Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Новий довідник. Українська мова. Українська літ...docx
Скачиваний:
71
Добавлен:
29.09.2019
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Граматика: морфологія, синтаксис

Прозорий гай. Тремтячий лист. Осіння світла акварель (С. Зінчук).

Високі айстри, небо синє, твій пог­ляд, милий і ясний (М. Рильський). Холодний вітер. Сніг. Сузір’я Лебідь, розпластане над нами в вишині (Ю. Клен ).

Неузгоджене означення вживаєть­ся як перед головним членом, так і після нього:

Тернистий шлях людини (В. Шевчук ).

Перші матері слова. Перша пісня колискова (Олександр Олесь).

РОЗРІЗНЯЙТЕ! І- Прикметник, що стоїть після підмета, у біль­шості випадків є іменною частиною скла­деного присудка:

Як пишно квітка лотоса цвіте,

Яка жагича врода у тюльпана,

Яке в ромашки серце золоте.

Яка троянда горда і дихмяна!

М. Луків.

  • Якщо в реченні є будь-яка обставина, то це Речення не називне, а двоскладне з пропуще­ним присудком:

Ромашки. Маки. Мальви (де?) біля хати (М. Луків).

  • Нр/зь (де?) бияння квітів і зела, і пахощі. ^ '^^іук пташиний (І. Савич).

^аЛзивні речення завжди є повними.

Називні речення за значенням і Дикцією в мовленні поділяють на: ■Суттєві, що стверджують буття, ^явність предметів чи явищ у дальній дійсності:

Каштани. Сотні білих свіч (В. Стус ).

  1. Вказівні з частками ось, он, от:

Ось місяць, зорі, солов'ї~ (П. Тичина ).

  1. Емоційно-оцінні зі словами який (яка, яке, які), такий (така, та­ке, такі), що за, ну й та окличною інтонацією:

Ну й мороз! Яка краса! Яка ж заме­тіль! Що за диво? Такі візерунки...

  1. Власні назви книжок, журналів, ор­ганізацій, установ, заголовків тощо: «Тіні забутих предків» (м. Коцю­бинський ).

Речення-звертання, у яких пере­дається те чи інше почуття, волеви­явлення (радість, страх, прохання, заборона), називають вокативними. За формою вони близькі до називних, але їхній головний член може бути виражений не тільки називним, але й кличним відмінком іменника:

Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В. Симоненко.

Односкладні особові речення

До односкладних особових нале­жать означено-особові, неозначено- особові та узагальнено-особові речення.

Означено-особовими називають речення, у яких головний член вира­жає дію, що виконується чи буде ви­конуватися певною визначеною осо­бою (чи особами):

321

УКРАЇНСЬКА МОВА

Усоте прославляю буйноту жит­тя! (Б.-І. Антонин).

Для добрих друзів відчиняю дім і маю серця щиру нагороду (А. Ма­лишко ).

Лови летючу мить життя!

(Олександр Олесь).

Тої слави козацької повік не забу­дем! (Т. Шевченко).

Собори душ своїх бережіть, друзі ( О. Гончар ).

Головний член в означено-особо- вих реченнях виражається дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу.

Відсутній підмет у таких реченнях легко відновити, але потреби в цьому немає: на певну особу (я, ти, ми, ви) вказує закінчення дієслова-присудка.

Неозначено-особовими називають такі односкладні речення, у яких го­ловний член виражає дію, що сто­сується невизначеного кола осіб: Вчителя й дерево пізнають по пло­дах (Нар. те.).

Чи хоч пучечок тої калини мені на груди покладуть? (Л. Костенко). Письменників називають інжене­рами людських душ (О.Донченко). У тридцять три розіп’яли Хрис­та. Розіп’яли у тридцять третім Україну (В. Василашко). Присудок у таких реченнях вира­жається дієсловом у формі 3-ої особи множини теперішнього, майбутнього

або ж у формі множини минулого ча- су. Дійова особа тут відсутня й точно назвати її не можна: важлива сама дія, а не її виконавець:

Катів поведуть на страту, на на- шу святу розплату (Є. Маланюк). Кому се так квітками, та вінка- ми, та віттям гордеє чоло вінча- ють? (Леся Українка).

Прожили. Одійшли на віки.

Не жаліли ні праці, ні сили.

До останку себе перелили В колоски, колоски, колоски.

М. Луків. Узагальнено-особовими називають речення, у яких дійова особа мислить- ся узагальнено:

Не підкидай жару до вогню. Любові силою не допоможеш. Головний член у таких реченнях виражається дієсловом у формі 2-ої особи однини або множини:

За цю науку цілуйте батькам руку-

Зрідка в узагальнено-особових Ре' ченнях присудок може виражатися іншими особовими формами: Золоті гори обіцяє (3-я ос. одн.)- Як дбаємо, так і маємо (1‘а 0' множ.).

Гостей зустрічають хлібом-сілЛІ° (3-я ос. множ.).

Такі речення виражають узагаЛ

застереже0

ЩШ:

нені судження, поради,

ня і здебільшого вживаються в

ках, прислів’ях, приказках ^на^в},0- творчість), переважають у розм

322

Гоаматика: морфологія, синтаксис

побутовому та художньому стилях і надають мовленню афористичного характеру.

Узагальнено-особовими є також ре­чення, які виражають психічний стан особи в певних типових ситуаціях: Дивишся і не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим, гаря­чим і пахучим повітрям (І. Нечуй- Левицький ).

Безособові речення

Безособовими називають такі од­носкладні речення, у яких головний член — присудок — позначає дію, процес або стан, що мислиться неза­лежно від виконавця:

Можна знайти в природі півтони, Можна життя спинити на

півслові,

  • Але нема в житті напівціни,

Але нема в житті напівлюбові.

А. Демиденко. Головний член безособового речен­ня може виражатися:

' безособовими дієсловами, що на­зивають явища природи або стан людини:

Замело туманами, зарясніло мря- кою (В. Симоненко).

Світає, Господи, світає... (Л. Кос­тенко ).

Гарячий мед ллє сонце. Мрійно. Марко. (В. Коломієць); особовими дієсловами в безособо- в°му значенні:

На луках під гарячим сонцем дуже пахло свіжою травою й польовими квітами (І. Нечуй-Левицький ).

Із садочка красно пахощами віє (М. Старицький );

  • дієслівними формами на -но, -то: Цілі вулиці викошено огнем-косою (Г. Косинка).

О, сліз таких вже вилито чима­ло... (Леся Українка);

  • словами немає (нема), не було, не буде, при яких є додаток у родово­му відмінку:

На вільну душу ланцюгів нема (В. Симоненко).

Нема краси в затятості без­силій... (Л. Костенко).

Немає мудріших, ніж народ, учи­телів (М. Рильський).

Весни такої не було й не буде (Ле­ся Українка );

  • прислівниками (словами категорії стану): добре, приємно, важко, хо­лодно, тепло, жаль, шкода, слід, треба, можна тощо (часто із зв’яз­кою або без неї):

На душі було так чисто... (М. Во­роний ).

Надворі повно сонця і голубого не­ба (Г. Тютюнник).

Тож добре людині на білім світі (А. Малишко).

До чого ж гарно й весело було в на­шому городі (О. Довженко).

Земле! Як тепло нам із тобою!

(М. Рильський ).

323