. іншим «навіки долю озарить». мовву щедрість Н. Сигиди Гра- й вський передає, використовуючи ■_СТКІ й точні епітети, порівняння. Переважна більшість віршів, присвя­чених ДІЙ мужній жінці, — це ліричні мініатюри, яким притаманні глиби­на почуттів і динаміка переживань.

Літературний процес першого десятиліття XX ст.

§18. Передумови оновлення українського мистецтва

Соціально-політична ситуація початку сторіччя

Процес розвитку української літе­ратури початку XX ст. відбувся на тлі загострення соціально-політичної ситуації. Перша російська революція 1905 року принесла українському громадському рухові два докорінні покращення:

' припинено політику заборон та Утисків української мови;

' Українцям дозволено об’єднувати­ся в організаціїї.

^кі обставини політико-громадсь­ко життя спричинили появу нових Дичних видань українською мо- Якщо в листопаді 1905 року іс­

нувала лише одна українська газета, то до першої половини 1906 року по­чало виходити або оповіщено, що мають виходити 35 українських пе­ріодичних видань. Майже в кожному місті з’являлися українські громади або клуби. По селах поширювалися «Просвіти» — культурні заклади, що створювалися на зразок одноймен­них організацій у Галичині.

Українські письменники не тільки Наддніпрянської України, а й Гали­чини та Буковини, відчувши нові віян­ня, прагнули у своїх творах передати пафос визвольної боротьби народу, від­родження національної свідомості.

Складалося враження, що україн­ська преса, а з нею й письменство, на­решті стануть на певний ґрунт. Та попри всі сподівання очікуваного розквіту української літератури й культури не відбулося.

У 1907 році, спираючись на кон­сервативну більшість у Думі, уряд проголошує надзвичайний стан. По­чинається реакція, по всій імперії вводяться військові трибунали, укра­їнські періодичні видання практично зникають, розпущено українські клуби — провадиться антиукраїнсь­ка політика.

Боротьба народницьких і модерних

ідей у літературі на рубежі віків

Процес розвитку української літе­ратури від кінця XIX ст. ускладню-

ється. 1898 рік в українсьому пись­менстві виявився етапним і пока­зовим. У Львові засновано Видав­ничу спілку, починає виходити «Лі­тературно-науковий вісник» (ЛНВ), який об’єднує найкращі письмен­ницькі сили з усіх земель України; по обидва боку кордону відсвяткова- но століття виходу «Енеїди». •

У літературі кінця XIX - початку XX ст. чітко окреслилися дві найха­рактерніші риси:

• криза народництва,

• проникнення в українську культу­ру модерних західних ідей.

Українське літературне народни­цтво мало широкі хронологічні рам­ки (від Котляревського до Франка й Стефаника). Воно впродовж століття послуговувалося основним поняттям

• «народ», основу якого становить селянство; інтелігенція ж, на думку Франка, поборника та захисника на­родницьких ідей, повинна «злитися з народом, повинна стати серед нього як брат, як рівний, як свій, повинна стати робітником...». Народництво завжди схилялося до надмірної іде­алізації народу. «Народ» для Франка є об’єктом зображення, вищою метою літературної творчості, а в основі літератури лежить народна мова.

Антинародницька реакція бере по­чаток вже з доби пізнього романтиз­му (60-ті роки XIX ст.).

644

Першими її виявами є гасла «щ_Ту. ки для штуки» (мистецтво зарад_и мистецтва), переспіви із західних літератур, та найгучніше зазвучали антинародницькі ідеї саме на межі сторіч.

У цей час у літературі співпрацю- ють представники трьох поколінь:

• письменники, що прийшли в літе­ратуру в 70-80-х роках (Іван Не- чуй'-Левицький, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Кар- пенко-Карий, Іван Франко);

• представники середнього поколін­ня (Борис Грінченко, Олена Пчіл- ка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Леся Українка);

• молоді письменники (Осип Мако- вей, Василь Стефаник, Марко Че­ремшина, Богдан Лепкий, Володи­мир Винниченко, Гнат Хоткевич, Олександр Олесь, Микола Воро¹ ний, Михайль Семенко, Михайло Яцків та ін.).

На думку Миколи Євшана, голов­ний закон мистецтва — це боротьба поколінь, якої в українській літера­турі ще не було. На зміну старому п°‘ колінню приходило нове, усі попе­редні підхоплювали одне одного, то­му в літературі останнього століття панувала «задуха творчої атмосф⁶' ри». Саме творчість представників середнього та молодшого поколінь М Коцюбинського, Лесі Українки»

брянської, В. Стефаника,

^_кевИча, М. Яцкова — Порушує

ції та канони народництва, а от ЛІ вступають у боротьбу з по- попередників.

Й зміну народництву приходить яернізм. Осередком західноук-

• ських модерністів стало львівсь- видавництво «Молода муза», до Іаду якого увійшли Остап Луць- кі Петро Карманський, Василь Па- пський, Богдан Лепкий, а на [одній Україні осередком модер- нізму став київський журнал «Ук- раїнська хата», у якому друкувалися Ііикола Євшан, Михайло Сріблянсь- шй, Одарка Романова та ін. «Молодомузівці» чітко орієнтува- лися на Захід з його модерними ідея- і та заперечували реалізм і народ- идьку традицію; зверталися до но- 8ях тем, насамперед краси, любові, курби, настроїв самогубства тощо. Поезія «молодомузівців» — це по- Йія форми. Отже, в ній не повинно ^ідей, а тільки «штука». «Моло- «муза» визначила одного свого кла- *** ~~ Ольгу Кобилянську, на честь ^ року Остап Луцький ви- ^ив альманах «За красою». Пев- вплив на галицьких модерністів ввив і Михайло Коцюбинський.

ГОй ^ВЙЛ *^^кР^а*^нсвка хата», на- [ йЦький за назвою, виявився Г ^^ВДІ модерним. Редактори та Журналу прагнули розшири-

ти рамки української культури, мо­дернізувати її. Через це об’єктом їхньої критики стало народництво та українофільство.

Поезія та проза, опублікована в журналі «Українська хата», торкала­ся малознаних, іще не розроблених питань і проблем: психології, релігії, екзотики, сексуальності.

«Хатяни» цікавилися життям міс­та, їхні настанови були принципово антинародницькими, через що на сторінках журналу не міг би опуб­лікувати свої твори ані Іван Нечуй- Левицький, ані Панас Мирний, ані навіть Іван Франко. Натомість там друкувалися «молодомузівці* та мо­дерністи російської України: Микола Вороний, Олександр Олесь та інші.

Українські письменники сприйма­ють та асимілюють нові мистецькі течії, що, завдяки перекладам творів західної літератури, проникають в українське письменство, і, як наслі­док, збагачується жанрова система, урізноманітнюються підходи до зоб­раження дійсності, творчі стилі та манери.

Виникнувши в Європі на зламі XIX і XX ст. під гаслом новаторства, мо­дернізм поступово поширився й в Ук­раїні. Згодом, приблизно з початком першого десятиліття, він трансфор­мувався в авангардизм. Якщо з мо­дернізмом пов’язана поява таких течій як символізм та неоромантизм

645