7.2. Монтаж систем опалення із пластмасових і багатошарових труб
Для монтажу систем опалення використовують поліетиленові і полівінілхлоридні трубні матеріали. Робоча температура для труб - 70 °С, максимальна - 95 °С, верхня межа тиску 0,6... 1,0 МПа; робоча температура для труб РУС-С до 95 °С, а короткочасна до 110 °С, якщо тиск 0,6... 1,0 МПа.
Для систем опалення (СО) повинні використовуватись труби з антидифузійним захистом (протидією кисню повітря, який дифундує через стінки пластмасового трубопроводу і викликає корозію металевих елементів систем). Повний антидифузійний захист мають багатошарові труби (рис.7.6), які поєднують переваги пластмасових і металевих труб. Багатошарові труби мають значно менший від пластмасових коефіцієнт лінійного розширення, що тільки удвічі вищий від аналогічного коефіцієнта сталевих труб.
Пластмасові труби постачаються бухтами завдовжки 50, 120 і 250 м. В процесі транспортування і складування труби повинні лежати на рівній поверхні, їх зберігають в затінених і неопалюваних приміщеннях.
Рис.7.6. Конструктивні особливості багатошарових труб
Рис.7.7. Послідовність виконання зварного з'єднання трубопроводу:а) перетинання (перерізання) труби необхідної довжини; б) зазначення глибини нагрівання труби за допомогою глибиноміра; с) нагрівання контактних поверхонь в електронагрівачі; д) контактне зварювання і остигання нагрітих поверхонь
Хомутові з'єднання виконуються за допомогою елементів типу трійника, відводу, ніпеля тощо, ззовні корпуса яких передбачені кільцеві циліндричні виступи, на які насувається труба, а потім за допомогою спеціального ручного преса натягується затискний хомут.
Різьові та фланцеві з'єднання передбачаються переважно в місцях встановлення муфтової або фланцевої арматури. Герметизують різьові з'єднання самоущільненням (накидною гайкою) або за допомогою тефлонової стрічки чи лляної пряжі, просоченої герметизувальною пастою.
У місцях проходження через будівельні конструкції робочий трубопровід прокладають в захисній трубі (гільзі) з матеріалу такої ж твердості, як і матеріал трубопроводу. Простір між гільзою і робочим трубопроводом ущільнюють еластичним матеріалом.
Пластмасові трубопроводи мають значне теплове видовження. Для його компенсації використовують повороти трубопроводу, ща пов'язані з геометрією будинку, або передбачають додаткові повороти у вигляді зігнутих відводів.
Рухомі опори для прикріплення трубопроводів до будівельних конструкцій встановлюють через кожні 0,8...1,0 м. Як нерухомі використовують опори хомутового типу, які розміщають біля з'єднувальних елементів трубопроводу (рис.7.8).
Рис.7.8.Опори пластмасових трубопроводів: а, б - нерухома; с - рухома; 1 - розбірний хомут; 2 - з'єднувальна муфта; 3 - трійник; 4 - елемент жорсткого кріплення хомута до будівельної конструкції
Якщо трубопровід прокладають по поверхні штукатурки, передбачають його післямонтажний захист від механічних пошкоджень і впливу сонячного світла по всій довжині.
У прихованому прокладанні особлива увага звертається на можливість теплового видовження трубопроводу. Після закінчення монтажу і випробувань стінові рівчаки з прокладеним в них трубопроводом закривають сіткою, яка штукатуриться. Якщо рівчаки забетоновують, трубопровід обгортають м'яким матеріалом (рис.7.9) або хвилястим папером, чи прокладають в захисній пористій трубі.
Рис.7.9.Схема прихованого прокладання в рівчаку стіни у місці відгалуження до розподільної гребінки: 1 - робочий трубопровід; 2 - захисний трубопровід; 3 - м'який матеріал (мінеральна вата); 4 - потаємна шафа з розподільною гребінкою; 5 - нерухома опора
Підлоговий нагрівач з умонтованим пластмасовим трубопроводом (рис.7.10) монтують у такій послідовності: вздовж бокових стін приміщення вкладають берегові плити з еластичного матеріалу; на основу перекриття кладуть теплоізоляційні плити, лицьовані пароізоляцією (наприклад, алюмінієвою фольгою з розміченою на ній сіткою, що сприяє зручності монтажу трубопроводу згідно з проектними вимогами); трубопровід без стикових з'єднань вкладають на поверхню теплової ізоляції і фіксують пластмасовими хомутами, що забиваються в плиту теплоізоляції; трубопровід приєднують до розподільної гребінки, заповнюють водою і випробовують протягом 24 годин під тиском 0,6 МПа; знижують тиск до 0,3 МПа і заливають трубопровід пластифікованим бетоном (товщина бетонної плити не менша за 50 мм від верху трубопроводу).
Рис.7.10. Конструкція підлогового нагрівача: 1 - основа перекриття; 2 -теплова ізоляція; 3 - пароізоляція; 4 - м'яка берегова плита; 5 - еластична плівкова пароізоляція; 6 - бетонна плита; 7 - підлога; 8 - пластмасовий трубопровід
Якщо передбачається покриття підлоги керамічними або кам'яними плитами, поверх трубопроводу вкладають сітку із сталевого дроту товщиною 3 мм і розміром комірок 100 х 100 мм. Потім заливають бетонну плиту.
Необхідно уникати вкладання робочого трубопроводу прямою лінією (кращим рішенням є вкладання з малим вигином).
Будівельна готовність підлогового нагрівача настає після 21...28 днів твердіння бетону.
Початкова температура теплоносія (якщо запускають СО) не повинна перевищувати 20 °С. Потім кожного наступного дня її необхідно підвищувати на 5 °С, аж до досягнення проектного значення.
Для СО з труб РУС - С на прямих ділянках передбачають компенсаційні муфти Dу=20 ... 110 мм.
Під час монтажу торці труб всувають у муфту компенсатора на відповідну глибину: якщо Dз = 20 ... 32 мм - на 40 мм; якщо Dз= 40... 63 мм - на 55 мм.
Необхідно пам'ятати, що муфтові компенсатори не витримують жодних поперечних до їх поздовжньої осі силових впливів.
Для компенсації теплових видовжень прямих ділянок пластмасових трубопроводів використовують П-подібні компенсатори.
Нерозбірні з'єднання труб РУС - С виконують за допомогою полідифузійного склеювання врозтруб. Клей розпушує поверхню контакту і забезпечує надійне з'єднання.
Для знежирення і очищення контактних поверхонь використовують змивач типу НТ.
Клейові з'єднання виконують в діапазоні температур довкілля 5 ... 40 °С; час твердіння 2,5 ... 0,5 хв.