УВАГА!

Вимова £ написання. Використовуйте правило!

Традиційний (історичний) — напи­сання слова не можна пояснити ні ви­мовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за уста­леною традицією:

яблуко (біл. ябльїк, рос. яблоко), щока (біл. шчака, рос. щека); лева­да, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвили­на, хвіртка, хвороба, хвастун (українські);

журі, тонна, бароко, Гюго, Гол­ландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).

УВАГА!

Запам’ятовуйте правопис окремих слів! У разі потреби скористайтеся порадою М. Рильського: «Не бійтесь заглядати у словник...»

Смисловий (диференційний) — на­писання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад:

• написання великої чи малої літери: Любов (ім’я) — любов (почуття); Орел (місто) — орел (птах);

• написання слів разом чи окремо:

з гори (з пагорба) — згори (звер­ху); на пам’ять подарувати (прийменник + іменник) — на­пам’ять вивчити ( прислівник ); про те (прийменник + займен­ник ) — проте (сполучник).

66

УВАГА!

Розрізняйте значення слів у контексті!

Примітка. У жодній мові правопис не ба­зується виключно на якомусь одному прин­ципі. Так, в основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи, за якими пишеться більшість слів і словосполучень.

Традиційною можна вважати англій­ську орфографію, яка відображає вимову ХУ-ХУІ ст. Визначальним для російської мови є морфологічний, а для білоруської — фонетичний принцип.

§16. З історії української орфографії

Першою працею, у якій закладалися основи українського правопису, була «Грамматика малороссийского наре- чия» (1818 року) О. Павловського. Згодом на Наддніпрянській Україні набула значного поширення т. зв. кулішівка — фонетичний правопис, укладений П. Кулішем, а в Галичині й на Буковині — пристосований до місцевої вимови фонетичний правопис Є. Желехівського, т. зв. желехівка. Історико-етимологічний правопис роз­робив М. Максимович (дуже складний для вживання, був мало популярний).

У XIX ст. функціонувало кілька українських правописних систем (А. Метлинського, М. Гатцука, М. Драгоманова та ін.), які відіграли певну роль у становленні національ­ної орфографії.

Проте в 1863 та 1876 рр. царський уряд заборонив використання ук­раїнського правопису, тому аж до 1905 р. на територіях підросійської України україномовні тексти дру­кувалися т. зв. ярижкою — російсь­кою абеткою та згідно з тодішньою чинною російською орфографією.

Офіційно схваленого й обов’язко­вого для вжитку українського кодексу орфографії не було аж до 1921 року, коли вийшли друком «Найголовніші правила українського правопису», створені Українською АН під керів­ництвом академіка А. Кримського.

Новий повний орфографічний ко­декс, яким і тепер в основному послу­говується українська діаспора, вийшов у 1928 році, відомий в історії як «скрип- никівський», бо його затвердив нар­ком освіти УРСР М. Скрипник.

Наступне видання правопису 1933 р. фактично відкидало попереднє як ідеологічно неправильне. Він був обов’язковим до 1946 року, коли вийшов новий «Український пра­вопис» , друге його видання здійснено в 1960 році, третє — у 1990, а чет­верте — у 1993. Нині триває робота над новою редакцією «Українського правопису».

§17. Вживання апострофа

Апостроф — надрядковий гра­фічний знак, що не позначає жодного

звука, а вживається в українському письмі для передачі роздільної вимо­ви твердих приголосних перед на­ступними йотованими голосними я, ю, є, ї, що позначають два звуки: [/а],

Иу]> !>]> Ш-

Апостроф ставимо:

В українських словах:

1. Після губних б, п, в, м, ф перед йо­тованими я, ю, є, ї ( «мавпа Буф» ): здоров’я, люб’язність, жираф’ячий, в’ється, солов’ї, м’який, дев’ятсот.

2. Після р у кінці складу, якщо у ви­мові чується звук [/]:

Мар’яна, подвір’я, сузір’я, між­гір’я, матір’ю, пір’їна, на узгір'ї.

3. Після префіксів, які закінчуються на приголосний:

під’їзд, без’ядерний, від'їжджати, перед’ювілейний, об’єднання, воз­з’єднання, роз’яснити, але:

безініціативний, розучити, зеко­номити.

4. Після першої частини складних і складноскорочених слів, що закін­чується на приголосний: трьох’ярусний, дит’ясла, пап’єв- ропейський, Мін’юст; пів’яблука, пів’юрти, пів’ємності, пів'їдальні, але:

півдня, півапельсина, пів-Африки, пів-Японії.

5. Після к у слові Лук’ян та похідних від нього:

67