР, а прокурорі в районів і міст - Прокурор УРСР. Та прокуратура України в цей час, як і прокуратура СРСР, не забезпечувала належного нагляду за правоохоронними органами, а її керівництво саме підтримувало застосування недозволених методів слідства, необгрунтовані масові репресії.

У системі правоохоронних органів зростає роль ОДПУ, до складу якої після ліквідації 15 грудня 1930 р. НКВС УСРР увійшла міліція. З утворенням 10 липня 1934 р. загальносоюзного НКВС було завер­шено централізацію репресивно-каральної системи. В Україні було також утворено НКВС, який став філією союзного.