9.4. Судова реформа 1864 р.

Недоліки судової системи та судочинства Росії викликали не­задоволення багатьох верств суспільства, і 20 листопада 1864р. були затверджені та набрали чинності судові статути - основні акти судової реформи: про заснування судових установлень; статути кримінального й цивільного судочинства; статути про по­карання, що накладалися мировими суддями. У цих документах проголошувалися нові принципи судоустрою та судочинства: відокремлення суду від адміністрації; створення чіткої системи судових інстанцій; розмежування досудового слідства й судового; незмінність суддів і слідчих; створення всестанових судових органів; рівність усіх перед судом; заснування суду присяжних; уведення прокурорського нагляду.

Реформа запроваджувала також такі принципи буржуазного судового процесу, як: усність, гласність, змагальність, право звину­вачуваного на захист, презумпція невинуватості, апеляція та касація.

Судова система складалася з місцевих і загальних судових органів. Існували також духовні, комерційні та військові суди.

До місцевих судових органів належали мирові судді та з'їзди ^мирових суддів. Мирових суддів обирали повітові земські зібрання ^та міські думи строком на три роки. Кандидати в мирові судді Повинні були відповідати багатьом вимогам, зокрема, мати вищу чи середню освіту, високий майновий ценз. Список кандидатів у мирові судці затверджував губернатор. Діяльність мирових суддів здійснювалася в межах мирових дільниць, які складали мировий округ (повіт). Мирові судді округу утворювали з'їзд мирових суддів, який був апеляційною інстанцією для мирових судів.

Підставами для розгляду справи в мировому суді були: скарги приватних осіб, повідомлення поліцейських та інших адміністра­тивних органів, ініціатива самого мирового судді. Мирові судді розглядали справи одноосібно, процес був усним і публічним.

До загальних судових органів належали окружні суди та судові палати. їх було створено в Україні, відповідно, 25 і 3. Окружні суди створювалися на декілька повітів. До їхнього складу входили голова та члени суду, яких призначав імператор за поданням міністра юстиції. До кандидатів на ці посади ставилися тежпевні вимоги (майновий і освітній ценз, стаж роботи тощо). Окружні суди розглядали як цивільні, так і кримінальні справи (зокрема й за участю присяжних засідателів). Судові засідання проходили колегіально. Досудове слідство покладалося на слідчих, які працю­вали при цих судах.

Судові палати створювалися як апеляційна інстанція зі справ, які розглядав окружний суд без участі присяжних засідателів, і як суд першої інстанції з найбільш важливих справ (державні, посадові, релігійні й інші злочини). Палати складалися із двох департаментів -цивільного та кримінального, котрі очолювали голови. Голів і членів судових палат призначав імператор за поданням міністра юстиції. При судових палатах перебували прокурори, слідчі, адвокати.

Вищою судовою інстанцією імперії залишався Сенат. Він був ка­саційною інстанцією для всіх судових органів, а також судом першої інстанції зі справ особливого значення. Для розгляду справ про державні злочини царським указом міг утворюватися Верховний кримінальний суд, який складався з членів Сенату, голів департаментів Державної ради та очолювався головою останньої.

Судовою реформою запроваджувалася адвокатура (присяжні та приватні повірені) й нотаріат.