14.4. Основні риси права

В умовах воєнного часу встановлюється абсолютне панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва, спрощується порядок передачі майна між державними підприємствами й уста­новами, розширюється право держави щодо деяких об'єктів права особистої власності. У зобов'язальному праві звужується застосу­вання цивільно-правових договорів і розширюється застосування адміністративно-правових, планових завдань.

Згідно зі змінами, внесеними до житлового законодавства, за військовослужбовцями зберігалася їхня житлова площа, котра звільнялася від квартплати, а плата за площу, яку займали члени їхніх сімей, стягувалася на пільгових умовах.

Щоб забезпечити права й інтереси осіб, які перебували на фронті, термін позовної давності у справах цих громадян вважався продовженим на весь період перебування у Збройних силах. Було анесено корективи до порядку визначення осіб такими, що пропали на фронті. Розширено коло спадкоємців за законом (окрім дітей, подружжя й утриманців закон тепер відносив до цієї категорії батьків та рідних братів і сестер). Ускладнювався процес розірвання шлюбу. Збільшується тривалість відпусток по вагітності та пологах із 63 до 77 днів з правом приєднання до неї чергової відпустки. Вагітні жінки звільнялися від понаднормових робіт. Зростає державна допомога багатодітним і одиноким матерям (вона надавалася при народженні третьої, а не сьомої, як було раніше, дитини). Запроваджуються відзнаки для багатодітних матерів.

У роки війни з метою забезпечення безпосередньої роботи підприємств, заміни працівників, які були призвані до Збройних сил, для проведення оборонних і будівельних робіт, заготівлі палива, розбудови транспорту тощо, запроваджувалися надзвичайні заходи з регулювання трудових відносин. Приміром, військова влада отримала право залучати громадян до трудової повинності, а керівники підприємств-до понаднормової роботи (не більше від трьох годин, а для осіб, яким не виповнилося 16 років від двох годин на добу). Скасовувалися чергові та додаткові відпустки. Здійснювалася мобілізація працездатного міського населення на період воєнного часу для роботи на виробництві та будівництві (підлягали чоловіки віком від 16 до 55 років, а жінки - від 16 до 45 років). Особи, що ухилялися від мобілізації, притягалися до кримінальної відповідальності (примусові роботи за місцем проживання строком до одного року). Усі робітники та службовці підприємств воєнної промисловості на період війни були закріп­лені для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали. За низку порушень трудової дисципліни, поряд з дис­циплінарною відповідальністю, застосовувалась і кримінальна. Важливого значення набуває питання працевлаштування інвалідів війни.

У кримінальному праві діяли довоєнні норми, проте з'являються й нові, викликані до життя умовами війни. Так, встановлюється кримінальна відповідальність за: поширення у воєнний час брех­ливих чуток, які викликали паніку серед населення (ув'язнення строком віддвохдо п'яти років); розголошення державної таємниці або втрату документів, що містили такі відомості (позбавлення волі від трьох до десяти років); ухилення від військового обліку, призову в армію, дезертирство, незаконне нагородження орденами та медалями, втрату прапора військової частини. Посилюється відповідальність за розкрадання соціалістичної власності, пося­гання на особисту власність громадян, спекуляцію.

38

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. вводив у радянське кримінальне право нові види покарань - смертну кару через повішання та заслання на каторжні роботи строком від п'ят­надцяти до двадцяти років за злочини, вчинені німецько-фашист­ськими загарбниками та їхніми поплічниками. Було проведено низку процесів над німецько-фашистськими злочинцями.

Одночасно, в умовах війни широко застосовувалися умовне засудження, відстрочка виконання вироку до закінчення війни з на­правленням засудженого до діючої армії. Для цього у структурі Зброй­них сил були не тільки штрафні роти та батальйони, але й цілі корпуси та навіть армії. Й. Сталін недовіряв арештантам. Тож людина, засуджена хоча б один раз, могла воювати тільки в штрафних під­розділах, їх безжалісно використовували на найнебезпечніших ділянках фронту, тому саме в них і налічувались великі втрати. Ті бійці цих підрозділів, які відзначалися в боях, звільнялися від покарання та судимість з них знімалася.

Загалом, для кримінального права воєнного періоду було харак­терним ширше, ніжу мирний час, використання принципу аналогії та відплати, як однієїз цілей покарань і притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що раніше каралися в адміністративному порядку.