Обжинкові пісні супроводжували завершення жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за зібраний урожай. Багато обжин­кових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка з ко­лосків, заряджання княгині, проце­сії женців від поля до дому господа­ря. Наприклад:

Кругом, женчики, кругом Понад зеленим лугом Женчики кружинають,

Пшениці дожинають,

Кінець нивоньці, кінець,

Будемо плести вінець.

То з жита, то з барвінку На хорошую дівку.

В нашого господаря Та золотая брама.

Мальовані одвірки,

Зробим сьогодні обжинки.

Світи, місяцю, з рога,

Щоб була видна дорога.

Щоб з неї не зблудити,

Віночка не згубити.

§3. Родинно-обрядова творчість

Родинно-обрядова творчість по- ⁸ язана з ритуально-обрядовими дія­ми, які виконуються з нагоди основ­них етапів життя людини. У наші дні Ці обряди становлять частину народ- ^Ни* традицій.

З-поміж усього розмаїття давніх ритуалів до нашого часу збереглися системи обрядів весілля, народження дитини, смерті та ритуальні дії, по­в’язані з закладенням та будівницт­вом нового дому та новосіллям.

Весілля тісно пов’язане з народною драмою. У певному розумінні систе­ма ритуалів і традицій з нагоди одру­ження наречених становить цілісне драматичне дійство, кожен з учас­ників якого виконує призначену йо­му роль. Весілля — довготривалий святковий церемоніал, у якому Лано- вики виділяють такі етапи:

• передвесільний (сватання, заручи­ни, змовини);

• приготування до весілля (запро­шення на весілля, випікання коро­ваю, завивання гільця чи весільного деревця, дівич-вечір, або вінкопле- тення, оглядини, або відвіз сорочки);

• весілля (посад, розплітання коси нареченої, батьківське благосло­вення, приїзд нареченого, гостина, «викуп» нареченої, прощання на­реченої з рідними, від’їзд подруж­жя до оселі молодого, гостина в домі нареченого, «комора»);

• післявесільний (понеділкування, або почепини, пропій, або перезва).

Народні лірично-пісенні твори, якими супроводжується ця послідов­ність дій, називають весільними обря­довими піснями. Весільний обряд став символом нескінченності людсь-

455

кого буття. На певних етапах життя народу він урізноманітнився, збага­тився окремими деталями, навіть змінився за формою. Проте незмін­ним лишався його первісний зміст: утворення нової сім’ї, радість рідних і близьких, бажання бачити їх у щасті й достатку:

Зелений барвінок, стелися,

стелися —

Закоханих двоє за руки взялися, За руки взялися, любити

поклялися. Хай дні ваші будуть веселі, щасливі, Хай родяться діти хороші,

вродливі, Хай вірних вам друзів життя

посилає, Хай щира любов у серцях

не згасає.

§4. Малі жанри

Прислів'я і приказки

Прислів’я та приказки належать до малих жанрів усної народної твор­чості. Хоч вони й короткі, на один- два рядки, але мають усі ознаки ху­дожньо довершених творів.

У прислів’ях та приказках відобра­жено багатовікову мудрість народу, практичний досвід людини в різних сферах її діяльності, різноманітні явища суспільного життя й природи, передано горе й радість людини, її мрії та прагнення.

Прислів’я виникли дуже давно. Як указує їхня назва, у житті вони вжи­ваються при слові, при розмові, наби­раючи в кожному окремому випадку відповідного значення.

Прислів'я та приказки — це стійкі афористичні вислови, що в стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, людські вчин­ки тощо. Прислів’я містить заверше­ну думку, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів’я.

Прислів’я:

Кров людська не водиця,

проливати не годиться.

Найшла коса на камінь: коса

не втне, камінь не піддасться.

Береженого Бог береже,

а козака шабля стереже.

Приказки:

Старість не радість, похорон

не весілля.

Або пан, або пропав — двічі

не вмирати.

Моя хата скраю — я нічого

не знаю.

Баба з воза — кобилі легше.

Кров людська — не водиця.

Найшла коса на камінь.

Береженого Бог береже.

Старість не радість.

Або пан, або пропав.

Моя хата скраю.

Баба з воза. _ч.

Прислів’я — маленький ^п°^еТ₀д. ний твір, що складається лише

456

ного речення, яке може бути простим («За праве діло стій сміло», «Кожно­му мила своя сторона») або складним («Праця чоловіка годує, а лінь мар­нує», «Не лінуйся рано вставати, а соромся довго спати», «Бджола мала, ай та працює»).

Прислів’я змінюють свій зміст за­лежно від застосування. Більшість прислів’їв можуть уживатися у двох значеннях: прямому («Сам пропадай, а товариша з біди визволяй», «Добре роби, добре й буде») і переносному («Під лежачий камінь вода не тече», «Любиш кататися — люби й саночки возити», «Який стук, такий і грюк»).

Тематично прислів’я охоплюють усі сфери людської діяльності, будь- яке життєве явище (дружбу, працю, віру, війну, сім’ю, страх).

Про батьківщину: «Рідний край ~ земний рай».

Про дружбу: «Дружба та братство Дорожчі за багатство».

Про працю: «Уперта праця все переможе».

Про навчання: «Гарно вчити того, хто хоче все знати».

Про людські вади: «Лукавий чоловік на словах любить, а ділом губить».

Прислів’я влучні, виразні, ритміч- Будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, Що римуються. Така милозвучність прислів’їв допомагає легше запа- м ятовувати й виголошувати їх, мова

відзначається стислістю, лаконічніс­тю, тут не тільки немає багатослів’я, але часто випускаються члени речен­ня, необхідні в звичайній розмовній мові:

Знає кума — знає півсела.

Прислів’я побутують в українській словесності з найдавніших часів і не втрачають своєї актуальності донині.

Загадки

Загадка (від «гадка» — думка, «га­дати» — думати, мислити) — ко­роткий твір, у якому в завуальованій алегоричній формі зашифровано пев­ний предмет чи явище, первісне зна­чення яких треба відшукати. Кожна загадка — це художній опис, яскраве зображення загаданих предметів і явищ. У загадках, як і в прислів’ях, виражені спостереження народу над явищами людського життя та приро­ди, відбито його досвід, мудрість, йо­го вміння образно мислити. Загадки

• один з найдавніших і найпоши­реніших видів народної творчості. У свідомості людей вони живуть тися­чоліттями. Чимало загадок зберіга­ють і відображають первісні, міфо­логічні погляди на природу: «Той, що живе в лісі» (лісовик), «Той, кого не згадують о півночі» (чорт), «Ви­соко стоїть, одно око має, усюди за­глядає» (сонце). Пізнаючи природу, людина змінювала свої погляди. За­гадки завжди були однією з форм

457