8.5. Монтаж резервуарних установок зріджених газів
Для газопостачання багатоповерхових житлових будинків і промислових підприємств застосовують резервуарні установки місткістю 2,5 і 5 м3, найчастіше підземні, але вони можуть бути і надземними. Перед початком монтажу перевіряють паспорти і сертифікати на основне газове обладнання, арматуру і матеріали. Відомості про них вносяться в паспорт установки.
Конструкції (резервуари з обв'язуванням трубопроводами і витратними головками, конденсатозбірники, випарники, регазифікатори)повинні надходити на будівельний майданчик в підготованому для монтажу вигляді. Захист від корозії зовнішньої поверхні резервуарів і газопроводів повинен виконуватись в ЦЗМ. У польових умовах виправляють тільки пошкоджені ділянки ізоляції, а також ізолюють зварені стики.
Будують і монтують групові резервуарні установки з підземними резервуарами (рис.8.5) у такій послідовності: замовник розмічає майданчик для будівництва підземних резервуарів, трасу підземного газопроводу і передає розмітку підряднику. Потім підрядник готує котловани з фундаментами під резервуари і копає траншеї для прокладання підземного газопроводу. Якщо необхідно, основні ґрунти заміняють на глибину їх промерзання піщаними основами.
Рис.8.5. Схема обв'язування трубовопроводами підземної резервуарної установки: 1 - резервуар; 2 - фундамент; 3 - підземний газопровід до споживачів; 4 - редукційна головка; 5 - трубопровід парової фази; 6 - трубопровід рідкої фази
Під час монтажу резервуари і газопроводи очищають від бруду та окалини. Потім резервуари і підземні газопроводи випробовують на міцність і щільність тиском, що в 1,5 раза більший від робочого. Під тиском резервуар витримують не менше ніж 5 хв, після чого тиск знижують до робочого, оглядають резервуар, його обв'язування і арматуру, обстукують зварні шви. Якщо під час випробувань тиск за манометром не падає, то резервуарна установка витримала випробування.
Отримавши задовільні результати випробування на міцність і щільність, резервуари та газопроводи засипають ґрунтом. Перед цим резервуари заземляють і встановлюють контрольні трубки на підземних газопроводах. Після засипання ґрунтом перевіряють електричний опір контуру заземлення резервуарів, який не повинен перевищувати 10 Ом, і виконують роботи з благоустрою майданчика (планування поверхні землі з влаштуванням водовідведення; влаштування огорожі та прокладання під'їзних доріг).
Невеликі житлові будинки і дрібні комунально-побутові споживачі можуть постачатись газом від індивідуальної газобалонної установки, що складається з наповненого газом балона і газового приладу. Для зниження тиску газу і підтримання його на заданому рівні безпосередньо на балоні або біля нього встановлюють редуктор. Газоспоживальний прилад і балон з'єднують сталевим газопроводом або гнучким рукавом. Балони встановлюються в приміщеннях або на вулиці у спеціальних вентильованих шафах. На кухні, в коридорі або в інших нежилих приміщеннях можна розташувати тільки один балон, причому він" повинен знаходитись не ближче ніж 1 м від газового приладу, радіатора системи опалення чи печі. Розміщення балона навпроти топкових дверцят печей і плит не допускається. Балон прикріпляють до стіни скобами або хомутами так, щоб забезпечувались його стійкість, легка заміна і огляд. Газопроводи з гумотканинних рукавів прикріпляють до стін та інших конструкцій будинку за допомогою скоб і хомутів (зминання рукавів недопустиме).
Відстань між засобами кріплення приймають приблизно 500 мм.
У спеціальних шафах, як правило, встановлюють два балони. Для газифікації декількох квартир передбачається відповідна кількість шаф. Шафи монтують назовні будинку на міцній основі і прикріпляють до його стіни. Відстань від шафи до вікна або дверей першого поверху повинна бути більшою за 500 мм; відстань до дверей і вікон цокольних і підвальних приміщень - бути не меншою за 3 м.